Ю р к е в и ч. Нiде нiчого не видно. (Витирає руки хусткою).
К а р ф у н к е л ь (невдоволений, ховає коробочку в кишеню). О-о, знову! (Хапається за щоку). У-у-у, проклятий бiль! (Падає в крiсло, вигинаючись вiд болю). У-у-у! Яка му… о-у-у! Абер дас iст… (Зривається на ноги). О, благаю вас, благаю вас, пане вчителю, майн лiбер шульмайстер!
II
Цiєї хвилини чути частий дзвiн оповiстки.
Н о с и л ь н и к (швидко входить з квитком у руцi). Прошу бiлетик, 11 карбованцiв 75 копiйок. Прошу!
Ю р к е в и ч (заквапився). А? Що? Бiлет? Ага! Дзвiнок – чуєте?
Н о с и л ь н и к. З Києва – оповiстка на ваш поїзд. (Бере з пiдлоги чиїсь речi).
Ю р к е в и ч. Ага. То несiть. Несiть мерщiй на перон. (Хапається за чемодан). Мерщiй!
Н о с и л ь н и к. Та нi ж бо, нi, ще рано. Ще через двадцять чотири хвилини, якщо не спiзниться. Я зайду – не звольте турбуватись.
Ю р к е в и ч. Стривайте, носильник! Стривайте! (Поривається до дверей за носильником). Носильник!
К а р ф у н к е л ь (хапає Юркевича за руку). Просiть чого хочете! Одну лише краплю!
Ю р к е в и ч (обурений). Та ви просто глузуєте! Та ви чули, що через двадцять чотири хвилини буде поїзд? Ви чули? Ви знаєте, що для мене ця подорож – мета всього життя? Я ж казав вам, що не можу спiзнитися на поїзд!
К а р ф у н к е л ь. Один крапля! (Стогне). У-у-у!
Ю р к е в и ч (у гнiвi). Треба двадцять хвилин, щоб тiльки розпакувати цей чемодан! А щоб його знову запакувати, треба тричi упрiти, i ви хочете, щоб я за двадцять чотири хвилини… Тьфу! Двадцять чотири хвилини! (Береться за голову, знiмає пальто i, вiдсапуючись, витирає хусткою лоба). Та це просто глум, натиск на iнтелiгентну людину!
К а р ф у н к е л ь (що вiдiйшов був до стола, зiгнувшись i тримаючись за щоку, тепер обертається розгнiваний, забувши навiть про зубний бiль). А, натиск на iнтелiгентну людину! Дас iст юбермесiг! О, я дуже хотiв, щоб хтось справдi натиснув на вас – на руський iнтелiгент – i змусив вас робити. Працювати. Працювати, а не мрiяти про краще життя, не ворухнувши пальцем, щоб його завоювати, здобути!
Ю р к е в и ч. Неправда! Не наша провина, що нам не дають працювати!
К а р ф у н к е л ь. Вам не дають! Вi самi єсть лежебок i ледар – вi, руський iнтелiгент! Вi чекаєте десять рокiв там, де потрiбнi хвилини. Ось i тепер вi пошкодуваль для хворiй людина двадцять чотири хвилини – нiкчемнi хвилини вашого життя. Вi говорiль, що двадцять чотири хвилини не досить, щоб розв'язати паршивий чемодан? А ви знаєте, що таке час? О, я довго вивчав проблему часу i дещо розумiю в життi. Ви чули коли-небудь про "закон тiсного часу", повного, як склянка з водою?
Ю р к е в и ч (береться за голову). Закон тiсного часу! Хiба час може бути тiсний? Це ж не черевик, щоб бути тiсним або завеликим.
К а р ф у н к е л ь. Вi й цього навiть не зналь! Вi десять рокiв мрiяли про такий пустий подiя, як поїхати за кордон. А вi знаєте, скiльки подiй може вмiститися в один пiвгодина, якщо вони захочуть потiснитись? Не знаєте? Ну, звiсно, для вас потрiбнi роки, щоб дiждатись один подiя. Коли вi одержаль листа або ночуваль в чужий жiнка, вi вважаль, що це величезний подiя, якої стане на чотири роки!
Ю р к е в и ч. Це божевiлля! Прощавайте, я не маю часу слухати вашi теревенi.
К а р ф у н к е л ь. Вi не маєте часу? Та невже? (Виймає з кишенi годинника i починає його накручувати, той мелодiйно грає). А вашi двадцять чотири хвилини, яких вi для мене пошкодуваль. Стережiться – ха-ха! – щоб в них не поналазиль подiї, вiд яких ви так старанно ховалься. О, вi ще не зналь, скiльки подiй може трапитись за двадцять чотири хвилини! За цей час можна знайти щастя, можна втратити щастя, можна покохати на все життя. Так, так, можна навiть умерти – або кого-небудь убити – i все за тi самi двадцять чотири хвилини. А не те що розв'язати чемодан. Ха-ха! Ну, ну, побачимо, чи пощастить вам зберегти для себе цi двадцять чотиги хвилини, яких вi для мене пошкодуваль.
Виходить, тихо смiючись.
Ю р к е в и ч (очманiлий, падає на стiлець). Знайти щастя, втратити щастя… покохати на все життя… кого-небудь убити… (Зривається на рiвнi ноги). Диявол! Це якийсь кошмар, краще пiти на перон. (Надягає пальто i з зусиллям тягне свiй чемодан до дверей). Мерщiй на повiтря!
III
Але дверi розчиняються i входить Софiя Петрiвна, дама рокiв ЗО, брюнетка, в чорному манто i вуалi, яку вона вiдкидає нетерплячим рухом руки.
Ю р к е в и ч (злякано). Софiя Петрiвна! Ви! Ви!
С о ф i я П е т р i в н а. Не сподiвалися? Не чекали?
Ю р к е в и ч. Я.. я дуже радий… Я не знав, що ви повернулися з села… Добрий вечiр, моя дорога!
С о ф i я П е т р i в н а (не приймаючи його руки), Справдi – ви не знали? Ви гадали, що я на дачi i нi про що не довiдаюсь i ви встигнете спокiйно поїхати? Встигнете поїхати з вашою… коханкою, з цiєю Марусею, або я вже не знаю з ким.
Ю р к е в и ч. Та господь з вами! Якою Марусею? Я ж один – зовсiм один!
С о ф i я П е т р i в н а. I ось я довiдалась – яка невдача! Але нехай ви мене розлюбили, нехай не любили нiколи – це я готова пробачити, готова. Але чи подумали ви про мiй гонор, чи подумали ви про те жахливе…
Ю р к е в и ч. Але, запевняю вас, дорога Софiє Петрiвно! Соню!
С о ф i я П е т р i в н а. Що я пережила за цi хвилини! Цiле мiсто говорило про вас, на всiх перехрестях кричали про ваш вiд'їзд, i лише я – одна я – нiчого не знала. (Ламає руки). Який сором! Яка ганьба!
Ю р к е в и ч (у розпачi). Але я дiйсно їду в Париж на виставку, невже ж це такий злочин? Це якийсь кошмар – справжнiй зубний бiль…
С о ф i я П е т р i в н а. А ця ваша Маруся, яка з вами їде, це теж кошмар? Теж зубний бiль?
Ю р к е в и ч. Але присягаюся вам усiм святим…
С о ф i я П е т р i в н а. Не брешiть. Марiя Iванiвна менi все (сiдає i плаче, затулившись хусткою), все… розказала. Облиште… не чiпайте мене!
Ю р к е в и ч. Та це ж неправда, брехня! Соню, моя дорога, заспокойся, благаю тебе. Соню! Господи! Справдi, краще розв'язати три чемодани, чотири, двадцять чемоданiв i скринь.
С о ф i я П е т р i в н а (пiдводиться). Тiкати крадькома, тiкати вiд мене, яка вiддала йому все, що може вiддати жiнка!
Ю р к е в и ч. Соню! Благаю тебе! (Озирається). Скандал – зараз поїзд.
С о ф i я П е т р i в н а. Любов, душу, честь! I тепер, коли всi говорять про мiй скандал…. А! Хтось iде! (Опускає вуаль). Тiкати з iншою, з першим дiвчиськом…
Ю р к е в и ч (у розпачi). Та їй-бо ж це неправда! Я один – невже ти не вiриш?
С о ф i я П е т р i в н а. Сюди йдуть. Прощайте. Можете їхати. Можете тiкати один або вдвох – менi однаково. Коли я побачила, як ви злякалися, менi стало гидко. А тим часом – дивiться, якби я застала вас удвох (виймає з торбини маленький револьвер), менi здається, що я… (Юркевич злякано вiдступає). Прощайте!
Швидко виходить, зiпхнувши з порога графа Лундишева, що спiшив увiйти.
Юркевич, очманiлий, сидить на своєму чемоданi.
IV
Ю р к е в и ч. Та пiсля цього зубний бiль… сама тобi насолода!
Л у н д и ш е в (жвавий дiдусь у шикарному пальтi i плескуватому кашкетi). Чорт вiзьми, трохи не збила з нiг – не жiнка, а буря, ураган!
Ю р к е в и ч (знесилений). Iменно ураган… Зубний бiль!
Л у н д и ш е в (помiчає Юркевича). Слава богу, ще тут. Пардон, якщо не помиляюсь, мсьє Юркевич?
Ю р к е в и ч (пiдводиться). Я – Юркевич, до ваших послуг!
Л у н д и ш е в. Дуже, дуже радий! Граф Лундишев. Давно шукав нагоди -можна сказати, ваш поклонник. Чув вашу лекцiю в нашому клубi взимку – про мiстичний анархiзм або анархiчний мiстицизм – точно не пам'ятаю. Дуже мило, дуже мило! Але справа не в тому. Страшенно поспiшав. Слава богу, ви ще не поїхали, фу!
Ю р к е в и ч. Ви… хотiли мене бачити?
Л у н д и ш е в (сiдає). Курите? Будь ласка. Ну, звичайно ж, мчав двадцять верст iз села. Справа ось у чому. Вчора в мене обiдав Андрiй Iванович, ваш директор, i мiж iншим розповiв, що один його вчитель – тобто, розумiєте, ви, їде в Париж на виставку. Я так i пiдскочив. Коли? – питаю. Та, каже, завтра, якщо вже не поїхав. Сiдаю в екiпаж i лечу на станцiю…
Ю р к е в и ч. Ви хотiли менi щось доручити?
Л у н д и ш е в. От-от! Маленьке, але дуже цiкаве доручення. Буду вам безмежно вдячний!