XIV
Входить ще загiн з командиром. Вводять кiлька чоловiк заарештованих, у тому числi Лундишева.
К о м а н д и р. Зайняти всi виходи. Єфiмов, займи телеграф! Заарештованих замкнути поки що тут. А це що за громадяни?
Л i д а (дiстає з зачiски згорнутий тонкий папiрець i подає командировi), Я – полiтробiтниця подиву вiсiмнадцять. Нас засудили до розстрiлу – мене i цього товариша, вiн вiдмовився виказати мене бiлим.
К о м а н д и р. Лiда Званцева! Радий вас бачити, товаришко!..
К а р ф у н к е л ь. Гер командир! Накажiть даваль мiй поїзд. Я не можу бiльше втрачаль час через ваш вiйна.
К о м а н д и р. А це ще який нiмець?
Л i д а. Його заарештували разом з нами за те, що вiн протестував проти нашого розстрiлу.
К о м а н д и р. Дякую вам. Ви свободнi, товаришу!
К а р ф у н к е л ь. Звободнi, звободнi – менi потрiбний поїзд, а не ваша звобода.
Л у н д и ш е в. Це неподобство! У мене бiлет i плацкарта. Скажiть, щоб повернули мої речi! Це грабiж!
К а р ф у н к е л ь. Я не можу втрачаль час. Я рахуваль кожен хвилина.
К о м а н д и р. Тихше, тихше! Для нас не цiкавi вашi розрахунки. У революцiї свiй годинник – вiн iде все вперед, а коли б'є – настає новий час.
Гарматний пострiл.
К о м а н д и р. Чули?
Ю р к е в и ч. Я вам казав, майн гер, що є майстер дужчий за вас – революцiя. Ваш годинник розбитий.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Та сама станцiя. 1920 рiк. Зима. Кiмната занедбана, давно не метена. Скрiзь бруд, недокурки, мотлох. Кiлька жiнок туляться на лавках, грiючись по черзi бiля поганенької пiчурки, що поставлена в кутку.
І
Увiходять двоє залiзничникiв в кожухах i з дорожнiми клунками на плечах.
1-й з а л i з н и ч н и к (до жiнок). Здрастуйте. Не було товарного?
У с а ч и х а. Не було. Певно, скоро буде.
3-я ж i н к а. Куди це ви, Семене Терентiйовичу? Невже на село? Чи, може, в мiсто, як мiй?
1-й з а л i з н и ч н и к (хмуро). Ну, а що ж – з голоду здихати…
2-а ж i н к а. Правильно. Всi пiдуть.
2-й з а л i з н и ч н и к. Нехай їм чорт паровози водить.
1-а ж i н к а. Та Черевко, Трохимич. Цей совєцькому чорту продався, старий собака.
Увiходить Черевко, мовчки, докiрливо дивиться на залiзничникiв, тi вiдвертаються.
Ч е р е в к о. Куди це ти напосудився, Терентiйович? Мовчиш? Соромно в очi дивитись? Коли робоча армiя на фронт iде – паровоз кидаєш? Ех…
У с а ч и х а (розлючена). Та тобi яке дiло? От i пiде. Ти хiба його дiтей нагодуєш?
1-й з а л i з н и ч н и к. Та чого ти до мене присiкався? Я тобi не заважаю – хочеш комiсаром задєлаться – твоє дiло. А менi дiти дорожче.
Увiходить Черевкова жiнка – Оля. Вона постарiла, змарнiла, але, як i ранiш, приваблює своєю лагiдною усмiшкою, миловидним i нiжним обличчям.
О л я. Андрiй Трохимич! Ти скоро додому? Серьо-жi погано.
Ч е р е в к о (нетерпляче). Постривай, Олю, – немає часу – потiм. Дурень ти, дурень, Терентьїч, i говорити з тобою не варто. А ось вiд тебе, Василю Iвановичу, скажу по правдi, не сподiвався…
О л я. Андрiй Трохимович…
Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз – я знаю.
О л я (крiзь сльози). З Серьожею погано – серце зовсiм завмирає. Пiди ще в мiсто, пошукай камфори – може, в Червоному Хрестi…
Ч е р е в к о. Пiду, Олю, – зараз. Так, не сподiвався, Василю Iвановичу, не сподiвався. Разом в дев'ятсот п'ятому бастували, разом паровози вiд нiмцiв рятували – а тепер, у таку хвилину, свiй пролетарський пост покидаєш?! Соромно, Василю Iвановичу, – не сподiвався.
2-й з а л i з н и ч н и к (пiдводиться). Та ну тебе, не тягни – i без того гiрко. Ходiм закуримо, чи що, з горя.
Ч е р е в к о (радiсно). Не поїдеш? От спасибi, Васю. Не зрадив.
О л я. Андрiю Трохимовичу…
2-й з а л i з н и ч н и к. Та ходiм уже…
У с а ч и х а. Уговорив-таки, язва. Укомiсарив!
2-а ж i н к а. Чисто що укомiсарив, оратор. Партеєць.
Ч е р е в к о. Зараз, Олю, зараз. Ходiм, Василь Iванович, – я тобi й паровоз наготовив.
Виходять.
2-а ж i н к а. Товарний!
II
Пiдходить товарний поїзд. Всi кинулись на перон, Оля сiдає на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнiлий, обшарпаний. Мовчки сiдає поруч на лавку, закурює цигарку.
Ю р к е в и ч. Не полегшало хлопчиковi?
О л я. Де там. Серце зовсiм не працює. Доктор сказав – камфори. А де її взяти – в жоднiй аптецi немає.
Входить, як завжди жвавий i веселий, Таратута з живою куркою пiд пахвою. За ним Усачиха.
Т а р а т у т а (вiдбиваючись на ходу вiд Усачихи). Геть! Вiдчепись! Кажуть тобi, непродажна.
У с а ч и х а. Та навiщо тобi курка, куродав непутящий! Я ж тобi гарну цiну даю – двадцять тисяч!
Т а р а т у т а. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутiшна! А я тебе по цiлому вокзалу шукаю. Курочку тобi привiз для твого мальчонки. Ну, що, як вiн? Стрибає?
О л я (бере курку i ховає в кошик). Та що це ти, Та-ратуто, як тобi не соромно. (Цiлує його i плаче).
Т а р а т у т а. От тобi й маєш! Зараз i крани вiдкрила!
О л я. Кепсько Серьожi, Таратуто, – серце не гiра-цює.
Т а р а т у т а. Не сумуй, Олю, – пiдправимо i серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Яка зустрiч! Чого це ти такий маланхольний, кислий?
Ю р к е в и ч. Так взагалi. Кепськi дiла, брат Таратуто. А тут ще переслабував на сипняк, охляв. Чекаю ось на жiнку – приїздить сьогоднi.
Т а р а т у т а. Е, брат, – через те ти i страждаєш, що з бабою зв'язався. А я ось їжджу собi по дорогах, шукаю вiтра в полi i горя не знаю.
Ю р к е в и ч (усмiхається). По-старому курей давиш?
Т а р а т у т а. Не забув… Нi, брат, тепер не дуже. Тепер, брат, курка – рiдкiсть. Якщо й потрапить яка дурна пiд колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сiдає бiля Олi на лавочцi). Так-то, Олю, мiй друже.
Ю р к е в и ч. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто?
У с а ч и х а (в щирому захопленнi). I збреше ж, куродав окаянний!
Т а р а т у т а. А ти думав, звiдки в мене ця курка? Пiд колеса потрапила, сердешна.
Ю р к е в и ч. Як пiд колеса?! Та вона ж жива!
Т а р а т у т а (не кваплячись, дiстає з кишенi пляшку i металеву чарочку). А ось тут i починається воскресєнiє iз мертвих та iншi чудеса. (Наливає в чарочку). Войдiтє. (П'є). Добрий коньяк, французький. Влив їй в горло оцього самого коньячку, – скочила, як перемита. (Наливає). Випий i ти, братику, – коли вже курка п'є i жива буває, то тобi й бог велiв.
У с а ч и х а. I все бреше, сукин син. Вимiняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала!
Ю р к е в и ч (п'є). I час тебе не бере, Таратуто.
Усачиха мимоволi ковтає, дивлячись, як Юркевич п'є.
Т а р а т у т а. Час? Це ви, образованi, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною нiякий час не вженеться. В мене один рахунок – завжди сьогоднi.
Ю р к е в ич. Мудрець ти, Таратуто, сам собi цiни не знаєш.
Т а р а т у т а. Ну, прощавайте поки – не сумуй, Олю, – i мальчонку твого пiдправимо. (Дає їй пляшку). На ось, дай йому ковтнути чарочку – миттю серце запрацює. Напевно.
О л я (крiзь сльози). Йому камфори треба, Таратуто, – а де її взяти… Ось сиджу, чекаю на Андрiя Трохимовича – i додому йти боюся.
Ю р к е в и ч. А в Червоному Хрестi питали?
О л я. Скрiзь була – нiде немає.
Т а р а т у т а. Стривай! То я ж знаю!
О л я. Та невже? Ради бога, Таратуто, – врятуй, на тебе одна надiя!
Т а р а т у т а. Поїхав! Є в мене один чолов'яга. Коли вже в нього немає – то, значить, нiде. Потерпи, Олю, – я вмить. (Виходить).
У с а ч и х а. Стривай, Таратуто! Коли ще де-небудь курку задавиш… (Бiжить за ним).
III
Юркевич пiдводиться i йде до дверей. Входить граф Лундишев. Вiн постарiв, зiгнувся, обшарпаний, ходить через силу, спираючись на паличку. Юркевич одвертається i хоче вийти.
Л у н д и ш е в (зупиняє його). Мсьє Юркевич!
Ю р к е в и ч (обертається). Чого вам вiд мене треба?
Л у н д и ш е в (з образою). Тiкаєте? Боїтесь, мабуть, що просити у вас буду… ех!
Ю р к е в и ч. Невже ви самi не розумiєте… Забули…
Л у н д и ш е в (в свою чергу розсердившись). Не вам би це казати, молодий чоловiче! Ви самi, мабуть, забули, як двiчi накидалися на мене й душили за горло. В мене й досi шия болить.
Ю р к е в и ч. Ну, тим бiльше. Немає, значить, про що й балакати.
Л у н д и ш е в. Якщо я проговорився тодi, що знаю вашу дружину, то це була просто необережнiсть. А що зi мною зробили подiбнi до вашої дружини комiсари! Не знаєте? Все забрали – грошi, будинки, речi, золото, срiбло – все. Ось тiльки цей перстень залишився – хочу на хлiб та на масло вимiняти. Ех!