Дикий ангел – Олексій Коломієць

Л i д а. Почекаємо. Гадаю, на обiд повернеться.

П е т р о. Лiдок, давай пройдемося перед обiдом.

Л i д а (пiдводиться). До автобусної зупинки.

П е т р о (усмiхнувся). Вгадала. Думаю, зустрiнемо тата.

Л i д а. При батьковi ти ще хлопчакуватiший. Ходiмо, мiй хлопчику.

Виходять. Заходять Платон i Вiля.

В i л я. Оно вашi кудись пiшли.

П л а т о н. Мабуть, на зупинку мене стрiчати.

В i л я. Побачать таксi, догадаються, що ви приїхали. Дивiться, вже повернулися. Пiду. Бо й менi дiстанеться.

П л а т о н. Гадаєш, нiчого не вийде?

В i л я. Якби навiть знали, що завтра та мiсцина провалиться або там вибухне вулкан, все одно будуватимуть, бо є пiдпис, є резолюцiя, є постанова…

П л а т о н. Навiщо перебiльшуєш?

В i л я. Для кращого сприйняття.

П л а т о н. Якi ж то господарi?

В i л я. Всi вони чиїсь сини, чиїсь онуки… Добра i здоров'я, Платоне Микитовичу. (Виходить).

Заходять Лiда i Петро.

Л i д а (глянула на годинник). Без десяти третя.

П л а т о н. Я вчора замiтив, що ви о третiй обiдаєте, ну й старався не запiзнитися.

Л i д а. У мене все готове, навiть вареники з медом. Хто забажає, можна й з сметаною. (Iде в хату).

П л а т о н. Поговоримо, Петре, поки Лiда приготує.

П е т р о. Де ви були?

П л а т о н. На Качаловськiй.

Пауза.

П е т р о. Вiля возив?

П л а т о н. Я його… Вiн менi за провiдника був.

П е т р о. Воно вам треба?

П л а т о н. Колись малим ти просився: "Поведiть, тату, на завод, покажiть, що ви там робите". I я водив тебе. А тепер захотiлося подивитися, що син робить.

П е т р о. Не тiльки я…

П л а т о н. I ти.

П е т р о. Державна комiсiя…

П л а т о н. Державна!

П е т р о. Вiля вас потягнув! Хлопчик хоче чужими зубами мене вкусити.

П л а т о н. На Качаловськiй уже екскаватори морди позадирали.

П е т р о. Ви приїхали до нас на пару днiв у гостi… То вже коли й вести мову, то про своє, про наше… Я все думаю, як Павлик…

П л а т о н. Я теж думаю. (Пауза). А ти, Петре, жив би в такому будинку, як на Качаловськiй?

П е т р о. Припекло – жив би…

Видно, приховує роздратування. В цей час непомiтно входить Лiда, сiдає на стiлець, слухає розмову.

Щоб покiнчити… давайте зараз вiдповiм на всi питання, пов'язанi з цим будинком, точнiше – з його будiвництвом.

П л а т о н. Так би й давно – поговоримо, синку. Ти ж розумний хлопець.

П е т р о. Слухаю, тату.

П л а т о н. Ти теж пiдписувався, що там можна будувати?

П е т р о (посмiхнувся). Пiдписувався.

П л а т о н. Така посада в тебе?

П е т р о. Така.

П л а т о н. А коли б твого пiдпису не було, строїли б чи нi?

П е т р о (завагався). Може, й нi. (Посмiхнувся). Питань у прокурора бiльше немає?

П л а т о н. Є. А чому все-таки пiдписав?

П е т р о. Усе не так просто, як ви думаєте… Ну, як вам сказати… Якби збудували десь подалi – зв'язати його з комунiкацiями коштувало б дорожче, довше тяглося б саме будiвництво. А тут ми вкладаємося в строк. I потiм – цей будинок, так би мовити, прикрасить, увiнчає Качаловську вулицю. Вимальовується певний ансамбль…

П л а т о н. Але ж сотнi людей трудом заробили, чекають на квартиру, на свiй куток, затишок… Квартира не готель – приїхав, поїхав. Там будуть народжуватися, життя проживати, вмирати. А ви: "комунiкацiї", "план", "увiнчати Качаловську".

П е т р о. Живуть, умирають – далеко, тату, заглядаєте.

П л а т о н. Завод гуде. За п'ять рокiв мiст, машини задимлять, заревуть…

П е т р о. Мiст буде за п'ять рокiв. Про нього мало хто й знає.

П л а т о н. I за п'ять рокiв мешканцi поскаржаться, почнуть розбиратися, а там i твiй пiдпис, Петре. I скажуть: совiстi в нього не було, i з роботи наженуть, i все – шкереберть.

П е т р о. Тату! (Пояснює тоном учителя). За п'ять рокiв я, може, й не працюватиму тут, переведуть на iншу роботу. За п'ять рокiв кому захочеться повертатися до будiвництва? А коли й розглядатимуть, то в крайньому випадку – догана. Ось так! (Пауза). Лiдо, ми закiнчили державну розмову. Можна обiдати. Я, тату, дiстав чеське пиво. Спецiально для вас, я пам'ятаю нашi обiди з пивом, раз на тиждень. У вас залишився той кухоль череп'яний, не побили?

П л а т о н. Цiлий.

П е т р о. Пиво з тараночкою – вищий делiкатес!

П л а т о н. Петре, скажи, ти любиш свою землю, людей своїх, державу свою?

П е т р о (спалахнув, тихо). Тiльки вам я прощаю такi запитання!

П л а т о н. Любиш, iнакше й немислимо. (Пауза). А знаєш, хто найбiльше шкоди приносить землi нашiй, людям, державi нашiй? Маленькi временщики!

П е т р о. До чого я тут?

П л а т о н. До того! У тобi теж временщик обiзвався… За п'ять рокiв, мовляв, може, мене на цiй роботi й не буде. Мовляв, iнший буде вiдповiдати – ось i вся фiлософiя временщика. Наробить, напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потiм на iншу роботу сам пiде або перекинуть… I сухим з води! За кожен рiк, за кожен мiсяць, за кожну годину своєї роботи – вiдповiдай! Помреш, i тодi пам'ять про тебе вiдповiсть за дiла твої. Iнакше немислимо… (Пауза). Кажеш, у крайньому разi – догана. Отi догани в печiнках народних вiдболюють!… Догани! Всi догани, винесенi в країнi, можна в один сейф зiбрати! Чуєш, в один сейф! А бракованi будiвлi, заводи, знищенi рiки, тисячi машин та на мiльярди бракованого ганчiр'я… Це ж тi самi догани, їх не сховаєш у сейф. (Посмiхнувся). I не побачиш її на чоловiковi! Хоч би її, як гирю, на. шию чiпляли, сучi сини, аби поперек трiщав вiд неї! Ось так, мiй сину…

П е т р о. Послухати вас, за кожну дрiбницю – суд?

П л а т о н. Труд людський цiнувати треба, як свiй! Людину цiнувати й себе!

Лiда приносить пиво, наливає його в бокали, подає Петровi й Платоновi.

"Жильцi"… А можна сказати, тi, що податок платили, щоб в iнститутах учити вас… вивчили, а ви їм на Качаловськiй…

Л i д а. Випийте, оратори.

П е т р о. Я аудиторiя, а тато оратор.

П л а т о н. Є такi, синку, що мене по-всякому прозивають: i "жмикрут", i "користолюбець", i "скнара"… нехай собi. Iнодi побачиш: труби валяються поржавiлi, купа цементу пiд дощем пропала… I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече… Бо воно таки наше… спiльне… Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки – все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо!

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: