К а р ф у н к е л ь. Вас? (Вiдчиняє вiконце, звiдки вилiтає курка). Що такий? Вас фюр ейне хенне! Що за один курка! (Хапає на льоту курку).
У с а ч и х а (кричить). Вiддай мою курку, варвар!
К а р ф у н к е л ь. Їх фраге нiхтс данах! Їх бiн урма-хер – я дзигармайстер, а не куроводник! Менi не треба нiяких курка!
У с а ч и х а. А не треба, то вiддай!
К а р ф у н к е л ь. Це не твоя курка!
У с а ч и х а. Не моя! А ти звiдки знаєш чия? (Вириває в нього з рук курку i тiкає).
Ю р к е в и ч. То це ж та сама, що Таратута…
Л у н д и ш е в. Стривайте! Мадам! Продайте менi вашу курку!
Виходить за Усачихою.
VI
К а р ф у н к е л ь (зазирає у вiконце каси). Дас iст нарренхаус. О, безумний час, коли курка в каса i немає нi бiлет, нi поїзд!
Ю р к е в и ч. Так, майн гер, – бiлети у нас не в касi.
К а р ф у н к е л ь. Не в касi? А де?
Ю р к е в и ч. Їх дає революцiя разом з гвинтiвкою i наганом. I розпис в нас тiльки один – на фронт.
Увiходять Черевко i комiсар.
К о м i с а р. А паровози справнi?
Ч е р е в к о. Паровози нiчого – витримають. Вся справа в людях. Вагонiв теж вистачить.
К о м i с а р. Ну, значить, орудуй. (Передає йому пакет). Ось наказ.
Ч е р е в к о. Гаразд. Зараз зберемо осередок, а потiм i iнших.
К а р ф у н к е л ь (виступає наперед). Гер комiсар! Менi треба поїзд. Я мусиль сiводнi їхати.
К о м i с а р (пише в блокнотi). Так.
Ч е р е в к о. Поїздiв, товаришу, немає.
К а р ф у н к е л ь. Як немає! В мене важлива справа! Я не можу загубить час!
Ч е р е в к о. Зараз, товаришу, тiльки одна важлива справа – революцiя.
К о м i с а р (пише). I один тiльки час – революцiї. Значить, їдеш, товаришу?
Ч е р е в к о. їду.
К о м i с а р. Добре. Ну, я пiшов в осередок. (Виходить).
К а р ф у н к е л ь (розсердившись). А! Вi думаєте, що забираль собi всi поїзда i весь час для ваша революцiя i зупиниль все життя! Аусгешльоссен! Зо бальд нiхт! Не так скоро! Життя ще поверне вас назад тисячею турбот i жалощiв! Воно єсть сильнiше, нiж ваша революцiя!
Ч е р е в к о. Пуста балаканина, товаришу. Революцiя важливiша за хвилиннi справи.
К а р ф у н к е л ь. Що такий! Ну, то дивiться ж, щоб вi не пожалкували потiм про такий хвилина, якої не поверне вам жодна революцiя в свiтi!
Вбiгає ще бiльше стурбована Оля.
О л я. Андрiю Трохимовичу, ви тут? Серьожi зовсiм погано, що ж менi робити, що робити! Доктор каже – камфора… якщо не дiстанемо, умре… (Плаче).
Ч е р е в к о. Що ж менi робити, Олю, що… ти ж бачиш… Нiде немає.
К а р ф у н к е л ь (хмуро). Ага – я говорiль. Ось во-на – цей хвилина.
О л я. То вiн же умре – пiдемо додому. Вiн тебе кличе, хоче тебе бачити.
Ч е р е в к о (з мукою). Та не можу ж я, Олю, зрозумiй – не можу – зараз осередок… негайний наказ – Треба готувати поїзди на фронт. Ех… (Затуляє обличчя рукою).
Вбiгає секретар осередку.
С е к р е т а р. Андрiю Трохимовичу, ти тут? Iди мерщiй в дежурну – осередок. Чекають.
Ч е р е в к о. А? Що? Зараз… (Стоїть, стиснувши кулаки).
Оля тихо плаче.
К а р ф у н к е л ь (тихо). Тепер ви розумiль? Який революцiя поверне вам цю хвилину, коли вмирає ваш син i коли вiн вас кличе.
Ч е р е в к о (отямившись – рiшуче). Ходiм, Павло Михайловичу. Iди, Олю, iди. (Цiлує її). Я потiм… Бачиш, зараз не можна. (Виходить з секретарем, Оля йде за ним).
Ю р к е в и ч. Що, майн гер, – є, значить, люди сильнiшi, нiж ваша мудрiсть. Цього разу ваш "фокус не удалсi".
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! (Виходить, грюкнувши дверима).
VII
Пiдходить поїзд. Юркевич iде до виходу. Входить Лiда. Вона в кожусi, з револьвером.
Ю р к е в и ч. Лiдо! Нарештi. Якби ти знала, як я за тобою занудився, голубко! (Бере її руки). Думав, вже не дiждуся… Та, мабуть, вмирати ще рано. (Пiдвiвся).
Л i д а (цiлує його). Бiдний мiй хлопчику, i справдi, який ти став нещасний… Якi в тебе блiдi восковi вуха. Не знаю вже, що менi з тобою й робити. Постривай – я привезла тобi сала i курочку – поїсти… Любий…
Ю р к е в и ч. Спасибi, Лiдо, – тепер буде легше – з тобою я швидко поправлюсь. А то ж, бувало, я й не обiдав часто. Тiльки самим чаєм i жив.
Л i д а (зiтхає). Так менi ж знову треба їхати – i надовго.
Ю р к е в и ч. Як їхати! Куди?
Л i д а. На фронт. Ти ж знаєш, що бiлi захопили Донбас. З Врангелем ще треба боротись. За Днiпро, за вугiлля, за донську пшеницю, за нашу волю. Вiйна ще не скiнчилася, любий.
Ю р к е в и ч. Але ж ти жiнка, Лiдо. Хiба немає солдатiв на фронтi?
Л i д а. Я комунiстка, Лесю, – значить, теж солдат. Партiя кличе – я мушу йти. Це просто й неминуче, як смерть.
Ю р к е в и ч. Партiя, партiя… То навiщо ж тодi ця воля, яку ти захищаєш своєю кров'ю? Навiщо ця воля, якщо партiя поглинає твою особу, твою душу, твою любов? Тодi це не воля, а насильство.
Л i д а. Ти анархiст, Лесю. А хiба ваш анархiзм, ваша мiстика не загнали вас в тупик? Ти ж сам писав колись, що iндивiдуальнiсть повинна вiдродитись в громадськостi.
Ю р к е в и ч. Це дiалектика, Лiдо, а промiж нас тiльки один суддя – серце. I якщо воно мовчить…
Л i д а. I ти – i ти можеш говорити менi це! А чому ж ти не думаєш про мої муки, про мої переживання, Лесю? I якщо я мовчу – як завжди мовчу про свою любов, то хiба… Ах, та не вмiю я про це. Адже я жiнка. Що ж ти думаєш, легко менi йти в ногу з чоловiками, – i якими чоловiками! – в цей грiзний i великий час? Або ти думаєш, що в мене не буває хвилин жiночої слабостi, вагання? Може й менi хотiлося б часом скинути цей кожух, цей бруд, що налипнув на мене в теплушках, любити, чарувати, вабити? Для тебе наша любов тiльки епiзод, – а для мене вона велика радiсть, що дала менi життя. I ось я сама, я сама повинна вiд неї вiдмовитись, залишити тебе надовго – може, назавжди… I коли моє серце спливає кров'ю, ти думаєш лише про себе. (Затуляє обличчя руками).
Ю р к е в и ч. Лiдо, моя дорога Лiдо!
Л i д а. Нiчого… я зараз. Вже пройшло. Iди, милий, я зараз. Дай менi хусточку – в мене немає… Менi ще треба здати пакети комiсару. Ходiм.
Виходять.
VIII
Л у н д и ш е в (входить). Не догнав… побiгла, проклята баба… А добра, здається, курка… велика – напевно, з моїх вiандоток. Сил нема, як хочеться їсти. (Сiдає на лавку). Так i стоїть перед очима смажена жирна курочка… золотава картопля… гранчаста склянка, рубiнове вино. Та невже ж я нiколи не покуштую курки, курячого м'яса! (Схиляє голову на руки).
Входить Усачиха, тримаючи пiд хусткою загорнуту в газету вже смажену курку.
У с а ч и х а. Ну її в болото – доберуться – клопоту не здихаєшся. Краще вiддам. Скажу, що взяла засмажити – услужити, мовляв, Ольцi. Казали, що сюди побiгла – на збори. А ось i кошолка її – до речi. (Iде до лавки).
Л у н д и ш е в (схоплюється). Слава богу, – вона! Мадам, продайте менi вашу курку.
У с а ч и х а (озираючись). Курку… яку курку?
Л у н д и ш е в. Та я ж бачу – у вас пiд хусткою, в паперi.
У с а ч и х а. I бистроокий же старий – i спить, а кури бачить. (Нерiшуче). От iскушенiє… а ти знаєш, почому зараз курка?
Л у н д и ш е в. Ви купець – ви й кажiть.
У с а ч и х а. Давай п'ятдесят тисяч.
Л у н д и ш е в (з жахом). П'ятдесят тисяч за курку! За курку!
У с а ч и х а. Звiсно, за курку, а не за слона. Та ти подивись, яка це курка – сало аж тече. Давай сорок тисяч.
Л у н д и ш е в. Сорок тисяч! I подумати, що колись я мав змогу заплатити мiшок золота – двадцять тисяч за чарiвну паризьку курочку… А тепер…
У с а ч и х а. Ну, чорт з тобою – давай тридцять тисяч.
Л у н д и ш е в. Послухайте – вiзьмiть цей перстень.
У с а ч и х а. Перстень? А вiн золотий?
Л у н д и ш е в. Ну, звичайно ж! Вiн же з iзумрудом. За нього можна купити три тисячi таких курок, як ця.
У с а ч и х а. Господи Iсусе! От i будь пiсля цього чесною! Ну, бог з тобою, – бери. (Хапає перстень i вiддає курку).
Л у н д и ш е в (бере курку). Курка! Найдорожча курка мого життя… (Виходить, притискуючи курку до грудей).
IX
У с а ч и х а (сама, милуючись каменем). Камiнь який чудовий! Доведеться, мабуть, для Ольки знову десь здобути. Ой ненечко, – iдуть – напевно, збори. (Тiкає).
Входять кiлька залiзничникiв, серед них Черевко, секретар партосередку та iншi, а також 3-4 жiнки- дружини залiзничникiв. Хмуро розсаджуються по лавках.
Збори.
2-а ж i н к а. Хлiба немає, а збори щодня. Свобода…