Іван Кочерга - Свіччине весілля (сторінка 17)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.docx)Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.docx151 Кб1967
Скачать этот файл (Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.fb2)Ivan_kocherga_svichchene_vessilya.fb2274 Кб2254

 Меласю.,.

Ольшанський пiдвiвся - злорадно.

О л ь ш а н с ь к и й

Так, так! Ти не побачиш вже її -

Нi тих очей, як зорi, променистих,

Нi свiжих уст, нi чарiвних тих перс,

I навiть слiз її ти не побачиш,

Коли вона заплаче.

С в i ч к а

(з мукою).

Замовчи!

В о є в о д а

Навiщо ж ти, безумцю ненажерний,

Свою любов на славу промiняв?

Нащо вона - та грамота тобi?

Верни її - i завтра ж будеш вiльний.

С в i ч к а

I справi край? Звiльниш мене, та й квит?

Погано ж ти рахуєш, воєводо,

Коли життя за грамоту даєш.

А хто ж менi поверне ту надiю,

Пошану ту, що я колись берiг

В моїй душi до того привiлею,

До слiв отих брехливих i гучних?

Адже ж йому ми вiрили, як сонцю,

Гадали ми, що хай лише до нас

Повернеться ця грамота князiвська,

Як раптом свiт засяє по хатах,

I зникнуть всi притуги i насильства,

I радiсне народиться життя.

I ось коли, коли б вона менi

Належала, ця грамота зрадлива,

То дурно б я тобi її шпурнув,

Ще й плюнув би на привiлей брехливий

I викупу за нього не схотiв!

Та не менi - а цiлому народу

Належить ця примара золота,

Що за її боровся, як за правду,

Пригнобленням i потом заплатив.

То не тобi ж її у нас купити,

Хоч би життя за неї обiцяв!

О л ь ш а н с ь к и й

Зухвалий кмет! На шибеницю зараз!

В о є в о д а

Так ось яка твоя, виходить, правда:

Вже не мене, а князя ти образив,

I все ж таки тебе не покараю -

Лиш грамоту князiвську поверни.

К е з г а й л о

(зривається з мiсця й пiдходить до Свiчки).

Та схаменись! Отямся! Хай їй цур,

Тiй грамотi - не вартi всi вони

Такого хлопця гарного, як ти!

В о є в о д а

Кезгайло, геть!

 Мовчиш? Не хочеш зради?

Ну, то iди! Та добре подивись

В останнiй раз на цi свiчки, бо взавтра

Займеться не для тебе день новий.

С в i ч к а

Хоч не менi - для вiльного народу

Колись зоря займеться свiтова.

К е з г а й л о

(хапає його руки).

Отямся, хлопче! Душу всю менi

Ти зворушив одвагою своєю

С в i ч к а

Спасибi, рицарю...

В о є в о д а

Кезгайло!

За вiкном чути сурми, що виграють зорю.

 Ну, то що ж?

Цю грамоту повернеш ти менi?

В останнiй раз тебе питаю.

С в i ч к а

 Нi!

Сурми помалу стихають.

В о є в о д а

Ведiть його!

Козека i вартовi виводять Свiчку.

К е з г а й л о

 Вельможний воєводо,

Сурмить труба. Час замок закривать.

Бере свою кирею i йде до дверей.

В о е в од а

Бекети 1 всi уважно перевiрить.

Пiдсилить варту. Жодної душi

До замку не пускать. Опрiч жiнок

Та отого вiрменського купця.

 

1 Б е к е т - вiйськовий пiкет, сторожа.

 

К е з г а й л о

Зроблю я все.

Виходять.

К о з е л i у с

(наближається до Воєводи - стиха).

 Дозволь тобi, мiй пане,

Порадити. Не слiд би Свiчку тут...

I небезпечно в замку залишати...

Бо є такi... прихильники.

В о є в о д а

 Ага,

Я зрозумiв. Iди i накажи,

Щоб зараз одвели його в в'язницю,

Що в Порубi.

О л ь ш а н с ь к и й

(пiдводиться).

Я сам це накажу

I одведу його з моїм загоном.

Пiд вiкнами моїми це якраз.

I сам його тюремником я буду.

В о є в о д а

Гаразд! Iди! А ти пиши декрет,

Щоб Свiчку завтра вранцi - яко татя -

Повiсити на Житньому торгу.

 

IV

 

Увiходить Кмiтич. Ольшанський тим часом вийшов.

К м i т и ч

Пан воєводо, в мiстi неспокiйно.

Хвилюється Подольє - всi цехи

Нечуваним обуренi насильством.

Що робиш ти? Як мiг ти допустить,

Щоб на весiлля, наче татарва,

Без сорому твої вдирались слуги?

За що схопив ти того зброяра?

В чiм винний вiн? Що встав проти наруги,

Що смiливо обстав за тi права,

Якi сам князь киянам дарував!

В о є в о д а

(розлючений, стукає кулаком об стiл).

Тут я закон, i князь, i воєвода.

Не табiр тут козацький на степу,

Де кожен кмет свiй голос має в радi.

Тут я один сам знаю, що роблю.

 

V

 

Хутко входить схвильована Гiльда й одразу кидається до Воєводи. За нею йде хмурий Кезгайло.

В о є в о д а

Хто там? Сюди не можна!

Г i л ь д а

 Час не жде.

I дозволу не можу я питати,

Коли людина гине при очах.

В о є в о д а

Безумна ти!

Г i л ь д а

 Не дивно й збожеволiть

 В катiвнi цiй. Як мiг ти засудить

 Його на смерть - на страту?

В о є в о д а

 Замовчи!

Г i л ь д а

Не замовчу. Не суд це, а злочинство!

Карать не можна на смерть лиш за те,

Що на весiллi свiчки засвiтили,

Що смiлива людина голос свiй

За вiльностi громадськi пiдняла!

К м i т и ч

Своїм не вiрю вухам. Свiчку ти

На горло засудив?

Г i л ь д а

 Коли його

Скараєш ти - я завтра ж напишу

До князя лист.

В о є в о д а

(накидається на неї з кулаками).

 Безглузда слюсарiвно!

Та я тебе на мiсцi...

К м i т и ч

(заступає її).

 Схаменись!

Не руш її. Не досить ще ганьби?

В о є в о д а

А, заколот! Геть звiдси, бунтiвник!

Тебе самого зараз я схоплю,

Рицарi схоплюються i виймають мечi.

Хапай його! На мiсцi вбити кмета!

К м i т и ч

Не схопите. Короткi, мабуть, руки,

Щоб ватажка козацького схопить.

В о є в о д а

Побачимо, чий буде верх...

(До Гiльди).

 А ти

До кляштора негайно виряджайсь,

Молитись там i каятись ти будеш,

Поки химер не збудешся своїх.

Пан писарю, негайно напиши

В конвент домiнiканський, до абата,

Отця Iєронiма, що його

Ми просимо прийнять дружину нашу.

Козелiус уклоняється й береться писати.

А ти, Козеко, зараз одвезеш

Вельможну панi в кляштор на Подольї.

Г i л ь д а

Корюсь насильству, бо нема в Литвi

Вже рицарiв, щоб меч свiй пiдняли

За жiнку та за правду.

Кезгайло виривається вперед i виймає до половини свiй меч iз пiхов.

 В о є в о д а

(грiзно).

 Геть, Кезгайле!

Ти комендант. Про присягу забув?

Кезгайло в розпачi вганяє меч назад i з горя вихиляє кубок.

К м і т и ч

В Литвi нема, а на степу ще є.

Не в золотi, не в крицi, як оцi,

А в свитах драних рицарi одважнi.

I завтра же до Вiльни я помчу

Та про киян всi кривди сповiщу.

 

Виходить. Гiльда за ним. Козелiус подає Воєводi листа. Той мовчки пiдписує i оддає Козецi, i той, уклонившись, виходить.

 

В о є в о д а

(одразу вихиляє кубка).

Хай Вельнас забере усiх жiнок

До себе в пекло разом з каштеляном,

Що цю безглузду кашу заварив!

П и р х а й л о

Як забере? А ти забув красунь,

Що нам купець вiрменський приведе?

 

Буря стрясає вiкно.

 

К е з г а й л о

Бач, як гуде. Диявол то радiє,

Що совiсть ми рицарську продали.

В о є в о д а

Нехай гуде! Аби дiвчат принiс.

 

Увiходить Янулiс.

 

Я н у л i с

Купець вiрменський.

К е з г а й л о

(хреститься).

 Наше мiсце свято!

В о є в о д а

Ага, нарештi. Зараз же веди.

Пошук на сайті: