С е к р е т а р (на ходу). Скорiше, товаришi, скорiше! Оповiстка! Через двадцять хвилин поїзд.
Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ї. А де зустрiчаємо?
С е к р е т а р. Та я ж казав – на перонi. А що ж Василь Iванович? То куди ж це вiн пропав? Вiн же промову мусить говорити.
Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ї. Та осьдечки вiн, не роби панiки, Петре Михайловичу.
С е к р е т а р. Еге, добре тобi – панiки. А чого ж це бочок оцих не забрали? Я ж вам ще вчора казав.
Вбiга капельмейстер чех Куриця.
К у р и ц я. А де ж тромбон? Де цей лайдак – знову на базар побiг?
С е к р е т а р (до робiтникiв на риштованнi). Чи ви бачили? Досi з годинником возяться. Та що це ви мене зарiзати хочете, чи що? Я ж тебе просив, Рабинович!
М а й с т е р з р и ш т о в а н н я. Та не хвилюйтесь, Петре Михайловичу, – все готово. Зате ж годинник буде – красота! Такого годинника навiть у Жмеринцi немає. Не годинник, а музика!
С е к р е т а р. Так, музика – добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не пiдкачай. Як тiльки пiдiйде поїзд – дуй, щоб, значить, конкретно i одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси – гу-гу-гу! а самої музики й немає. I виходить вiдрив од мас i вiдсутнiсть керiвництва.
К у р и ц я (похмуро). Я своє дiло знаю. А коли корнет-а-пiстон заткнувся…
К о р н е т. У мене пауза була. Я не винен, що невiрно вони пишуть.
С е к р е т а р. Я ж кажу – ноти є, а музики немає. Дивись, товаришу Куриця, не пiдкачай!
К у р и ц я. Добре, я своє дiло знаю. А де ж тромбон?
Раптом невiдомо звiдки чути куряче сокотiння – ко-ко-ко-ко-ко!
С е к р е т а р (здивовано). Що таке? Це де курка?
К у р и ц я (розлючено). Що єст то за глумування, хто то дражнiлься?
С е к р е т а р. Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це вам здалося.
К у р и ц я. Як здалося, – я сам чув.
II
К у р и ц я. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спiзнюється. Певно, на базар побiг.
Знов чути вже енергiйне куряче кудкудакання – куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потiм регiт.
С е к р е т а р. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживiть же заходiв! Скандал!
К у р и ц я (розлючено). Я не дозволю подiбнi насмiшки! Хто приносиль курка?
– Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це не ми.
Кудкудакання пiдсилюється. Вбiгає захеканий ще один музикант – тромбон. Кидається до канапи i дiстає з-пiд неї кошик.
Т р о м б о н. Звиняюсь, товаришу Куриця, – це моя. Сьогоднi, знаєте, недiля, великий базар, то я по дорозi купив, дешево – за два карбованцi. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш!
К у р и ц я. Зараз же забирайся геть, негiднику! От i працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу!
Т р о м б о н. Я миттю. Вiддам жiнцi i назад. (Бiжить),
Регiт.
С е к р е т а р. Я тобi казав – вiдсутнiсть керiвництва. У тебе, товаришу Куриця, не керiвництво, а курiвництво.
III
Входить Юркевич. Вiн постарiв, йому 42 роки, в чорних ще кучерях прозирають срiбнi нитки. Але вигляд у нього чудовий – елегантне пальто i капелюх, обличчя випещене i самовпевнене, в руках шикарний чемодан. Озирається, пiдходить до секретаря.
Ю р к е в и ч. Добридень, товаришу! Дозвольте спитати, кого це тут проводжають? Або, може, зустрiчають?
С е к р е т а р. Зустрiчаємо, товаришу, зустрiчаємо! Нашого робiтника, машинiста. Вiн, знаєте, делегатом на Всесоюзному з'їздi Рад, i взагалi. Перший ударник. Тепер ось орден одержав. У газетах навiть писали. Машинiст Черевко.
Ю р к е в и ч. Черевко? Андрiй?.. Андрiй Трохимо-вич? Та що ви! То вiн ще живий, здоровий?
С е к р е т а р. А ви його знаєте? Конкретно?
Ю р к е в и ч. Ну, аякже! Я ж тут багато рокiв прожив, у вашому мiстi. А скiльки пережив… (зiтхає) на оцiй самiй станцiї. (Озирається). Тiльки де ж це вона? Новi стiни, годинник, скрiзь риштовання, все зовсiм iнше…
С е к р е т а р. Новий вокзал, товаришу, будуємо – справжнiй, як слiд – незабаром вiдкриємо.
Ю р к е в и ч. Так, не пiзнати… (Озирається). I подумати, що колись тут… Так, давно це було – з того часу я тут рокiв вiсiм не був.
С е к р е т а р. Скажiть! А хто ви, пробачте будете?
Ю р к е в и ч. Я? Я Юркевич, письменник, – може, чули?
С е к р е т а р. Авжеж! Читали, читали вашi твори, дуже приємно…
Кiлька чоловiк вносять довгастий, труноподiбний ящик. Слiдом iде iноземного вигляду громадянин у котелку.
С е к р е т а р (наштовхується на носильникiв). Це що! Куди це ви! Назад! З глузду з'їхали? Знайшли час труни тягати.
С л у ж б о в е ц ь. Адже ж на поїзд.
С е к р е т а р. На поїзд? То чого преш цим ходом? Шляпа! Повертай назад!
Ящик виносять назад.
Ю р к е в и ч. Що це? Вмер хто, чи що?
С е к р е т а р. От йолопи! Знайшли час. Це в нас тут проживав один помiщик, колишнiй, знаєте, граф. Курiвник.
Ю р к е в и ч. Лундишев? Та що ви? Так це вiн умер?.. От зустрiч!..
С е к р е т а р. Вiн ще 1925 року вмер, а це його брат з Парижа, чи що, виклопотав, щоб забрати туди – за кордон. Нехай везе – нам цього добра не жаль.
Ю р к е в и ч. Так вiн умер… Кумедний був старий. Так i не дiждався своєї принцеси Буль-Буль ель Газар…
С е к р е т а р. Пробачте, про що це ви?
Ю р к е в и ч. Нi, це я так. А скажiть… ви не знали часом однiєї… товаришки… Званцевої… Лiди Званцевої?
С е к р е т а р. Званцевої? Лiди? Ну, аякже! Бойова була жiнка – другої такої не буде. На всiх фронтах билася – i проти Денiкiна, i проти Врангеля, i в Середнiй Азiї. Щоб Лiди Званцевої та не знати! Вибачте, здається, знову оповiстка. Iване Терентiйовичу, пiди довiдайся, в чому справа.
Ю р к е в и ч (хвилюється). Бойова була… Значить, її немає. Вмерла. Бiдна Лiда! Послухайте, ви не скiнчили про Лiду Званцеву…
С е к р е т а р. Так, бойова була… поранена була тяжко – на Перекопi. Насилу врятували.
Ю р к е в и ч (хапає його за руку). Врятували? Значить, вона жива? Ви її потiм бачили?
С е к р е т а р (не поспiшаючи, закурює цигарку). Це кого, Лiду? Званцеву? Та вона ж i тепер тут.
Ю р к е в и ч. Як? Лiда тут! Та кажiть-бо!
С е к р е т а р. Ну, аякже – директор курячого радгоспу – за мiстом – ось у садибi цього самого графа, в його маєтку. У нього ж майже усе обладнання збереглося – цiле, знаєте, куряче мiсто – красота!
Ю р к е в и ч. Чудеса! Лiда розводить курей… Але як її побачити?
С е к р е т а р. Та вона щодня тут буває. Здається, i сьогоднi буде. Ну, вибачте, менi треба. (До залiзничникiв). Ну, товаришi, пора. Ходiм на перон. Зараз поїзд.
К у р и ц я. На мiсця! Увага! Губи на мундштук, пальцi на клапани! Кроком руш!
Усi виходять на перон.
Ю р к е в и ч. Та ось де чекала її доля пiсля всiх її бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справдi золота курочка ель Газар, про яку стiльки мрiяв i не дiждався старий… А я?
IV
Входить Карфункель. Його теж не пiзнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан.
Ю р к е в и ч. Як, це ви? Гер Фар… Фур… пробачте – Карфункель! Ви все ще тут?
К а р ф у н к е л ь. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогоднi я їду. Я ж казав вам, що їду додому i пiслязавтра буду в Гейдельберг. Рiвно через пiвгодини я їду. (Вiн виймає чудового золотого годинника). Мiй годинник знову йде. Я знову його заводиль, мiй годинник, годинник мого життя. Дi ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шiсть двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду – iх гатте рехт.
Ю р к е в и ч (смiється). Так, але якого року? Ви казали менi це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому роцi, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька рiзниця – на десять рокiв.
К а р ф у н к е л ь. Десять рокiв, десять рокiв! Зальбадерей! Вi все ж таки забуваль мiй лекцiй. Вi забуваль, що десять рокiв i пiвгодини часом бувають рiвнi на справжнiй годинник часу. Десять рокiв. Я викреслюваль їх з мiй рахунок, цi десять рокiв вашої революцiї. У мене мiй рахунок, мiй час – i я вiрю лише моєму годинику.
Ю р к е в и ч. Ви занадто щедрi, майн гер, дивiться – не помилiться в рахунку. Проте що ж ви робили цi десять рокiв? Чому не їхали ранiше додому?
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лiчиль. Для мене це були тi пiвгодини, на якi спiзнився мiй поїзд. (Дiстає з кишенi пачку листiв i телеграм). Все гаразд. Час знову служить менi, як ранiш. Я знову – майстер часу.
Ю р к е в и ч. Так, але ж вашi справи йшли, як видно, непогано. Хтось менi казав, що ви були десь головним iнженером, мали свiй автомобiль i таке iнше. Чому ж ви тодi не поїхали додому?