Дикий ангел – Олексій Коломієць

Т а н я. Росте людина… Похвалiть, тату.

П л а т о н. Йому багато й треба.

П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої.

Платон подивився на Лiду.

П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж?

П е т р о. Сто сiмдесят п'ять.

П л а т о н. Малувато…

П е т р о. Гола зарплата… Прогресивка в кiнцi кварталу.

П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити.

П е т р о. Придивляюся.

П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок.

Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба.

Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає батьковi на плечi.

П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде… Павлику, Олю, спасибi вам… Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по блокноту).

Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом.

У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються.

Ф е д i р. Вони ж студенти.

П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у нас.

Т а н я. Тату, це порада чи директива?

П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину… (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати).

Л i д а. Платоне Микитовичу, як же…

У л я н а. Хай трошки полежить, притомився.

Т а н я. Постанову будемо обговорювати?

О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали.

В цей час вривається пiсня "Мой дед – разбойник"… Вона глушить усе, через деякий час обривається.

Т а н я. Ванько повернувся!

Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали.

У л я н а. Схаменувся, i помилували…

Т а н я. Прийшов – i знову за свою музику.

Подзвоню.

У л я н а. Хай грає, перетерпимо…

Музика уривається.

Ф е д i р. Вiзьмусь я за Ванька.

Т а н я. Поб'єш?

Ф е д i р. На завод поведу.

Т а н я. Я допоможу.

Заходить Крячко.

К р я ч к о (про себе). Зiбралося стiльки, що й не полiчити. Доброго вам дня!

У л я н а. Син повернувся? Це вам радiсть…

К р я ч к о. Де там повернувся… Ще в колонiї бути та бути…

Т а н я. А музика?

К р я ч к о. Така туга найшла на мою душу, туга за сином… Взяв та й увiмкнув його музику. Хоч на секунду, наче вiн у хату… (Пауза).

У л я н а. Сiдай, пообiдаєш з нами.

К р я ч к о. А де Платон Микитович?

У л я н а. Вiдпочиває.

К р я ч к о. Платон вiдпочиває? Свiт не бачив. Пiду до нього.

У л я н а. Усе прохолоне… Обiдайте. Федоре, наливай вино.

Федiр наливає вино в чарки.

Л i д а. Кому ж перший тост? Найстаршому.

Т а н я. Або наймолодшому. Мамi або менi.

У л я н а. Говори, доню, ти, який з мене оратор.

Т а н я (пiднiмає чарку). За тата! Але, перш нiж випити, давайте заспiваємо нашої дитячої. Побачите, тато вийде! Вiн не признається, а любить цю пiсню.

(Починає повiльно, а згодом пiдхоплюють усi).

I сказала стиха мати:

– Не пустуйте, бо йде тато! –

I сказала стиха мати:

– Спати, дiти, бо йде тато! –

I сказала стиха мати:

– Їжте, дiти, бо йде тато!

На цi слова виходить з хати Крячко, iде аж на авансцену, сам не свiй.

I сказала стиха мати:

– До роботи, бо йде тато.

К р я ч к о. Як їм сказати, що в них уже немає тата! Уже немає батька! (Ледве стримує чоловiчий плач). Уже немає Платона!

I сказала стиха мати:

– Хоч женитись, спитай тата.-

I навчала тихо мати:

— А як жити, скаже тато.

Завiса

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: