Чи буде ж край цiй кривдi безсоромнiй!
Ходiм додому, дiвчинко, ходiм…
Стривай… хтось знову кличе… що таке?
Раптом з-за Симеона чути галас i шум.
Г о л о с С в i ч к и
Товаришi! Сюди, на помiч!
П е р е д е р i й
Свiчка!
Це вiн! Його це голос. Всi туди!
С в i ч к а
До зброї, цехи!
П е р е д е р i й
Так, це вiн! Рушайте!
А ти бiжи додому – я вже сам…
Н а р о д
На визвiл всi! Рушай! До зброї всi!
Д i в ч а т а
Ой боже ж мiй! Ой лишечко! Тiкаймо.
Вбiгає Чiп.
Ч i п
Немає лiкаря. Що тут таке?
П е р е д е р i й
Мерщiй
На допомогу Свiчцi i Меланцi –
Її взяли!
С в i ч к а
До зброї, кожум'яки!
Ч i п
Тут кожум'яки! Го-го-го! Держись!
Хапає з землi величезне полiно й кидається вперед на крик.
За мною, цехи! Кожум'яка йде!
Народ з криком сипонув у глибину вулицi.
П е р е д е р i й
(намацуючи цiпком дорогу, йде праворуч).
О доле, доле! Для чого ж менi
Незрячому ти серце розпалила?..
Завiса.
ДIЯ ДРУГА
ВIДМIНА ПЕРША
Велика похмура зала в замку воєводи; її дикого вигляду не можуть пом'якшити розкiшнi килими й парча, якi укривають грубi брусованi стiни. Праворуч велике вiкно. День схилився надвечiр. Воєвода сидить у високому крiслi, за столом, укритим килимом. Писар Козелiус доповiдає про справи. Комендант Кезгайло, високий худий литвин, чекає наказу. Князь Ольшанський стоїть бiля вiкна й дивиться на мiсто.
І
Входить ловчий Янулiс.
Я н у л i с
До пана воєводи вiйт Шавула.
В о є в о д а
Нехай зажде. А осмника нема?
Я н у л i с
Козека тут.
В о є в о д а
Скажи, щоб увiйшов.
Янулiс виходить i зараз же вертається.
В о є в о д а
(до Козелiуса).
I що ж той Свiчка?
К о з е л i у с
Це її жених
I, безперечно, вплутаний в цю справу.
Та мусили його ми вiдпустить,
Бо в той сам час, як свiдчить панi Гiльда,
Якраз її вiн боронив од лотрiв 1,
Що на її напали в тих ярах.
1 Лотр – розпусник.
В о є в о д а
Чудове товариство в панi Гiльди!
Дiждеться, що її я посаджу
До кляштора 2. Ну, що ж! Де той Козека?
2 Кляштор – католицький монастир.
Входить Козека, голова йому зав'язана.
Пане Кезгайле! Треба учинить
Постiйну варту по отих удоллях,
Що йдуть пiд замком, де живе той люд,
Непевний i свавiльний.
О л ь ш а н с ь к и й
(мрiйно про себе).
Де вона
Живе, моя красуня неприступна.
В о є в о д а
При Кожум'яцькiй брамi, потiм там,
Де Копирiв Кiнець i в Кожум'яках.
К о з е л i у с
Зосiбна в Кожум'яках, бо туди
Тепер пiткнутись просто небезпечно,
Хоч не ходи до замку тим шляхом.
О л ь ш а н с ь к и й
Там… там вона живе… i наче в казцi
Її страшнi потвори стережуть…
К е з г а й л о
Сьогоднi ж все зроблю, пан воєводо,
I вартових поставлю скрiзь.
(Чхає).
Апчхи! А щоб тобi з тим перцем!
К о з е к а
Це вже справдi,
До Кожум'як хоч зовсiм не ходи.
Напали вчора знов на нашу варту,
I голови ми ледве вберегли…
В о є в о д а
Хорошi й ви. Комусь потрiбнi дуже
Дурнi макiтри вашi. Ну, кажи –
Що там iще?
К о з е к а
Великий караван
З товарами прийшов iз Перекопа,
Тобi купцi обвiстку принесли.
В о є в о д а
(жваво).
Що ж ти мовчиш! З обвiсткою купцi?
Нехай несуть. А що там в них, ти бачив?
К о з е к а
Та все як завжди: килими, парча,
Китайка, шовк, камха золототкана,
Шафран, гвоздика, перець i мигдаль.
К е з г а й л о
(обурений).
Як, знову перець? Годi вже! Апчхи!
Не хочу я! Нема моєї згоди!
Це просто глум – щоразу, як купцi
Яку обвiстку в замок принесуть,
То всiм чудовi дiстаються речi:
Китайка, шовк, парча, як жар, блискуча;
Убори всякi, сiдла дорогi –
Менi ж щоразу перець. Годi вже!
В о є в о д а
Та тихше-бо.
К е з г а й л о
Не хочу я i слухать!
В о є в о д а
Такий звичай.
К е з г а й л о
Нема таких звичаїв,
Щоб коменданта перчить раз у раз.
Чи я кабан, чи з начинкою щука!
Дивись, якi розумнiї В мене й так
Заваленi цим перцем всi комори,
I без того я чхаю цiлий день
Вiд цього перцю – горло все подер.
Вся страва з перцем, i горiлка з перцем,
I навiть мед гiркий, як хрiн… Апчхи!
О л ь ш а н с ь к и й
Принаймнi це корисно для любовi –
Адже ж у пана молода жона,
Та ще така красуня.
К е з г а й л о
(хапається за меч).
Що таке?
Я покажу тобi, клянусь Перуном,
Як з мене глузувати тут… Апчхи!
В о є в о д а
(втручається).
Та тихше-бо, панове! Справдi, ти,
Кезгайле, став пекучий, наче перець.
Я накажу, щоб камфори тобi
Давали замiсть перцю. Ну, то що ж!
Поклич купцiв – нехай несуть дарунки.
Козека виходить.
Побачимо, що там у них. А що,
Знайшли якого майстра, щоб наладив
Нам дзигарi на вежi?
Я н у л i с
(уклоняється).
Так, знайшли,
Вельможний пане. Свiчка то, зброяр
З Подолья, славний майстер, вiн вже тут.
В о є в о д а
Як, знов той Свiчка? То нехай полiзе
На вежу та огляне дзигарi,
А потiм щоб сюди прийшов.
Я н у л i с
Гаразд!
Виходить.
В о є в о д а
То що ж купцi? Ага – ось i вони.
II
Увiходить схiдний купець з Перекопа з кiлькома слугами, що несуть на витягнутих руках рiзнi подарунки: золототканi тканини, килими, шовк, сiдло, схiднi чоботи i т. iн. Козека йде за ними. Статечний, з довгою сивою бородою, купець тримається поважно й спокiйно.
К у п е ц ь
Селям-алейкум, славний воєводо!
Iз Перекопа караван тобi
За зверхнiсть та за ласку подорожню
Дарунками оцими б'є чолом.
Нехай Аллах твої умножить лiта
У всякому привiллi i добрi.
В о є в о д а
I вам бажаю миру й талану,
За подарунки дякую.
К у п е ц ь
Прийми
Вiд нас цей адамашок злототканий,
Цi килими, китайку, алтабас 1,
Помаранчi свiжi, чемлiт 2 i сап'ян.
1 Алтабас – парча.
2 Чемлiт, чемерка – чоловiчий верхнiй одяг з талiєю, зiбраний ззаду.
В о є в о д а
Гаразд, приймаю.
К у п е ц ь
Хай щастить Аллах.
(Повертається до Ольшанського).
Дозволь тобi, вельможний каштеляне,
Обвiстку теж подарувати – килим,
Пiвлiтра шовку, чемлiт – сагайдак
I на коня прибiр дорогоцiнний.
О л ь ш а н с ь к и й
За подарунок дякую. Стривай!
(Одводить купця набiк, в той час як iншi розглядають дарунки).
Скажи менi, мiй крамарю турецький,-
Чимало, мабуть, бачив ти в своїх
Мандрiвках вiчних – чи не знаєш ти,
А може й в тебе є таке корiння,
Щоб дiвчину до себе привернуть?
К у п е ц ь
Пробач менi на словi цiм, мiй пане,
Якщо такого рицаря, як ти,
Вельможного i гарного, як мiсяць,
Та дiвчина не любить – то цього
Аллах не хоче, мабуть,- i нема
Такого в свiтi зiлля, щоб воно
Ту дiвчину до тебе привернуло.
О л ь ш а н с ь к и й
(в запалi).
Коли Аллах не хоче, то нехай
Диявол сам менi в цiм допоможе!
К у п е ц ь
(з жахом).
Печатка Солеймана хай мене
Од Iблiса лукавого укриє.
Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець повертається до Кезгайла – урочисто.
К у п е ц ь
Тепер тобi, хоробрий коменданте,
Звичаєм стародавнiм теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
I перець цей найкращий.
Загальний регiт.
К е з г а й л о
(розлючений, вихоплює меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть менi, не то
Тебе самого в перець потовчу!
I Перекопа свого не побачиш!
Купець i слуги злякано тiкають.
К у п е ц ь
Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!
Тiкають, покинувши дарунки.
В о є в о д а
Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле?
Сховай свiй меч i не лякай людей.
Пiди до них, пан писарю, i дозвiл
На виїзд їм iз мiста напиши…
Козелiус, уклонившись, виходить.
Ну, де ж той майстер?
III
Входять Свiчка i Янулiс.
В о є в о д а
А, це ти – ну що ж,
Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi?
О л ь ш а н с ь к и й
Її жених… не дивно ж, що вона
Князiвської любовi не схотiла…
В о є в о д а
Зумiєш їх налагодити?
С в i ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о є в о д а
Якщо зумiєш – матимеш за працю
П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляскає Свiчку по плечу).
I пачку перцю –
Чудовий перець – в ротi аж горить.
В о є в о д а
Якраз тобi до речi – на весiлля.
С в i ч к а
(хмуро).
Не до весiлля нам, шановний пане,
Якщо не смiєм свiчки засвiтить,
Коли звелись вiд темряви ми й туги.
Коли вiд трупа матерi дiвчат
Без сорому хапають слуги.
Тодi весiлля справлю я своє,
Як все Подольє свiчками засяє.
В о є в о д а
Чимало ж доведеться зачекать
Тобi часу блискучого такого, –
Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли,
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок…
С в i ч к а
Зате вже є сокира,
Що вирубає борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира є про голови свавiльнi…
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, буває, дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших – темно дуже.