Олексій Коломієць - Голубі олені (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.docx)Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.docx90 Кб980
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.fb2)Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.fb2143 Кб979

Як ти потрапила на фронт?

О л е н к а. Попросилась... взяли.

Ч о р н и й. Знайшлись такi, що повiрили?

О л е н к а. Як i ви колись, товаришу лейтенант!

Ч о р н и й (поправив). Старший лейтенант! Я тобi й зараз не вiрю. Вiзьму й вiдкомандирую...

О л е н к а. Фронт великий, робота знайдеться.

Ч о р н и й (розглядає книжку). Регулiровщиком була, тепер снайпер. Училася?

О л е н к а. Училася.

Ч о р н и й. Я тебе ще по всiх статтях перевiрю. Пiдкрiплення називається. Не вiрю я в патлатих солдатiв.

А с я. Старший лейтенант!

Ч о р н и й. Не про тебе мова.

А с я (пiдходить до Оленки). Будемо знайомi. Ася.

О л е н к а (подає руку). Оленка...

Ч о р н и й. Пiдкрiплення! Оленка...

А с я. Будеш жити в цiй землянцi.

 

Чорний здивовано глянув на Асю.

 

Ч о р н и й. Це не ваша резиденцiя, а мiй батальйон, i господар тут я. Житимеш у першiй ротi.

Ч у т и г о л о с. Товаришу старший лейтенант, прибув начальник штабу.

Ч о р н и й. Iду!.. (До Оленки). Гаразд, лишайся тут. Котелок, ложка, кухоль, сподiваюсь, є, а кухню носом почуєш. (До Асi). Ходiмо, капiтане медичної служби, проведу тебе, щоб бджола не вкусила.

А с я (до Оленки). Я до тебе буду заходити. Розташовуйся, вiдпочивай.

Ч о р н и й (виходить з Асею. Ще раз подивився на Оленку). Пiдкрiплення!..

 

Оленка лишається сама, втомлено опускається на ослiнчик. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:

 

"...Здрастуй, Кравцов!.. Вбила першого нiмця, людину вбила, а мене поздоровляють... Ось яка вона, вiйна... Морози страшнi, а ти, Кравцов, я ж знаю, ходиш розхристаний. Бережись простуди i кулi бережись... Наступаємо, мiняємо землянки, а вони схожi, як сестри. Батальйон наш iнтернацiональний - зi школи знала, що в нас багато народiв, а тут на очi побачила. Всi мови почула. В атаку iдуть на однiй: "За Советскую Родину!" Повар-черкес, молодий, красивий, танцює, як бог. Обiцяв у День Перемоги нам десять баранiв засмажити..."

 

Характерними звуками "морзянки" через лист проповзає телеграфна стрiчка:

 

Отдел учета персональних потерь сержантов солдат Советской Армии сообщите имя отчество Кравцова

 

Зникають лист i телеграма, висвiтлюється землянка. Оленка сидить на ослiнчику, без кожушка, на грудях орден Вiтчизняної вiйни 2-го ступеня. Заходить Чорний, кожух розстебнутий, шапка на потилицi... зупинився, запалює цигарку.

 

Ч о р н и й. Заходить бойовий командир, треба пiдхопитись - очима їсти начальство, а вона не помiчає. Чому? Тому що я сам розбалував. А чому розбалував? Тому що для мене патлатий - то не солдат... (Пiдiйшов до Оленки, ледь не торкнувся її грудей, вона вдарила його по руцi). Чого ти, кiшка стозуба, - я хотiв ордени роздивитись... Ще молоко на губах, а уже орден... Скiльки ти коцнула фрiцiв пiдраховують, а скiльки я - нема нiкому дiла. Менi положено. Пишеш?

О л е н к а. Пишу.

Ч о р н и й. Шукаєш?

О л е н к а. Шукаю.

Ч о р н и й. Де папiр береш? Начштабу привозить?..

О л е н к а. Начштабу.

Ч о р н и й. Ти його теж через свої оптичнi (жест) на мушку взяла. Кравцов тебе любить, начштабу тебе любить, i я тебе люблю. Сьогоднi навiть снилось, цiлував тебе. Розповiсти - як?

О л е н к а. Не треба.

Ч о р н и й. Краще покажу. (Обнiмає Оленку, нiби хоче поцiлувати, Оленка вирвалась). Кинь думати про свого Кравцова. Скажи начштабу, хай не приносить папiр - покохай (жест, мовляв) мене, ми з тобою по-сiмейному до Берлiна...

 

Оленка вперше звела погляд на Чорного.

 

Чого нацiлилась оптичними?

О л е н к а. Коли будете давати рукам волю або говорити всяке... пристрелю!

Ч о р н и й (аж вiдсахнувся). Ти що! Вiд тебе всього можна чекати. Пожартував! (Пауза). До Берлiна ще далека дорога. Он до млина не дiйдемо. Стояв млин, дiти на ньому гралися, i хто знав, що у вiйну вiн буде висотою сто тридцять сiм... Через нього вчора... сорок солдатiв не повернулося з атаки. На який хрiн ця висотка!.. Десь комусь на картi муляє очi. Але їм виднiше. Твiй начштабу теж в атаку з солдатами ходив... Безстрашна особа...

 

Заходить Ася.

 

(Схопився, напiвсерйозно виструнчився, вiдрапортував). Здравiя желаєм, товаришу капiтан медичної служби! У довiреному менi батальйонi...

А с я. Сидiть.

Ч о р н и й. Єсть сидiти!

О л е н к а. Чого ви так довго не заходили?

А с я. Роботи багато. (Засмiялася).

Ч о р н и й. Чого вам смiшно, Асю Михайлiвно?

А с я. В мене є один санiтар, колишнiй бригадир колгоспу, так вiн каже, що на фронтi теж треба трудоднi ввести. Бо є лiнивi i роботящi, вiдважнi i так собi... Мiж iншим, вiн хоче прийти побачити тебе, Оленко. Каже: "Що воно за дiвчина?"

Ч о р н и й. Яка слава про тебе йде...

А с я. Тобi теж нiчого ображатися... Ордена одержав?..

Ч о р н и й (розпахує кожуха). Ось, новенький.

О л е н к а. А не казали.

Ч о р н и й. Я скромний, а мене Ася не любить, Оленка застрелити обiцяє. Нiмцi теж думають, як би мене вбити... От життя!..

Ч у т н о г о л о с. Товаришу старший лейтенант, начштабу приїхав.

Ч о р н и й (до Оленки). Це ти його приманила, iншi батальйони живуть спокiйно, а в мене гостi ледь не кожний день. Iду-у! (Виходить).

 

Пауза.

 

О л е н к а. Начштабу справдi часто заходить. Зайде, помовчить, помовчить i пiде.

А с я. Кажуть, його дружина з якимось тиловиком втекла.

О л е н к а. Звiдки взнали?

А с я. Жiнки ж є на фронтi. Для держав бувають таємницi, а для жiнок - не буває. Вони знають, що й до тебе начштабу заходить.

О л е н к а. Ще поговiр пiде...

А с я. Нi, вони знають, що Кравцова шукаєш.

О л е н к а. А ви одруженi?

А с я. Не встигла.

О л е н к а. А родина у вас велика?

А с я. Велика, дуже велика... Вiд прабабусi до правнучки... Де вони тепер? Розвiяла вiйна людей.

О л е н к а. А у мене тiльки бабуся лишилася... Не пускала з дому...

А с я. А ти втекла?

О л е н к а. Бабуся знала, що я хочу тiкати... Але вдавала, що не вiдає. Тiльки татову похоронку на столi поклала.

 

Пауза.

 

А с я. Давай пiсля вiйни зустрiнемось... Фронтовi друзi - це вже бiльше, нiж родичi.

О л е н к а. Обов'язково. I нашого комбата вiдшукаємо... Не уявляю його в мирний час. Вiн орденiв має багато. Буде якимось начальником.

А с я. З орденами тепер стiльки, що для них посад i на всьому свiтi не вистачить... Кожен повернеться до своєї роботи. Я ось - у лiкарню.

О л е н к а. А я куди? Нiякої професiї.

А с я. В iнститут поступиш.

О л е н к а. Все забула (усмiхнулася), крiм теореми Пiфагора.

А с я. Не журись, Оленко... Гiрше позаду. Тепер ми не тiкаємо, а наступаємо... Розгромимо фрiцiв, життя буде уявляєш яке?

О л е н к а. Не уявляю.

А с я (усмiхнулась). Я теж... Ну, бувай, Оленко, пiду. Треба приготуватися до бою. Випаде вiльний час - навiдайся до мене. (Виходить).

 

Заходить Федiр Iванович, в ньому зразу вгадується кадровий офiцер. При появi майора Оленка пiдхопилася.

 

Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?

О л е н к а. Добре, товаришу майор.

Ф е д i р I в а н о в и ч (пiдходить до Оленки, дiстає з кишенi рукавички). Це вам... як снайперу... пригодиться. А це папiр...

О л е н к а (примiряє). Якi теплi... Якраз на мою руку... Спасибi, Федоре Iвановичу. I за папiр спасибi...

 

Федiр Iванович сiдає, запалює цигарку. Довга мовчанка.

 

Ф е д i р I в а н о в и ч. (мабуть, не знаходить слiв). Як життя, Оленко?

О л е н к а (усмiхнулась). Ви вже питали. Добре, товаришу майор! (Довга пауза). Федоре Iвановичу, пробачте. Може, не треба було цього говорити... Ви... не заходьте так часто до мене. Можуть не так подумати...

Ф е д i р I в а н о в и ч. Розумiю!.. (Пiднявся, видно, хотiв щось сказати, але чи передумав, чи не змiг). До побачення. (Виходить).

О л е н к а. Мабуть, надаремно я так. I скучати буду за ним, за мовчазними бесiдами...

 

Заходить Чорний.

 

Ч о р н и й. Про що ти говорила з ним, хотiв би я знати.

О л е н к а. Не скажу.

Ч о р н и й. Я думав, що, крiм наказiв, начштабу нiчого не вмiє говорити. А з тобою, бач, балакун.

О л е н к а. Балакун.

Ч о р н и й. Математик вiйни... А з тобою говорить про любов?

О л е н к а. Говорить.

Ч о р н й й. Не вiрю... (Пройшовся по землянцi). Сьогоднi у вiсiмнадцять нуль-нуль знову будемо брати той проклятущий млин - висоту сто тридцять сiм... Ну, як доберемось, я власними руками порубаю його на трiски i спалю... (Пауза). Нi, не спалю, хай останеться дiтям гратися... А через цю iграшку десятки батькiв не повернуться додому...

 

Затемнення.

Чути вiддалений бiй. Тиша. Висвiтлюється лист.

 

"...Задивилася на журавлиний ключ i прогледiла нiмецького офiцера. Вiн нiколи й не довiдається, що журавлi врятували йому життя.

...Двi доби була в своєму "гнiздi". Повар сам, без наказу, вирiшив принести менi гарячої страви i не доповз. Убили черкеса..."

 

Висвiтлюється землянка. Оленка чистить гвинтiвку. Заходить Вiчний.

 

В i ч н и й. Можна?

О л е н к а. Заходьте.

В i ч н и й. Прийшов познайомитися, подивитися, що воно за снайпер. Ася Михайлiвна дозволила, то й прийшов.

О л е н к а. Сiдайте.

В i ч н и й (з неприхованою цiкавiстю дивиться на Оленку). Таке дiвча, а роботяще на вiйнi! Я б тобi по три трудоднi за один день писав. Дав бог очi зiркi, чи як? Прицiлишся, i немає фашиста?

О л е н к а (усмiхнулася). Прицiлюся, I немає.

В i ч н й й. З першого дня на фронтi, а такого дива не бачив. Дiвча - i стiльки поклало. А чого мало орденiв? Я б тебе ними обвiшав, як генерала. I звання - старший сержант - мале.

О л е н к а. А яке б ви менi дали?

В i ч н и й. Капiтан, чи що... Я тобi, Оленко, гостинця принiс. (Починає виймати з усiх кишень). Ось духи, пахнуть, як конвалiї. Ось шарфик - обв'яжеш шию, не буде холодно. Рукавицi хтось добрячi зв'язав, шкарпетки вовнянi, хусточка з квiточкою, котушка з голкою, щось розiрветься - зашиєш. Горiлка, настояна на калинi, - тобi ж на снiгу лежати, а воно ковтнеш i теплiше стане...

О л е н к а (здивовано). Де ви набрали всього?

В i ч н и й. Посилки з тилу присилають, то я й... Давно збирався в гостi до тебе прийти. А це олiвцi, конверти - пиши, кому хочеш. Є кому писати?

О л е н к а. Нiкому.

В i ч н и й. На окупованiй? Сама звiдки?

О л е н к а. З Полiсся... Є там таке село Пiски...

В i ч н и й. Проходив я, коли вiдступали через Полiсся, якесь i село Пiски проходив, там ми ночували... Та Пiскiв чимало на Українi!

О л е н к а. Може, то наше село й було?

Пошук на сайті: