То слушного немає в тих скаргах".
(П'є).
I справдi, як подумати – навiщо
Народу свiтло? Все їдно вони
Читати та писати не умiють,
А решту можна й потемки робить.
А небезпека вiд огню чимала:
"Dе fасilе", як кажуть, "ardet stramen,
Cum igni jungitur". А значить це:
З вогнем солома краще не дружи.
(Пише).
"О тих речах пекуся я невтомно".
Пиши, пиши – пергамент все знесе,
Хоч як бреши – знесе теляча шкура…
(П'є).
Чудовi вина в пана воєводи,
Мальвазiя рицарська – що й казать.
(Спiває):
Scribimus et bibimus,
Sic bene cedit opus!
(Пише).
"Найпершая була моя турбота
Абисьмо мiсто лєпшей зберегти".
(П'є).
Мальвазiя чудова… bonum vinum 1.
1 Добре вино. (Лат.).
(Пише).
"I навiть вiйт…" Неначе в головi
Чого менi…
(Похиляє голову на руки, потiм знову пiдводить).
Про що пак я?.. Про вiйта…
"I навiть вiйт…" А що той вiйт – i вiн
Слив'янку добре смокче…
(Знову схилився. Крiзь сон).
"I невтомно…
Пекуся я… невтомно… i невсипно…"
(Заснув. Хропе).
VI
Крадькома входить Рузя.
Р у з я
Ай! Тут хтось є… Пан писар… Спить…Хропе… (Гасить свiчки).
Нехай хропе… Добранiч, пане писар…
Ай! Хтось iде… Це ти… Це ти, Флорiане?
Ховається бiля вiкна. 3 лiвого боку крадькома входить Свiчка. Зупиняється серед зали.
С в i ч к а
Скрiзь темно… Замок спить пiсля бенкету…
Отут десь вiн… захований лежить
Наш привiлей… i я його здобуду.
Пробив мiй час – назад нема шляху.
Йде далi. Рузя кидається йому на шию.
Р у з я
Нарештi ти, о мiй коханий… Ай!
Палко цiлує, але, пiзнавши помилку, тiкає.
С в i ч к а
Та тут ступити кроку страшно… тьфу!
Цiлуються…
(Витирається).
Бодай їх…
З правого боку вiдхиляються дверi i входить iз свiчкою Гiльда.
Г i л ь д а
Хто тут?
С в i ч к а
(поривається до неї).
Тихо!
Благаю, тихо, о вельможна панi.
Г i л ь д а
Це ти? Безумний! Виходи мерщiй!
Тiкай. Хiба життя тобi набридло?
Чого тобi, безумцю, треба?
С в i ч к а
Світла.
Г i л ь д а
Що кажеш ти!
С в і ч к а
Так, свiтла, що у нас
Ви вiдняли безбожно й безсоромно,
Щоб осiяти пишний цей палац.
А там, внизу, де працiвник невтомний
Псує свiй зiр над темним верстаком,
Там темрява укрила все кругом,
Сумує мати в темнiй там хатинi
I каганця не смiє засвiтить,
Щоб хворої доглянути дитини.
Своїх книжок школяр не може вчить.
А на горi глузує пан всесильний
I топче в грязь громадський привiлей,
Щоб без жалю народ гнобити вiльний,
Щоб тиснути i мучити людей.
Цей привiлей вiн взяв у нас свавiльно –
I я за ним прийшов тепер сюди.
Г i л ь д а
(зворушена).
О боже ж мiй! Яка пригода дивна…
Неначе ти пiдслухав нас… пожди…
Неначе сон химерний i чарiвний…
I справдi сон… Якраз над ним заснув,
Над привiлеєм, писар наш лукавий.
(Пiдходить до стола i шукає грамоту).
Здається, тут… Ага… ось вiн… пiд правим
Затиснув лiктем… Держить… Потягну…
Попробую…
Обережно тягне пергамент з-пiд писаревого лiкгя. Вiн починає мимрити спросоння.
К о з е л i у с
(крiзь сон).
А що той вiйт?.. I вiн
Слив'янку добре смокче…
Г і л ь д а
Боже мій…
Прокинувся…
Ко з е л i у с
(так само).
…Пекуся я невтомно,
Невтомно i невсипно…
(Хропе).
Г i л ь д а
Знов заснув
Нотарiус невсипний.
(Витягає пергамент).
Ось де вiн!
Так, так, це вiн, славетний привiлей,
Та грамота князiвська, що дає
Киянам свiтло… Ось вона… Бери.
(Подає грамоту Свiчцi).
Хай буде це подякою моєю
За вогник той, що ти колись дiстав
I засвiтив в моєму лiхтарi…
Недурно ж ми з тобою родом рiвнi –
Бо ти зброяр – я зброярiвна.
Тепер тiкай.
С в i ч к а
(бере грамоту й цiлує її руки).
О, дякую безмiрно!
(Зникає).
Г i л ь д а
Тепер лишилось замести слiди
I спiльникiв покликати сюди.
(Бере з тарiлки сало i маже папери).
Намажу папери всi салом
Й моторних покличу мишей,
Щоб завтра на них всi казали,
Що з'їли вони привiлей.
О мишi, моторнi звiрята,
Сюди поспiшайте мерщiй!
Для вас тут вечеря багата –
Листи й пергаменти смачнi.
Гризiть i шматуйте завзято
Князiвськi папери й листи,
В них правди даремно шукати –
Самi обiцянки пустi.
Гасить свiчку й зникає.
Завiса.
ДIЯ ТРЕТЯ
Магiстратська зала, по-святковому причепурена гiрляндами зеленi, килимами й кольоровими рушниками. Вздовж брусованих стiн – укритi килимами лави, праворуч, у глибинi, довгий стiл, заставлений жбанами з медом i стравою. Просто посерединi широкi вхiднi дверi. Час перед осiннiм вечором.
І
Тихо й урочисто, в пiвтемрявi увiходять одна по однiй стрункi групи цехiв – кожен iз своєю корогвою i з шiстьма великими зеленими свiчками – гордiстю кожного цеху. На корогвах гаптованi шовком i золотом емблеми вiдповiдного ремества: черевик, ножицi, стрiла, риба i т. iн. Всiх 12 цехiв – кравцi, шевцi, золотарi, ткачi, кушнiри, зброярi, ковалi, хлiбницi й перекупки, рибалки, теслярi, кожум'яки й бондарi. Тихо, в порядку розмiщуються цехи обабiч в палатi. Капуста, Передерiй, Чiп, Коляндра керують мiсцями. Передерiй з своєю дiвчинкою.
Тим часом вже зовсiм стемнiло, але нiде не свiтиться жодний вогник.
П е р е д е р i й
(урочисто).
Чи всi вже тут?
В с i
Всi, всi, на добрий час!
Пе р е д е р i й
Чи всi свої?
В с i
Свої! Чужих нема!
П е р е д е р i й
Чи всi брати?
В с i
Брати всi до одного
На все життя, до працi й до меча!
I зрадникiв немає серед нас.
П е р е д е р i й
На добрий час! То слухайте ж, кияни,
То слухайте ж, брати всi цеховi,
Кравцi, шевцi, золотарi, рибалки,
Ткачi, зброярськi цехи, ковалi,
Перекупки, хлiбницi, теслярi,
Кушнiри, бондарi та кожум'яки,
Мужi громадськi, славнi i мiцнi!
Ви знаєте, що Свiчка, брат наш славний,
Здобув для нас князiвський привiлей,
Здобув нам свiтло – i сьогоднi ми
Розсiємо нарештi сум нiчний.
В с i
Хай буде свiтло! Слава! Слава Свiчцi!
П е р е д е р i й
Хай буде свiтло! Браття дорогi,
Ви знаєте, що я один мiж вас,
Хто цих свiчок жаданих не побачить.
Та що з того… Чи не моя ж душа
За свiтло це безмiрно вболiвала
I перемоги нашої ждала.
А через те дозвольте i менi
Сьогоднi тут порадуватись з вами –
Хоч не очима – серцем щирим я
Цю радiсну хвилину зрозумiю.
К а п у с т а
Ти бiльш нас всiх за свiтло потерпiв,
То i тепер громада ухвалила,
Щоб з рук твоїх ми свiтло прийняли.
В с i
Ти батько наш! Ти свiтло засвiти!
П е р е д е р i й
Спасибi ж вам, товаришi-брати.
Для мене ця пошана найдорожча.
Хай буде свiтло. I на перший раз
Засвiтимо звичаєм стародавнiм
Славетнi нашi свiчi цеховi.
I вперше їх засвiтимо врочисто
Отут на святi миру та життя,
На честь весiлля Свiчки, що сьогоднi
З Меланкою своєю одруживсь.
В с i
Хай буде так! На честь Меланки й Свiчки
Ми цеховi засвiтимо свiчки!
П е р е д е р i й
На добрий час! Товаришi-брати!
Не без борнi дiстанеться нам свiтло,
Готовi ж будьмо боронить його.
В с i
Грудьми й мечем – од вiтру i людей
Клянемся наше свiтло боронить!
П е р е д е р i й
Товаришi! Нi в Свiчки, нi в Меланки
Нема батькiв, i молодих тепер
Благословить i стрiне товариство:
Капуста – наш цехмейстер найстарiший –
Й бублейниця Тетяна – за батькiв.
Товаришi-брати, отут у шафi
Горить одна, укрита поки свiчка.
Як тiльки будуть близько молодi,
Я гасло дам, i, як один, тодi
Ми всi свiчки засвiтимо врочисто.
В с i
Гаразд! На славу Свiчки! Хай живе
Одважний наш зброяр i майстер Свiчка!
Цехмейстером його! Цехмейстром?
Та що цехмейстром!
Вiйтом! Правда, вiйтом!
Хто ж, як не вiн, гiднiший вiйтом бути!
Чи не Шавула ж, зрадник, боягуз!
Шавулу геть! Хай Свiчка буде вiйтом!
К о л я н д р а
Стривайте! Тихо! Хтось чужий iде.
II
Так само в пiвтемрявi розчиняються дверi i входить Шавула. Увiйшовши, зупиняється i протирає очi.
К о л я н д р а
Та це Шавула! От така ловись!
Про вовка лиш помовка – аж i вiн.
Ш а в у л а
Що тут таке? Це що? Якi це збори?
Свiчки, корогви! Не здурiли ви?
Не знаєте хiба, що воєвода
Заборонив всi збори та свiчки?
Дивись, якi розумнi! Зараз геть
Всi по хатах!
В с i
(обуренi).
Ти сам розумний дуже!
Тобi чого тут треба? Забирайсь!
Тетяна, пишна й рум'яна, гладка бублейниця, наступав, взявшись у боки, на Шавулу.
Т е т я н а
Ач, вигадав! Тебе ще не спитали!
Коли не крутить в носi, то й не чхай!
Тут не твоє засипано, а наше,
То i не пхайсь до нашого млина.
Ще гримає! Злякалися тебе!
Тепер у нас князiвський дозвiл є!
В с i
Доволi вже дурити вам людей!
П ер е д е рiй
Ми знаємо тепер свої права,
Ми маємо князiвський привiлей!
К а п у с т а
Не продаси нас вдруге воєводi!
Т е т я н а
Не треба нам такого вiйта! Геть!