Дикий ангел – Олексій Коломієць

П а в л и к. Я, тату…

П л а т о н. Повернувся… (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав?

П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно?

П л а т о н. Помаленьку, все благополучно… Iнститут не кинув?

П а в л и к. Домовився на вечiрнiй… А канiкули i оце трохи вересня захопив – на Пiвночi у будiвельному загонi…

П л а т о н. Таки поїхав?

П а в л и к. Поїхав i не шкодую… Важко було, а потiм оговтався.

П л а т о н. А Оля?

П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила… Заробили ми там, тату, чимало… Близько двох тисяч…

П л а т о н. Такi великi грошi?

П а в л и к. Великi? Подивiться на руки…

П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так…

Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку.

П а в л и к. Було i минуло.

П л а т о н. I Петро живе з нами…

П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?..

П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався.

П а в л и к. А Лiда?

Пауза.

П л а т о н. Оля чого ж не прийшла?

П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд.

П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач і радiсть). Збирається сiм'я… Синку, Павлику, драстуи! (Підійшов, обняв сина).

Перемiна свiтла.

З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово.

Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте?

В i л я. I пiзнаю.

Т а н я. Мене?

Пауза.

В i л я. Свою суджену в тобi.

Т а н я. Ви…

В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв… А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагадуєш… Чи не донька Ангела Платона Микитовича?

Т а н я. Так… (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi).

В i л я. Де вiн живе?

Т а н я. Тата зараз немає вдома.

В i л я. Коли буде?

Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося.

В i л я. То я зайду о сьомiй.

Т а н я. Можна й зараз.

В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi… За пару годин.

Т а н я. Що татовi сказати?

В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати.

Т а н я. Татiв?

В i л я. Скажи, вiн засвiтився…

Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю.

В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить).

Т а н я. Художник… Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду.

КАРТИНА П'ЯТА

Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло.

У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить…

Ф е д i р. Пару хвилин…

П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає?

О л я. Ми з Павликом написали.

Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика.

П л а т о н. Обiйдемося.

Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi.

П а в л й к. А борщ як пахне!

Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам своїм не вiрять.

Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається – нiма сцена. Дивуєтесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi?

П л а т о н. Без речей?..

Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше.

Входить Петро, не бачить Лiди.

П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати.

Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала.

Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра).

У л я н а (перехрестилася). Слава богу!..

Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося…

Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли…" Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду…. Доленько моя ти ясна.

Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти наша!

П л а т о н. Наша…

Т а н я. А ти ще бiльша модниця…

Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi… Бач, пробував вiдмовитися.

П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi?

Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську… Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся.

П л а т о н. Ти ще й така?

Л i д а. I така…

У л я н а. За стiл, дiти.

Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято!

Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий…

Ф е д i р. Хай стоїть.

Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає

блокнот, надiває окуляри.

Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра.

П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої.

Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава.

К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила.

Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася… (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла).

Т а н я. Тату, перенесемо на завтра.

П л а т о н. Навiщо переносити?

Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси.

П л а т о н. Вже нiчого.

Т а н я. У складальний перейшла.

П л а т о н. Мовчала?

Т а н я. Сюрприз.

Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: