Так, дорого зело…
Я р о с л а в
Ану, поклич його, хай перед нами
Насмiлиться цю цiну повторить.
(Свiчкогас хутко виходить).
Сто гривен золотом! Та я торiк
За бiблiю вiддав дванадцять гривен!
Ну, де ж той грек?
Сильвестр виходить.
III
Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкiшно оправлену книжечку.
В о л о д и м и р
Мiй тату, там прийшов
Якийсь мандрiвець, видом надто дивен.
I передав оцей молитвослов…
(Дає Ярославу).
I просить, щоб…
Я р о с л а в
(дуже схвильований).
Великий боже! Де ти…
Хто дав тобi? Та це ж Єлизавети
Молитвослов! Веди його сюди!
Входять Микита i Джема. Вiн в рудуватому одязi пiлiгрима, в сандалiях, з непокритою головою, з вiдкритим капюшоном; вона в короткiй спiдницi i сандалiях, з цитрою в руках.
Я р о с л а в
Микито! Ти? Невже ти був у неї?
Кажи ж мерщiй!
М и к и т а
Багато, княже, де я
Помандрував i землю iсходив
З того часу, як в розпачi i горi
Покинув Київ в ту нещасну нiч…
Я побував i в Римi, i за морем,
Скрiзь гнав мене, неначе божий бич,
Про батька згубу невiдчепний спомин…
Нарештi, вже на третiй, мабуть, рiк
В Норвегiю причалив я свiй човен…
Я р о с л а в
(нетерпляче).
Ну, що ж вона, її ж ти бачить мiг!
Ти говорити з нею мiг, щасливий!
М и к и т а
Бiля вiкна, самотня i журлива,
Вона сидiла в замку короля
I все туди дивилась, де земля,
Здавалось їй, на пiвдень простяглась,
I сумно так спiвала край вiкна,
Що в серцi гостра закипала жалiсть.
Я р о с л а в
О боже мiй! Як мучилась вона!
М и к и т а
Про Київ все спiвала недосяжний
I так згасала, мов свята свiча…
Коли ж прийшов її останнiй час,
Дала менi цей молитовник княжий,
Щоб я тобi на спомин передав.
Я р о с л а в
(цiлує книжечку).
Бiдняточко… Якби я тiльки знав…
М и к и т а
I ще тебе просила, вже окремо,
Щоб прихилив у себе бiдну Джему,
Яка весь час отам на чужинi
Була при нiй i подiляла з нею
I сум за рiдним краєм, i пiснi,
Хоч в рiзнi землi линули душею.
Я р о с л а в
(кладе руку на плече Джемi).
Її iм'ям тобi я все зроблю
I з радiстю у себе прихилю.
Коли ж захочеш далi в землю рiдну,
Тебе туди вiдправлю в час погiдний,
Лиш розкажи, як з нею ти жила,
Як сум її в цих струнах зберегла…
Д ж е м а
О, дякую тобi, великий княже!
Нехай розкажуть струни гомiнкi,
Нехай пiснi мої тобi розкажуть
Про сум твоєї любої дочки…
Твою дочку всiм серцем я любила…
Про мене ж не турбуйся, мiй сеньйоре,
До мандрiв довгих звикла я в життi,
Пiду й тепер, за тим пiду, хто в горi
Мене утiшив на моїй путi…
Не як коханка… Як раба служить
Тепер я буду доброму Микитi…
Дозволь менi цi струни розбудить,
Щоб Ельзи душу викликать на мить.
(Сiдає й бере на цитрi кiлька акордiв, тодi спiває).
Отак вона сидiла
У замку край вiкна,
Дивилася на хвилi,
На бурнi, сивi хвилi,
Самотня i сумна.
Туди дивилась, бiдна,
Де в дальнiй далинi
Десь край лишився рiдний,
Десь Київ сяє рiдний
На сонцi в вишинi.
Коли ж плили стрункiї
На морi кораблi,
Вона спiвала – в Київ,
Полинула б я в Київ,
До рiдної землi…
I все спiвала з плачем:
О Київ, рiдний край…
Тебе вже не побачу,
Тебе вже не побачу,
Прощай, навiк прощай!
Я р о с л а в
(витирає очi).
Бiдняточко… моя Єлизавето,
Прости мене, що не помiг тобi.
Тобi ж спасибi… втiшила мене ти.
Цiлющi сльози визвала в журбi.
IV
Хутко входять задиханi Сильвестр i Свiчкогас, ведучи грецького купця Парфенiя.
С и л ь в е с т р
Пробач нас, княже, ледве розшукали
Цього ми грека в ближньому кружалi,
Де чашi вiн зi смаком вихиляв.
С в i ч к о г а с
(витирає губи рукою).
Насилу вже його я розшукав…
Я р о с л а в
Найпаче ти – стезя, мабуть, знайома.
Недурно вуса мокрi од вина.
(До грека).
Ти, може, справдi випив, що загнув
Таку цiну безбожну й безсоромну.
П а р ф е н i й
Повiр менi, великий государ,
Що коли я вiзьму сто гривен плати,
То ледве лиш верну свої витрати
I викуплю заставлений товар.
Бо ця псалтир єдина на землi,
Яких немає навiть в королiв,
I майстер, що писав її, єврейський,
Вiд фарб ослiпнув, Кiрiє елейсон!
С и л ь в е с т р
А ти ж казав, що майстер був монах,
Що з книгами загинув потiм в морi.
П а р ф е н i й
Так i було. Його був дивний шлях.
Хрестився вiн в Софiйському соборi.
Постригся потiм.
Я р о с л а в
Годi вже брехнi!
Як хочеш, дам тобi я сорок гривен.
П а р ф е н i й
О боже мiй! Та це ж хiба менi?
Я ж чесний крамар, бiдний, наче пiвень.
Це ж за борги я винен лихварям.
Я р о с л а в
Ну, п'ятдесят, i бiльше нi ногати.
С и л ь в е с т р
Бери, Iудо. Це ж велика плата.
П а р ф е н i й
Не можу, княже, бо не мiй це крам.
V
Раптом чути тривожний шум за дверима, i в терем входить стурбований Мирослав.
М и р о с л а в
Нещастя, княже! Прискакав гонець:
Скрiзь печенiгiв незлiченнi лави
На нашу землю сунуть навпростець.
Вже знищили Звенигород i Лтаву
I за п'ять днiв до Києва дiйдуть!
С и л ь в е с т р
Спаси господь!
В о л о д и м и р
Мерщiй назустрiч! В путь?
С в i ч к о г а с
Коня i меч! Агов, скуф'я 1 i ряса!
1 С к у ф' я – чорна шапочка, яку носили ченцi.
М и к и т а
Знов Новгород готуй своїх мужiв…
П а р ф е н i й
(з жахом).
Пацiнакiйцi! Кiрiє елейсон!
Пропав, погиб! Тiкати, поки жив!
Я р о с л а в
Що ж – бiй, так бiй! Скликати зараз рать!
Не в перший раз нам ворога стрiчать.
М и р о с л а в
Але ж нема у нас полкiв готових,
Варягiв мало… Орди без числа…
Несила нам… До Новгорода знову
Когось би треба зараз же послать.
Я р о с л а в
Я їду сам. Коня мерщiй i зброю!..
П а р ф е н i й
(зляканий).
Великий княже! Як тодi зi мною?
Я згоджуюсь! Нехай за шiстдесят!
Звели лише, щоб зараз дали грошi.
Свiчкогас подає князю меч.
Я р о с л а в
(надiваючи меч).
На стiни хай негайно стане рать.
Оглянуть мури, вежi, огорожi!
Носить камiння, печi для смоли
I казани на стiнах наготовить!
Мирослав виходить.
П а р ф е н i й
(невiдчепно).
Звели-бо, княже, грошi щоб дали.
Я р о с л а в
(хапаючись за меч).
Чи ти здурiв, смола дурноголова,
Чiплятися тепер не до ладу!
(Парфенiй вiдстрибує).
Хоча б сiм день могли ви протриматься,
А там полки я свiжi приведу.
М и к и т а
(похмуро).
Не приведеш. Потрiбно днiв дванадцять
Лише туди, а там, а знов сюди?
Та i навряд чи Новгород захоче
В котрий це раз спасать тебе в бiдi,
Щоб потiм ти за вiрнiсть, як за злочин,
Його людей найлiпших засудив!
Я р о с л а в
(в страшному гнiвi).
Ти знов своє, безжалiсна єхида!
Та я тобi…
Вихоплює меч i кидається на Микиту. Всi скрикують. Але в ту ж мить Джема вергає пiд ноги князя свою цитру, яка падає з дзвоном.
Ярослав вражений спиняється i опускає меч, важко дихаючи.
Д ж е м а
(твердо i з гiднiстю).
Спинися, государ.
П а р ф е н i й
(злякано, але врочисто).
О пом'яни, господь, царя Давида
I кротостi його великий дар.
Я р о с л а в
(проводить рукою по чолу).
Так… я забувсь… Прости мене, Микито!
М и к и т а
(похмуро).
Не ворог я… хоч i кажу тобi
Про Новгород я правду неприкриту,
Але за Київ ляжу в боротьбi.
VI
За дверима рух, входить Журейко. Вiн в схiдному одязi, з червоною шовковою хусткою на голенiй головi.
Ж у р е й к о
(збуджений).
Чолом тобi, великий господине!
Я р о с л а в
(здивований).
Знов каменщик! З яких це ти країв?
Ж ур е й к о
З Чернiгова i Новгорода нинi,
Куди примчав з побузьких я степiв.
Уже давно помiтив я за Доном,
Що рушити збирається орда,
Коли ж знялися першiї загони
I стала неминучою бiда,
Я в Новгород помчав перед ордою
I перстень твiй громадi показав.
Я р о с л а в
(схвильований).
Ти це зробив! Сам бог чинив тобою!
Що ж Новгород?
Ж у р е й к о
Негайно рать зiбрав.
Вже рушили до Києва полки,
В Чернiговi я залишив їх вчора,
А сам вперед до тебе навпрошки,
Аби тебе порадувати в горi.
Я р о с л а в
(обiймає Журейка).
О каменщик! Ти камiнь з серця зняв,
I твойого я дiла не забуду!
Загальний рух.
С и л ь в е с т р
Велик господь, що помiч нам прислав!
Во л о д й м й р
(у захватi).
От Новгород! Якi ж це славнi люди!
О государ! По-царськи їм воздай!
Я р о с л а в
Тебе до них пошлю я князювати.
Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,
Що Новгород лишився вiрним братом.
За вiкнами сурми i шум воєнних зборiв.
Отроки i Свiчкогас приносять Ярославовi кольчугу, шолом, щит. Вiн знiмає корзно, верхню тунiку i починає одягатись з допомогою отрокiв i Свiчкогаса, який мiж iншим бинтує князю праву ногу.
Я р о с л а в
Так, вже знялася бранная тривога,
Комонi ржуть, почувши дим вiйни,
I мушу знов трудити хвору ногу
I брати меч, як в они бурнi днi.
Знов молодим завзяттям закипає –
В котрий це раз! – збентежена душа,
Але завжди з нудьгою i одчаєм