Олексій Коломієць - Голубі олені (сторінка 5)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.docx)Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.docx90 Кб980
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.fb2)Oleksiy_kolomiec_golubi_oleni.fb2143 Кб979
В i ч н и й. Може... Ми в тому селi тiльки нiч були... Там нашого комкора якась бабка на ноги поставила...

Оленка (аж стрепенулася, так вразила її надiя). Кравцова!.. Кравцова! Знали такого?

В i ч н и й (вражений, пауза). Знаю... Ти... А ти не Їлонка?

О л е н к а. Вiн! Це вiн! А я Їлонка... Тодi була Їлонка.

В i ч н и й (опустився на ослiнчик). Оце так... Кажуть, снаряди в повiтрi зустрiтися можуть, а щоб люди отак...

О л е н к а. Де вiн?

В i ч н и й. Слава богу, що ти така, слава богу...

Оленка (схопилася, кинулася до Вiчного). Кажiть!..

В i ч н и й. Тобi принiс, а сам попробую. (Вiдкриває пляшку, наливає собi в кухоль). Отаке буває

В i ч н и й. Кравцов - iменi так i не знаю... Був там Кравцов чи ординарцем, чи просто при штабi. Коли вiдступали - розшарпали нас, розбили, - все перемiшалося... Геройський хлопець Кравцов! Якось ад'ютант комкора, капiтан Скирда, хоробрий i безстрашний чоловiк, сам з кулеметом нiмцiв затримував... Ми вiдступали... А вiн на тiй сторонi рiчечки й залишився... Фашисти б'ють, не пiдступити, а Кравцов вужем пролiз i витяг ад'ютанта, можна сказати, з того свiту... Та попросив не казати, що вiн врятував... Не знаю чому. Може, тому, що ад'ютант не любив, коли хтось хвастав своїм героїзмом. I Кравцова тодi куля зачепила - я його перев'язував. Теж хлопча просило, щоб не знали про його рану-хотiв у строю залишитися. А потiм... ти знаєш (пауза)... Я не вiрю, щоб вiн щось погане... Якщо й було, то по-доброму...

О л е н к а. Я кохаю його.

В i ч н и й. Тодi й треба було сказати... А то десь забiгла...

О л е н к а. I сама не знаю, чому втекла тодi. Баби злякалася.

В i ч н и й. Коли вийшли з оточення, Кравцова - в штрафний чи в маршову роту.

Оленка (тихо). Де вiн тепер?..

В i ч н и й. Якщо зостався живий - десь воює!

 

Заходить Чорний. Вiчний схопився, виструнчився.

 

Ч о р н и й (глянув на стiл). А це що за галантерея? (Повiв поглядом на Вiчного).

В i ч н и й. Рядовий Вiчний!

Ч о р н и й. Рядовi всi вiчнi.

В i ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, рядовi вiчнi. Вiчнi, бо їх без лiку.

Ч о р н и й. Фiлософствуєш?

В i ч н и й. Потроху. Дозвольте йти?.. (До Оленки). До побачення, дочко. Ще зайду, а нi, то ти навiдайся, поговоримо. (Вийшов).

Ч о р н и й. Учора Ася Михайлiвна вiдчубучила. Щоб, мовляв, ближче до поранених, так вона прямо в пекло полiзла, ну, її й стукнуло. (Жест). Ось цими руками винiс, на щастя тiльки оглушило. Очуняла... Жiнки живучi, це їхня перевага. (Подивився на дiвчину). Що з тобою?

О л е н к а. Нiчого.

Ч о р н и й. Захворiла?

О л е н к а. Здорова.

Ч о р н и й. Краще б ти захворiла. (Помовчав). Проти позицiй сусiднього батальйону дiє нiмецький снайпер. Вже комвзводу... I бiйцiв, як куропаток... Снайпера нашого теж пришив. Наказ зi штабу...

О л е н к а (пiдвелася). Слухаю!

Ч о р н и й. Маскiровочка там не перший клас! Пропадеш, як i той... Ви, жiнки, можете придумати якусь хворобу. Вам це легко. А я скажу в штабi... Домовились?

О л е н к а. Нi! Пiду!

Ч о р н и й (аж сердито). Тобi жити треба, Кравцова знайти треба!

Оленка (уперто). Пiду.

Ч о р н и й. I хто придумав жiнок на фронтi?!

О л е н к а. Вони самi придумали.

Ч о р н и й. (обняв за плечi Оленку. Видно, як тамує тривогу. Пауза). Iди! Влiпи йому. Влiпи йому в самiсiньке серце. В самiсiньке серце, гаду!

 

Висвiтлюється лист.

 

"Вiчний розповiв менi все... Кравцов, прости!.. Не знаю, чи зможу коли-небудь зняти з своѕї душi те горе, що мимоволi заподiяла тобi...

Хто б подумав, що кохання може спричинити горе? Кохання i горе-хiба їм можна стояти поряд?"

 

Перемiна свiтла, в землянцi Чорний i Федiр Iванович. Федiр Iванович сидить, обхопивши голову. Чорний ходить, не в силi приховати хвилювання.

 

Ф е д i р I в а н о в и ч. Хто сказав?

Ч о р н и й. Комбат-два подзвонив.

 

Довга пауза. Заходить Вiчний, в руках Оленчина гвинтiвка, рукавички, шапка... Шапку i рукавички вiн поклав на стiл, гвинтiвку обережно прислонив у кутку... Всi троє мовчать... Федiр Iванович пiдвiвся. Напружена пауза.

 

В i ч н и й. Зняла фрiца... I самої не минула куля... Клопоче над нею Ася...

Ч о р н и й. Виживе... Вона так ненавидить фашистiв i так кохає Кравцова! Виживе!

 

Заходить Ася. Всi повернулися до неї. Затемнюється землянка, висвiтлюється лист:

 

"...Вижила. Снайпером уже не можу. Вивчилася на радистку. Завтра нашу групу посилають у ворожий тил. Генерал мене окремо викликав, сказав - подумати. Зрозумiла - завдання виключно небезпечне. Що б ти зробив, Кравцов, на моєму мiсцi? Вiдмовився б? Нi!.. Я теж!.. Я тепер збагнула, чому в той свiтанок втекла. Не баби злякалася. Щастя мене понесло..."

 

Лист перетинає телеграфна стрiчка:

 

Штаб партизанских отрядов отсутствием анкетних данных сообщить местонахождение Кравцова не имеет возможности

 

Фронтова дорога. Чорний, Федiр Іванович, Ася, Вiчний когось чекають. Кожний в своїх думках. Заходить О л е н к а з речовим мiшком за плечима.

 

О л е н к а (радiсно). Всi прийшли! Спасибi!

 

Чути сигнал машини.

 

Ч о р н и й. На вiллiсi. Як генерал!

А с я. Добре, що приїхала попрощатися.

Ч о р н и й. Значить, на той бiк?

А с я. Не згуби адреси, пiсля вiйни зустрiнемося.

О л е н к а. Напам'ять вивчила.

В i ч н и й (дiстає якийсь згорток). Вiзьми.

О л е н к а. Що це?

В i ч н и й. Потiм подивишся - гостинець.

О л е н к а (цiлує Вiчного). Спасибi...

В i ч н и й. Прощайся та йди... Чуєш, гуде.

Ч о р н и й. Хто ж це тебе засватав у таку командировочку?!

О л е н к а. Сама... I Федiр Iванович... допомiг.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Щасливої дороги. (Як перед старшим, вiддав честь, повернувся i стройовим кроком вийшов).

Ч о р н и й. Математик!

А с я (поцiлувала Оленку). Щасти! (Виходить).

Ч о р н и й (подав руку). Бувай здорова, закохана.

 

Чути сигнал машини.

 

О л е н к а. Iду.

В i ч н и й (пiдiйшов). Бережись, дочко. Скоро вiйнi кiнець... (Поцiлував). Iди.

 

Оленка вибiгає, щоб не помiтив її слiз.

 

Понiс вiтер пушинку!

 

Завiса

 

ДIЯ ДРУГА

КАРТИНА ПЕРША

 

Висвiтлюється лист:

"...Ти, мабуть, уже демобiлiзувався, Кравцов, уже дома... Я теж їздила додому...

...В нашiй хатi зупинилися на постiй два нiмецьких офiцери. Їм забажалося "руського чаю", справжнього, з самовара. Бабуся приготувала i чай, i заварку - вона на цьому зналася... Напилися офiцери, поснули та й не прокинулися вiд бабиної заварки. Оскаженiли фашисти i все село спалили, i людей до одного... Не село, а згарище. Тiльки печi бiлiють, як хрести. Не село, а кладовище...

...Знайшла Асю i живу в неї. У нас все спiльне: i хлiб, i спогади, i надiї... Я тепер нянею в госпiталi... Скiльки поранених перебуло, i нiхто не зустрiчав Кравцова... Життя у нас, можна сказати, спокiйне... Цiлий день на роботi, а вечорами п'ємо чай..."

 

Висвiтлюється невеличка затишна кiмната. Стiл, стiльцi, шафа, лiжко, старий шкiряний диванчик, на вiкнах бiлi занавiски. Ася i Оленка п'ють чай, обидвi у вiйськовiй формi без погонiв.

 

О л е н к а. На вiйнi почувала себе певнiше, а тепер... Наче вiдстала вiд поїзда на якiйсь забутiй станцiї, без речей, без квитка, без надiї наздогнати свiй поїзд...

А с я. Кравцова шукаєш?

О л е н к а. Шукаю.

А с я. Виходить, їдемо.

О л е н к а (сумно посмiхнулась), У тупик.

А с я. Це вже на тебе не схоже, Оленко.

О л е н к а. Подумаю - рiдних нiкого - не вiриться. Наче страшний сон - нiкого! Одна! (Пауза). Невже i в тебе, Асю, нiкого? Може, десь хтось залишився? Казала ж - така велика родина...

А с я. Родина велика, дуже велика... Але i Бабин яр великий, дуже великий! Усi там... (Пауза). Ходила туди, не знаю, як сказати, - прощатися чи вiдвiдати їх.(Пауза). Приходять в Бабин яр живi, а там вони здаються теж мертвими... Глянеш - стоять скам'янiлi вiд горя. Наче пам'ятники закатованим. I вночi приходять. I я була. Нiч тодi - наче її хто вилив на землю, i вона загусла чорною смолою - непроглядна. Стою, i на мить здалося, що вони, закатованi, зi мною поряд... А може, я з ними...

 

Мовчать, пригнiченi спогадами. Довга пауза.

 

О л е н к а. Пiсля таких спогадiв, як пiсля бою, моторошно на душi.

 

Пауза.

 

А с я. Ми залишилися живi. Треба жити, будемо жити, Оленко... (Розливає чай в кухоль i чашку без ручки. Посмiхнулася). Сервiз! А до вiйни в нас дома був чайний сервiз з якогось особливого фарфору. Правда, ми його не займали, боялися, щоб не побити. Вiн стояв у буфетi, як прикраса, як ознака благополуччя.

О л е н к а. Тепер люди розумнiшi стали, не будуть набивати свої квартири дорогими меблями, сервiзами, люстрами - будуть жити простiше... вiйна навчила!

А с я. Вiйна заморозила людей, а вiдтануть, може, знову... i меблi, i люстри, i сервiзи... та й вiйна забудеться...

О л е н к а. Ми все про вiйну. Спробуємо не згадувати її хоч за вечерею... Хто знайде хорошу мирну тему, одержить у премiю грудочку цукру. Згода?

А с я. Згода.

О л е н к а. Щоб вiйною i не пахло...

 

Заходить Чорний - шинеля на плечах, при орденах, чуб вибився з-пiд кашкета. Оленка i Ася дивляться на нього i не вiрять своїм очам.

 

Ч о р н и й (обвiв поглядом кiмнату). Хороша землянка, жити можна!

А с я. Капiтан!

О л е н к а. Товаришу Чорний!..

 

Обидвi схоплюються, цiлують його.

 

Ч о р н и й. Оце атака! Вважайте, що ваша взяла! Скiльки добивався, щоб ви мене поцiлували, можна сказати, iз зброєю в руках добивався. А тут - добровiльно.

А с я. Сiдайте до столу.

Ч о р н и й. Дай опам'ятатися. Що ж це виходить? Шукав одну з вас, знайшов обох!

О л е н к а. Шкодуєте?

Ч о р н и й. Не шкодую. (Засмiявся). Але знову ж таки проблема.

О л е н к а. Знову жарти. Боже, яка радiсть! Нашого полку прибуло. (Пiдсовує стiлець). Сiдайте.

Ч о р н и й (сiдає). Може, ще раз поцiлуєте?

А с я. Обiйдешся.

Ч о р н и й. Скупою залишилася. В госпiталi знову рiжеш-кроїш?

А с я (засмiялась). Рiжу-крою!

Ч о р н и й (до Оленки). А ти?

О л е н к а. Няня.

Ч о р н и й (iмiтує голос хворого). Няня, дай утку! (Махнув рукою). Роботьонка!

О л е н к а. А ви?

Пошук на сайті: