Л у н д и ш е в. Хм, доля… Не дуже я вiрю подарункам долi, мiй молодий друже. Це, знаєте, бувають такi дитячi цяцьки – вiдчиняєш таку гарненьку коробочку – думаєш, там цукерок, а звiдти – бац! – вистрибує чорт з рогами.
Ю р к е в и ч. Ну, що це ви, граф, як вам не соромно!
Л у н д и ш е в. Так, так, мiй друже. Адже ж ви не бачили її сiм рокiв. Звiдки ж ви знаєте, яка вона тепер? Та ще комунiстка, спаси господи! Ви ось думаєте, що вона така собi тиха курочка – цiп, цiп, цiп, а вона – гам! – i вiдкусила вам голову – хе-хе-хе!
Ю р к е в и ч. Нехай так. За неї i вмерти щастя.
Знову входить той самий поручик. Озирається, пiдходить до Лундишева.
П о р у ч и к. А, ваша ясновельможнiсть! Куди це ви зiбрались?
Ю р к е в и ч вiдходить i сiдає бiля стола. Офiцiант приносить йому пляшку пива.
Л у н д и ш е в. Та ось хочу провiдати брата Iвана в Парижi. А ви як, поручику?
П о р у ч и к. Та нiчого, граф, не сумуємо. Пульси поки що б'ються.
Л у н д и ш е в. Так, вам аби тiльки дiвчата. А ось на фронтi, кажуть, не той… (Притишуючи голос). Чи правда, що був якийсь прорив? Я, знаєте, так хвилююся!
П о р у ч и к. Та нiчого подiбного! Який там прорив?
Л у н д и ш е в. Адже ж бiльшовики знову натискають. Кажуть, навiть Орел нiбито захопили.
П о р у ч и к. Не вiрте, ваша ясновельможнiсть, таким нiсенiтницям. Ми їм недавно так всипали, що не скоро очумаються. Особливо вiд танкiв. Вiд цих танкiв у червоних всякi пульси завмерли. Туди ж, воювати лiзуть!..
Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито?
П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! Їхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Думаєте, їх мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi… (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що приїжджає їхня пiдпiльниця – шпигунка. З харкiвським поїздом.
Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання?
П о р у ч и к. Ще б пак! Звiр вiдмiтний.
Л у н д и ш е в. А як же ви її пiзнаєте? Вона ж, певно, пiд гримом – iнкогнiто?
П о р у ч и к. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище.
Л у н д и ш е в. А чого ж вам бiльше?
П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?
Л у н д и ш е в. Напевно, єврейка?
П о р у ч и к. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева.
Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.
V
Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi.
Н о с и л ь н и к (до Лундишева). Готово, ваше сiя-тельство. Здав.
Л у н д и ш е в (схоплюється). Ага, чудово, чудово!
Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватись. Поїзд запiзнюється на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить).
Ю р к е в и ч (пiдводиться схвильований). Який жах! Лiда… Лiда… Що ж робити? Як застерегти її вiд цiєї небезпеки?
К а р ф у н к е л ь (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубiль пiвгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що!
Ю р к е в и ч (не слухаючи). Поїзд запiзнюється. На тридцять п'ять хвилин. Значить… значить, є ще час. Але що придумати, що зробити?
К а р ф у н к е л ь. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль!
Ю р к е в и ч. Та чого ви до мене причепилися! Що я – начальник станцiї? Я такий самий пасажир, як i ви.
Знову гугнить телефон. Тривожнi дзвiнки.
К а р ф у н к е л ь. Найн, не такий. Я мусиль, iх золь – я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг!
Ю р к е в и ч. Ну, що ж, на те ви майстер часу – зробiть, щоб це було так.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!
Л у н д и ш е в. Чуєте, чуєте, знову! Та спитайте ж їх – у чому справа, поручику!
П о р у ч и к. Та годi-бо, граф, як вам не соромно! Ви лише сiєте панiку. (Спiшно виходить).
Л у н д и ш е в. Так, добре тобi панiку. Тобi б лише пульси та дiвчата. Стривайте! Поручику! (Бiжить за ним).
К а р ф у н к е л ь. Мене не смiють затримуваль! Тридцять п'ять хвилин! Га! Я не можу загубиль пiвгодини. Я дам сто, п'ятсот доларiв за цi пiвгодини. Щоб поїзд приходиль вчасно. (Виходить).
Ю р к е в и ч. А я б вiддав усе, щоб вiн не прийшов зовсiм. Але що ж робити? Як її врятувати? Надiслати телеграму? Але куди, кому? Яка жахлива мука! Справдi, цей проклятий годинникар приносить менi нещастя…
VI
Входить з пляшкою i склянкою в руках шофер Таратута. Вiн у шкiряному костюмi, з окулярами на шкiрянiй шапцi. Ставить пляшку на стiл i сiдає.
Т а р а т у т а. Ех, жаль, на коньяк не вистачило монети. Доведеться цю кислятину пити. (Наливає в чарку). Войдiтє. (П'є). Брр… (Помiчає Юркевича i схоплюється). Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ось де довелося побачитись!
Ю р к е в и ч. Таратуто! Ти звiдки взявся? Та хiба ти не на фронтi?
Т а р а т у т а. Ба, згадали! Я вже пiвроку вiльний козак, ха-ха! Шофер, куродав i – гони монету. Життя – що нада! Ситий, п'яний i нiс у тютюнi. Кожного дня товарообман, продаю гас, купляю масло, давлю собак, курей, гусей i все на свiтi. Мене так i звуть: Таратута – куряча смерть. Ха-ха-ха! Сьогоднi тут, а за пiвгодини – шукай вiтра в полi. Щодня нова дєвочка!
Ю р к е в и ч. Стривай, стривай – яка думка! Слухай, Таратуто, чи можеш ти менi допомогти?
Т а р а т у т а. Вам? Масла, сала, дєвочку, курку – все на свiтi! Хiба я забув, як ви мене в окопах виручали!
Ю р к е в и ч. Яка слiдуюча станцiя на Харкiв?
Т а р а т у т а. На Харкiв? Чабани.
Ю р к е в и ч. А скiльки верст?
Т а р а т у т а. Двадцять три.
Ю р к е в и ч. Двадцять три! Врятована! Слухай, Таратуто. Бачиш цей золотий годинник? Вiн коштував пiвтораста карбованцiв. Я дам тобi цей годинник, якщо ти за двадцять хвилин домчиш мене на Чабани – ранiш, нiж прийде туди харкiвський поїзд. Згода?
Т а р а т у т а. Та конєшно ж, тiльки навiщо це вам?
Ю р к е в и ч. Ах, та скорiш, Таратуто! Справа йде про життя – чуєш, про людське життя! Я мушу знайти на цьому поїздi одну мою знайому i попередити, щоб вона не їхала сюди. (Бере його за руку i озирається). За нею полюють жандарми. Розумiєш, її схоплять, як тiльки вона…
Т а р а т у т а (у захватi). Поїхали. За п'ятнадцять хвилин домчу. Тiльки навiщо менi ваш годинник? Я його однаково проп'ю, i все на свiтi. Адже ж менi час не потрiбний.
Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто!
Т а р а т у т а. Дасте пляшку коньяку – i квит. А час – я його давно загубив, i все на свiтi. Ще там, на фронтi.
Ю р к е в и ч. Ну, от i чудово! Мерщiй же в путь, Таратуто!
Т а р а т у т а (схоплюється). Тiльки змiню покришку – i в путь. Чекайте на мене тут.
VII
Цiєї хвилини за дверима чути галас, i в кiмнату вдираються чотири жiнки. У трьох з них в руках задавленi кури, а в четвертої задавлений кiт. Побачивши Таратуту, одразу здiймають страшний галас.
П е р ш а. А, осьдечки вiн, куродав, окаянна душа, куряча смерть!
Ю р к е в и ч (злякано). Що таке? Чого їм треба?
Д р у г а. Задавив – та й гадки не має! Ти що це, кожен день наших курей давитимеш, магомет?
Ч е т в е р т а. Ти нащо, душогуб, кота задавив?
Ю р к е в и ч. Та йди ж бо мерщiй, Таратуто, спiзнишся!
П е р ш а. А яку ж курку задавив, проклятий – зозулясту, красунечку, щодня неслася, з рук їла! Пропаду на тебе нема, анахвемо!
Т а р а т у т а. Брись! Пiшли геть! Забирайтеся!
Д р у г а. А, тепер – забирайтеся! Нi, дзуськи, голубчику, годi!
Т р е т я. Ми, тебе, iрода, так не випустимо!
Ю р к е в и ч. Ради бога, мерщiй, Таратуто, кожна хвилина дорога!
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Я тебе по судах затягаю, бiльшовик, куродав безбожнийi
Т р е т я. Та я за свого пiвня горло тобi перерву!
Т а р а т у т а. Геть пiшли, негiдницi! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвостi. Всiх розмiняю, баби, курячий народ!
В с i. А, ти ще лаятись? Берiть його, тiточки, за боки, тягнiть до жандарма!
Галас. Наступають на Таратуту.
Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Все пропало.
Т а р а т у т а. Брись, окаяннi! (Вiдступає до дверей). Дайте їм по керенцi, ваше благородiє, – у мене немає.
Вiдштовхує баб i зникає. Тi наступають на Юркевича.
Ю р к е в и ч (виймає гаманець}. Нате! Нате i забирайтеся!
П е р ш а. Це за зозулясту – керенку! Та я самих яєчок…