V
Пiд звуки музики починається похiд Гаральда. З лiвого боку повз натовп, що розступився, йде Гаральдова дружина з знаменами; невiльники, що несуть дари, i нарештi сам Гаральд в пишнiй тунiцi та позолоченiй кольчузi i в увiнчаному короною шоломi. За ним кiлька джур i зброєносцiв, з яких один несе невеличку позолочену арфу. Серед варягiв Свiчкогас, чиє бородате й добродушне слов'янське обличчя аж нiяк не пасує до варязького його озброєння i одягу. Гаральд з гордо пiднесеною головою швидко пiдходить до помосту i, схилившись на одне колiно, зараз же встає.
Г а р а л ь д
Дозволь тебе вiтати, господине,
Великий конунг Руської землi,
Гаральдовi, що клятву ствердив нинi
I, подолавши перешкоди злi,
Вернувся не мандрiвником бездомним,
А конунгом Норвегiї законним
I власником земель i кораблiв.
Я р о с л а в
I я вiтаю радо i ласкаво
Гаральда, переможця-короля,
Давно для нас твоя крилата слава
Вперед летiла швидше корабля.
Будь гостем в нас, бажаним, дорогим.
Г а р а л ь д
Дозволь менi сплатити цi борги
Моєї дяки i моєї шани,
Пiднести в дар здобутки океану
Та тих його розкiшних берегiв,
Де я пройшов, поклавши меч на керму,
Вiд самого Босфору до Палермо.
Вiн дає знак, i кiлька невiльникiв пiдносять i складають бiля нiг князя й княгинi золотi й срiбнi чашi, сувої шовку, плоди i т. ін.
Я р о с л а в
Твої дари, Гаральде, я приймаю,
Але в життi яснiше всiх скарбiв
Людини честь i мужа вiрнiсть сяє,-
Чи з чистим серцем ти до нас приплив?
Г а р а л ь д
Великий конунг!
Я р о с л а в
Нi, не треба слiв.
Тобi я вiрю. Вибач це питання,
Воно в душi з'явилось мимохiть,
Коли пiзнав я щойно, в мить останню
Велике зло, яке хотiв вчинить
Менi один колись найближчий муж…
Кому ж тодi довiрити? Кому ж?
Якi алмази, перли чи смарагди
Дорожчi нам вiд вiрностi i правди,
Якi я прагнув ствердити в життi!
Га р ал ь д
Прославлений за це навiки ти,
Що мудрий суд i громадянське право
Ти записав у книзi Ярослава
I "Руську правду" людям дарував,
Щоб мир i труд в народi панував.
Вигуки
Нехай живе премудрий Ярослав!
Я р о с л а в
Так, мир i труд. Привiт тобi, Гаральде!
Мiй розум ти вiдчув i зрозумiв,-
Щоб наш народ мiцнiв в трудi i правдi,
Не можу я прощати ворогiв.
I кожен, хто порушить справу миру,
На правду хто на руську посягне,-
Того вразить безжалiсна сокира,
Во мир i труд – це благо основне.
Тебе ж, Гаральде, щиро я вiтаю,
Як родича i мирного посла.
Тому, хто руську правду поважає,
Завжди у нас i шана, i хвала.
Г а р а л ь д
Великий конунг, честь тобi i слава.
Норвегiя шанує Ярослава.
Музика. Похiд триває.
С и л ь в е с т р
Свят, свят господь! Та це ж наш Сзiчкогас!
Коли ж це вiн в варяга обернувся?
Що за мана! Ану-бо, йди до нас!
(Пiдзиває пальцем).
Свiчкогас пiдходить.
С и л ь в е с т р
Чи ти здурiв? У що це ти узувся?
Де ти блукав, де свині пас?
С в i ч к о г а с
Ба нi!
Не свинi пас, а бився на вiйнi,
Для нас, варягiв, море по колiно,
У нас, варягiв, вдача соколина,
Хапай де хочеш золота, вина
I чаш лiчить не треба – пий до дна.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Тьху, щоб тебе! Та звiдки ж ти варяг?
С в i ч к о г а с
(спiває).
Коли монах поплавав по морях,
То стане вiн варяг, а не монах!
Одна з невiльниць, дуже гарна, напiвроздягнена, але в золотих оздобах дiвчина-iталiйка, що тримає золоту тацю з помаранчами, тремтить вiд холоду.
Є л и з а в е т а
(пiдводиться).
Чи бачиш, тату, дiвчину прекрасну,
Що помаранчi держить золотi?
Вона пiвгола, сирота нещасна,
I на морозi, бiдная, тремтить…
Це, певно, iталiйка… йди сюди!
Дiвчина боязко пiдходить.
Є л и з а в е т а
Зогрiйся, бiдна… годi, не тремти.
Спускає з плеча своє хутряне корзно 1 i укриває ним дiвчину, тодi сiдає.
1 Корзно – хутряний одяг, схожий на плащ.
Д i в ч и н а
О грацiя, о грацiя, реджина! 2
(Цiлує її сукню i руки).
2 Реджина (iтал.) – королева.
Г а р а л ь д
(вражений, про себе).
О дiвчина, яснiша, нiж кришталь!
Невже менi судив таку дружину
Великий бог чудесного хреста!
(Голосно).
Вона твоя, ласкава королiвно,
I сам твоїм я радий стать рабом,
Бо i мене теплом живим i дивним
Зогрiла ти, як цю своїм крилом.
Але пробач! Нiде в цiлому свiтi
Я не знайшов нiде таких дарiв,
Якi б могли як слiд тобi личити,
Тобi, моїй недосяжнiй зорi.
Щоправда, є одна у мене шана,
Я пам'ятав священний заповiт
Зiрвать тобi з могили Iоанна
Тюльпан, лiлею чи рожевий цвiт…
Але пiзнай, моя Єлизавето,
Хай не сумує серце золоте:
Немає квiтiв на трунi поета,
Один лиш терен дикий там росте.
Є л и з а в е т а
Така судьба усiх спiвцiв чудових –
Їх тернами увiнчує життя…
Га р а л ь д
Зате не в'яне цей вiнок терновий,
Для тебе я зiрвав оце гiлля
I в золото оправив та рубiни.
(Бере в джури i подає з поклоном Єлизаветi оправлений в золото вiнок).
А на могилi насадив шипшину,
Щоб колючки iз рожами сплелись.
Є л и з а в е т а
(пiдводиться зворушена).
Хай бог тебе нагородить колись
За вчинок цей, гiднiший всеї слави,
Що ти зажив в цi роки по свiтах!
Якби ти всi завоював держави,
Пройшов весь свiт, всi межi i застави,
Ти б не знайшов до мого серця шлях.
А вшанувати так спiвця могилу
Мiг тiльки той, хто сам складав пiснi,
I цим тепер дорожчий ти менi.
Бо я цiню святу натхнення силу,
I зараз вiрю, що насправдi скальд 1,
А не звитяжець тiльки мiй Гаральд.
1 Скальд – скандiнавський поет i спiвак, який складає пiснi про битви i походи вiкiнгiв, конунгiв та їхнi перемоги.
Г а р а л ь д
(бере у джури арфу, проводить рукою по струнах, спiває).
Славу тобi, тобi, моя кохана,
Я проспiвав у всiх краях землi,
Скрiзь, де пройшли по хвилях океану
В пiнi срiблястiй мої кораблi,
Йшли ми крiзь скелi в верниводах бурних,
Тiльки до тебе неслися думки,
Потiм спинилися в водах лазурних,
Де, як сапфiри, горять острiвки.
Тiльки i там, i там не знав покою.
Скрiзь я шукав чудесний образ твiй.
В хвилях морських, в мереживi прибою,
В струнах шукав на арфi золотiй.
I ось тепер крiзь бурi i замети
Принiс тобi душi незгаслий спiв:
Тебе люблю, моя Єлизавето,
Тобi весь пал невимовлених слiв!
.Я р о с л а в
(пiдводиться),
Хвала тобi, всесвiтнiй переможцю,
На струнах ти ще краще, нiж в бою.
Здобув собi звитягу найдорожчу,
Дiвоче серце, горлицю твою.
Отож, коли вона тебе вiтає,
То в згодi я також не вiдмовляю.
Привiт тобi! Судьбу свою прослав!
В и г у к и
Нехай живе премудрий Ярослав!
Муаика.
З а в i с а.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
"К А М Е Н Щ И К І КНЯЗЬ"
1032 р.
Сад в замку Ярослава. Вздовж всього середнього плану, навкiс, з лiвого боку авансцени i в глибину саду йде вiдкрита галерея – переходи. На передньому планi праворуч мармуровий басейн з фонтаном i мармуровою ж лавкою поряд.
Травневий вечiр, що скоро переходить в нiч.
І
В садку i за аркадами галереї рух- сьогоднi весiлля Гаральда i Єлизавети. Проходить заклопотана челядь, пробiгають дiвчата. За одною з них женеться й наздоганяє Свiчкогас. Вiн у розкiшному захiдному вбраннi дружинника-варяга, з чималою флягою на поясi.
Д i в ч и н а
(пручається).
Та одчепись, дурний! Знайшов-бо час
Чiплятися без сорому й користi!
Хiба не знаєш, що весiлля в нас
I треба в церкву виряджать невiсту!
А ще монах!
С в i ч к о г а с
I зовсiм не монах
I можу це сугубо доказати.
Недурно ж я поїздив по свiтах
I знаю, як сотворенi дiвчата.
У нас, варягiв, скрiзь один звичай:
На морi – напинай вiтрила,
На сушi – вихиляй барила
I скрiзь дiвчат гарненьких приручай!
(Знову обiймає дiвчину).
Д i в ч и н а
Пусти, скажений. Я ж кажу – не час!
Он люди ходять.
С и л ь в е с т р
(входить i бачить цю сцену).
Знову Свiчкогас!
Ти що тут робиш, демоне лукавий?
Дiвчина тiкає.
Вже до дiвчат присiкався, як пес!
Сосуд пекельний! Окаянний бєс!
Та я тебе, єретика, прояву,
Негайно в яму кину по уставу
Усiх семи соборiв пресвятих!
С в i ч к о г а с
(гороїжиться).
А ти би, отче, все ж таки притих,
Дивись, ворон поснулих розшугаєш,
Мене ж уставом тим не залякаєш,
У нас, варягiв, лиш один устав –
Бери, що треба, та держи, як взяв.
Отак-то, отче!
Сiдає на лаву i починає спокiйнiсiнько смоктати з фляги.
С и л ь в е с т р
(обурений).
Ах ти, єретик!
Iуда, Арiй 1, Святополк 2, Ахав! 3
Та як у тебе повернувсь язик
Таку хулу на церкву возглашати!
"У нас, варягiв!" Ах ти, свинопас!
1 А р i й (помер 336 р.) – александрiйський священик, основоположник релiгiйної течiї арiанства, яке церква визнала єрессю.
2 Святополк Окаянний (бл. 980-1019 рр.) – руський князь, що в усобнiй боротьбi за престол убив своїх братiв Бориса, Глiба, Святослава. Убитий Ярославом.