О л ь ш а не ь к и й
Ведiть його!
М е л а н к а
Iване! Рiдний мiй!
(Метнулася до нього, але падає, зомлiвши).
С в i ч к а
Меласю! Рiдна!
Силкується вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують.
О л ьш а н с ь к и й
Не пускай! Держи!
Держiть його, крамольника, свавiльця!
Мечi до горла!
С в i ч к а
Браття дорогi!
Благаю, бережiть мою єдину!
Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину хати.
О л ь ш а н с ь к и й
Рушай до замку! Буде вам похмiлля.
(Витирає кров з обличчя).
Ну, майстре Свiчко! Ну й гарячий мед
У тебе на весiллi…
С в i ч к а
Постривай!
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
В с i
(хмуро й, урочисто).
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Завiса.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Воєводин палац. Вечiр.
І
Воєвода, Ольшанський i кiлька рицарiв за кубками при свiчах.
(Спiвають).
За вiкнами буря бушує,
I хвилi вирують вночi,
А в замку красуня гаптує
Кошулю при свiтлi свiчi.
Гаптує i думкою лине
На море, де всi кораблi,
Де милий далеко десь плине,
До рiдної править землi.
I раптом вiкно затремтiло,
I вiтер свiчку задув…
А дiвчина враз зрозумiла,
Що милий її утонув…
Ольшанський злiсно стукав кулаком об стiл.
О л ь ш а н с ь к и й
Хiба пiсень немає веселiших,
Що й за вином сумної завели!
В о є в о д а
Якраз по цiй погодi, що реве
Та скиглить пiд вiкном, неначе жiнка.
Та й по твоїх пригодах. Знать, тебе
Не дуже частували на весiллi.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Ще молода в коморi не була.
В о є в о д а
Дивись! Дурниць не здумай наробить.
Вже й так менi цю кашу заварили,
Що попече всi губи, мабуть, нам.
О л ь ш а н с ь к и й
Яка нудьга… Хоч би прийшов Кезгайло,
Подратували б дурня хоч цього…
II
Увiходить Кезгайло в киреї.
О л ь ш а н с ь к и й
А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле,
Ще кожум'яки в замок не iдуть?
К е з г а й л о
Ну й хвища надворi, нехай їй бiс!
Сiче, плює в обличчя, з нiг валить…
А темно, як в тюрмi… Коли ж i випить,
Як не в таку погоду, сто чортiв.
О л ь ш а н с ь к и й
Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле,
Бо Свiчка там.
Р и ц а р i
Ха-ха! I справдi Свiчка
Тепер в тюрмi! Недовго тiльки їй
Зосталося горiти, клятiй Свiчцi!
К е з г а й л о
Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивiться краще, як би свiчка ця
Пожежi нам, бува, не наробила.
По всiх ярах глухе каламуття,
На Кожум'яки й носа хоч не суй,
Хвилюється Подольє, тiльки й жде
Найменшої, щоб спалахнути, iскри.
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече –
Ще з тої ночi, як своїм чханням
Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув.
Регiт. Кезгайло зривається i береться за меч.
Х т о с ь
Не знав, куди подiтись джура бiдний,
Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно.
Регiт.
К е з г а й л о
Я вас навчу, як з мене глузувати,
П'яницi безсоромнi!
Регiт.
В с i
Обiзвавсь!
В о є в о д а
Та ну тебе, Кезгайле, не смiши
Ти хоч людей. Тверезий!
К е з г а й л о
Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки…
О л ь ш а н с ь к и й
(закiнчує).
З перцем.
К е з г а й л о
Тьху!
(Сiдає й п'є).
Не хочу з дурнями…
Входить Козека.
К о зе к а
Вельможний пане!
Прийшов купець вiрменський, б'є чолом.
В о є в о д а
Купець вiрменський? А, це, мабуть, той,
В якого ми два вози одiбрали,
Що поламались з крамом на горi.
К о з е к а
Так, пане, вiн.
В о є в о д а
Ну, що ж, нехай увiйде.
Послухаєм, як вiн почне циганить
Та викупу нам всiм пропонувать.
Ко з е к а
То вже й принiс.
В о є в о д а
Ага! Поклич.
К о з е к а
(розчиняє дверi).
Iди!
Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та пакунки. Одразу починає лементувати.
К у п е ц ь
Вельможний, найяснiший воєводо!
Нечуване нещастя! Два вози!
Великi два вози! З верхом обидва!
Камха 1 золототкана! Алтабас!
Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!
Зламалися на цих горах жахливих.
То їх тепер у мене одняли.
Обидва вози. Та за вiщо ж це?
При чому ж я? Мої хiба це гори?
То ж київськi.
1 Камха – коштовна китайська тканина.
В о є в о д а
Отож-то i воно,
Що київськi. А ти хiба не знав,
Як шахраїв цi гори стережуть?
Вози зламались? А навiщо ж їх
Ти накладав чотири на один?
Щоб не платити мита? То тепер
Не гнiвайся на київський закон:
Коли вози зламались от Почайни
До Золотої брами,- попрощайсь.
К у п е ц ь
Не можу ж я! Це все моє майно!
О, змилуйся, вельможний воєводо!
В о є в о д а
Такий закон.
К у п е ц ь
Я вiдкуплюсь.
Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит!
Найкращий шлик 1, гаптований перлом.
(Подає Воєводi якусь шапку).
Камха олександрiйська. А оце
(подає Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)
Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ,
Якої навiть в Краковi нема.
1 Шлик – шапка.
Кезгайло починає розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних кольорiв.
В о є в о д а
(в гнiвi кидає шапку й оксамит).
Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi
Цей мотлох непристойний принести!
Лиш золотом єдиним можеш ти
Свої вози у мене вiдкупить.
Давай негайно тисячу дукатiв –
Або з очей одразу забирайсь.
К у п е ц ь
Великий боже! Тисячу дукатiв!
Та якби я продав усiх дiтей
I самого себе, то i тодi б
Я тисячi дукатiв не зiбрав!
О, змилуйся, вельможний пане!
Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон.
К е з г а й л о
(в розпачi).
Перець!
Регiт.
Знов перець, та iще якийсь червоний!
(Чхає, накочується на купця).
Та як ти смiв… апчхи! Та як ти смiв!
К у п е ц ь
Та це ж iндiйський перець, що його
I королi не всi ще куштували!
К е з г а й л о
Та я тебе!
К у п е ц ь
Панове!
В о є в о д а
Зараз геть!
К у п е ц ь
Панове! Рицарi! Вельможнi кавалери!
Я маю дар! Я маю викуп! Ва!
Я зараз приведу вам трьох невiльниць,
Красунь розкiшних. Чарiвних дiвчат,
Яких немає навiть у султана.
А як танцюють. А якi цнотливi.
Як цукор! Як алмаз! Як абрикос!
Як мiсяць на чотирнадцятий день!
В о є в о д а
Гаразд! Веди. Побачим, що за мед.
Р и ц а р i
Це iнша рiч.
В о є в о д а
Та тiльки стережись
Яких мармиз пекельних привести.
К у п е ц ь
Як золото! Рахат-лукум! Халва!
Я за хвилину приведу їх. Ва!
Виходить.
В о є в о д а
То вип'ємо, панове, за красунь,
Що нам щаслива доля посилає,
Якби ще баб нам здихатись своїх –
Утнули би рицарську ми розвагу.
III
Увiходить Козелiус.
В о є в о д а
А, писарю! Ну що – яка погода?
К о з е л i у с
Злочинець тут, вельможний воєводо,
Його хотiв ти з князем допитать.
В о є в о д а
Гаразд – веди. У нас якраз є час
Мiж кубками – до тої насолоди,
Що нам купець вiрменський обiцяв.
Козелiус вiдчиняє дверi – вартовi вводять Свiчку. Хвилина мовчання.
В о є в о д а
Ну що, гаряча Свiчко, ще тебе
Сьогоднiшняя буря не задула?
С в i ч к а
Немає в свiтi бурi, щоб огонь
Могла задути вiчний та правдивий.
Задути можна свiчку, загасить
Пожежу навiть можна, навiть всi
Жаринки найдрiбнiшi затоптать,
Але живий огонь i в кремiнцi
Чекає лиш, щоб ми його збудили.
В о є в о д а
(здивований).
Ти добре кажеш. Свiчко, тiльки ти
Забув одне – не вiльно людям всiм
Святий огонь даремно викликать.
I проклят, хто, як ти, блюзнiрську руку
На заказний той кремiнь пiднесе.
(Пiдводиться).
Тут я один i князь i воєвода.
Я охоронець мирного вогню.
А ти хотiв роздуть його в пожежу
I мiсто все повстанням сколотить.
С в i ч к а
Не я почав. Чи не твої ж кати
Без сорому на мирне вдерлись свято –
Не кулаком, а правдою хотiв
Я перше наше право довести.
В о є в о д а
Не правдою почав ти, а злодiйством,
Не смiєш ти про правду тут казать.
Пан писарю, яка належить кара
Свавiльниковi й татю за крадiж?
К о з е л i у с
(перегортає папери).
Єдина кара "хоч i вперше вкрав,
Але понад полтину – то повiсить".
Судебник Казимира короля,
Артикул чотирнадцятий i далi…
(Гортає далi).
А Саксон 1 каже: "Хто свавiльну руку
На владу предержащу пiднесе
I заколот учинить, то злочинця
Четвертувать ".
1 Саксон (саксонське зерцало) – збiрник феодаль- ного нiмецького права, укладений близько 1230 р. В ньому вiдбито iнтереси феодалiв.
В о є в о д а
Доволi для тебе?
С в i ч к а
Я не боюсь нi смертi, нi тортур.
I все ж тобi не загасити свiтла,
Що з тьми вiкiв та через стiльки бур
Пронiс народ вiдважний i свобiдний.
К о з е л i у с
Ще кара є – в Саксонi – Singularis 2 –
"Хто грамоти державнi украде,
Катiвською рукою ослiпить".
2 Окремий випадок (лат.).
Свiчка мимоволi вiдхитнувся.
В о є в о д а
Ага, не до вподоби – затремтiв.
Що ж, мабуть, так i зробим – хто дививсь
На свiтло заказне, то вже не гiдний
На iнше щось поглянути.
С в i ч к а
(стогне).
Меласю.,.
Ольшанський пiдвiвся – злорадно.
О л ь ш а н с ь к и й
Так, так! Ти не побачиш вже її –
Нi тих очей, як зорi, променистих,