Олексій Коломієць - Дикий ангел (сторінка 4)

П л а т о н. А ми разом з державою i плануємо, i багатiємо... Правда, я трошки попереду. Бо в неї є ще чимало дармоїдiв: або не працюють зовсiм, або багато балакають i мало роблять... А в моїй державi цього немає... Як заробив, так і їж! Як заробив, так i одягайся. Будемо кiнчати, приятелю.

К л о к о в. Що ви стружете?

П л а т о н. Ложку.

К л о к о в. Давайте зробимо кiлька фото. Гадаю, ви часто згадуєте роботу, свiй верстат. Станьте так, наче задумалися.

П л а т о н. Думки не сфотографуєш.

К л о к о в. Тодi вiзьмiть пенсiйну книжку й дивiться так, нiби це вам подарували велику радiсть i спокiй на старостi...

П л а т о н. Не подарували - заробив! I не в нiй радiсть i спокiй.

К л о к о в. А сфотографувати, що стружете ложку, - поганий кадр!

П л а т о н. Яка в тебе зарплатня?

К л о к о в. А що?

П л а т о н. Я тобi все кажу, а ти таїшся.

К л о к о в. Сто п'ятдесят.

П л а т о н. Непогано. За такi грошi треба метикувати. (Пiшов до хати).

К л о к о в. Бурбон.

 

Клоков вийшов з двору. В цей час пiдгйшла Таня.

 

Т а н я. Здрастуйте!

К л о к о в. Привiт!

Т а н я. Побачилися з татом? Не пiдходить, негативний тип. Так?

К л о к о в. Майже.

Т а н я (усмiхнулася). А я не годжуся в героїнi вашого нарису?

К л о к о в (теж усмiхнувся). Гадаєте, цiкаво буде читачевi?

Т а н я. Я наче навмисне готувала себе для преси. Послухайте. Школу закiнчила з медаллю i пiшла працювати на завод. Цiкаво?

К л о к о в. Бал не добрала?

Т а н я. Навiть документи не подавала.

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Зайдете в цех - на Дошцi пошани. (Жест, мовляв, мiй портрет).

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Люблю лiтературу. Толстой, Достоєвський, Джек Лондон, Фiцджеральд, Сент-Екзюперi, Распутiн, Гончар, Загребельний...

К л о к о в. Цiкаво.

Т а н я. Мрiю стати стюардесою, поглянути на планету з височини польоту лайнера. Звiдти люди менi будуть бачитись, як крапочки, i навiть ви, кореспондент зi своїм фотоапаратом, здастеся менi меншi за сонечко, за мурашку, навiть за блоху!

К л о к о в (стримує образу). Балакуча. До зустрiчi.

Т а н я. Сподiваюся, її не буде. (Пройшла кiлька крокiв услiд кореспонденту, iмiтуючи його оригiнальну ходу).

 

Перемiна свiтла.

Раннiй ранок. Платон, як завжди, щось майструє. Заходить Крячко.

К р я ч к о. Не спиться? Я теж не сплю. Уяви собi, на всiй землi люди сплять, а пенсiонери, як сови, очi повитрiщали - не сплять! А коли й перевертаються на другий бiк, то тихо, щоб iншим не заважать. (Пауза). Вчора я ото позавидував, що Павлик на роботу пiшов, а мiй лайдакує. А воно, виявляється, усе не так. Павлик женився, а ти його прогнав... Привiв жiнку, а ти їх з хати. Я свого п'яницю терплю, а ти тверезих з хати... Сина з двору! Дикий ти чоловiк! Добувати копiйку, може, i навчив своїх дiтей, а щоб зовсiм їх пiд своє керiвництво повернути - теж пас! У нас, батькiв, до них стiльки ж прав, як у англiйського короля: що напишуть, те й читай! Он мiй два роки не працює, а я що? Побити вже не здужаю. Мати нагодує. Сорочка, джинси, пляшка "чорнила" - i над панами вiн пан. А може, воно так i треба?

П л а т о н. Поступися перед дiтьми раз, вдруге, вони тебе i запитувать не будуть.

К р я ч к о. Пiду. (Виходить).

 

На ганку з'являється Лiда.

 

Л і д а. Не набрид вам цей в'їдливий сусiд?

П л а т о н. Звик до нього, як до задавненої хвороби. Розбудив тебе?

Л i д а. Я мiцно сплю, коли знаю, що не треба поспiшати.

П л а т о н. Виходить, завжди довгенько спиш --- куди людинi поспiшати, раз не працює.

Л i д а. У мене складна робота.

П л а т о н. То ти працюєш, а я й не знав.

Л i д а. Працюю.

П л а т о н. Що за професiя?

Л i д а. Бути дружиною - це професiя. Складна професiя!

П л а то н. Вперше чую про таке.

Л i д а. Умiти любити свого чоловiка - не так просто i не так легко.

П л а т о н. Приклад, як казав один кореспондент.

Л i д а. Вiзьмемо нас з Петром. Хоч би що там на роботi сталося, вiн певний: удома на нього чекає спокiй, i затишок, i тепло. Я вивчила його звички, його смаки. Знаю, який костюм йому подобається, яку сорочку приготувати, якi вузли вiн любить на галстуцi. Знаю, якi любить книжки, вгадую, що б вiн хотiв на вечерю, на обiд, на снiданок! Яке освiтлення любить, якi кольори не терпить. Вiн вибирає менi сукню, черевики - я дозволяю. Це йому приносить радiсть, а я вдвiчi рада. Вiн часто подовгу затримується на роботi. Але хоч як пiзно прийде, знає, його чекає гарячий чай. Не сам риється в буфетi, шукає цукор, хлiб, масло, варення. Я йому все приготую, подам. Коли прийде роздратований, засмучений чи обурений, - усе ж буває на роботi, - треба вмiти повернути йому спокiй. Холод з душi прогнати. Думаєте, мiщанська фiлософiя?

П л а т о н. Збирався подумати.

Л i д а. Коли чоловiк знає, що в нього в тилу, тобто вдома, все гаразд, вiн i на роботi краще працює. (Усмiхнулася), Треба б завести порядок: коли беруть чоловiка на роботу, вимагати характеристику не тiльки на нього, а й на його дружину. Бо якщо дружина лиха, то який же з нього працiвник? Увесь, час голова буде зайнята, що його чекає вдома.

П л а т о н. Твоя лекцiя менi, Лiдо, сподобалася. Аплодувати не буду, а питання є. Виходить, жiнцi й працювати не треба? Хай у тилу порається?

Л i д а. Ото в тилу i є її робота.

П л а т о н. А щоб пiдмогти чоловiку грiшми?

Л i д а. Iнколи заробити вiсiмдесят карбованцiв утричi легше, нiж поратися в отому тилу. Але, на жаль, не всi жiнки мають таку можливiсть, доводиться їм теж iти на трудовий фронт. (Пауза), Крячко про Павлика взнав?

Пл а т о н. Правди не сховаєш.

Л i д а. Павлик, може, завтра й повернеться.

П л а т о н. Не повернеться.

Л i д а. Звiдки знаєте?

П л а т о н. Син.

 

Пауза.

 

Л i д а. Пiду скупаюся в озерi.

П л а т о н. Обережно, воно глибоке.

 

Лiда виходить. Платон кинув майструвати, видно, втомлений; знесилений сiв на стiлець.

 

П л а т о н. Думав, мої дiти слухнянi... А Павлик... (Бере куртку, знову вiшає на стiлець). Чи щось недобачив... або не розумiю їх, молодих...

 

Заходить Крячко.

 

К р я ч к о. Повернувся я, побачив, Лiда пiшла, i повернувся. Павлик - ще не все твоє горе... Хотiв був не казати, але псовi, i тому хвiст не кожен день потрошку обрубують, а зразу весь. Отак i це: хай би все зразу, все знай! Про твого Федора мова... Я спочатку не повiрив. Роботяга з роботяг, не п'яниця, розумний. I в цьому ж загадка. Та ще в такiй сiм'ї, як твоя. А бач, i Федiр з морального боку непевний. Ну, я коротко, Платоне: лiкаршу нашу дiльничну знаєш? Її чоловiк маляр, квартири розмальовує, бiлить, знаєш чи нi?

П л а т о н. Знаю. '

К р я ч к о. Так ото твiй Федя за лiкаршею волочиться, а маляр що? Малює й не знає, що його дружина райськими яблучками другого пригощає. Федя потай то на машинi її пiдвезе, то проведе увечерi, а люди все знають: бачать i помiчають, i я теж. Одне слово, крiм тебе i маляра, усiм вiдомий цей ганебний зв'язок. I чому воно в такiй сiм'ї з моральної лiнiї збочення? Отож тримайся, Платоне, я завжди з тобою! (Виходить),

 

Платон сидить якийсь час мовчки, потiм бере ложку, струже. Заходить Федiр.

 

Федiр (знiмає пiджак). Смiшна робота розвантажувати хлiб: i легка, а не приловчишся.

П л а т о н. На завод устигаєш?

Ф е д i р. Звичайно. Правда, менi тепер ранiше треба. Хлопчину одного взяв дiла навчити.

П л а т о н. Записали наставником?

Ф е д i р. Сам, по добрiй волi взявся. Заводу хорошi слюсарi-iнструментальники он як потрiбнi!

П л а т о н. Тямущий?

Ф е д i р. Придивляюсь - нiби береться.

П л а т о н. Чомусь думають - до музики треба талант, до пiснi слух, а майстровим абихто... Дивись, людину вчити - не рiзьбу класти.

Ф е д i р. Розумiю. (Хоче йти в хату).

П л а т о н. Зачекай, Федоре. (Помовчав, окинув сина важким поглядом). Правду кажуть, що в тебе з лiкаркою... (пiдшукує слово) шури-мури?

 

Як глянув на нього Федiр, Платон зрозумiв - образливе те слово для сина.

 

Називай, як хочеш, по-своєму.

 

Федiр мовчить.

 

Що ж ти себе i батька соромиш? Iз замiжньою! На посмiх i пересуди нашу сiм'ю виставляєш... Чого зацiпило?

Ф е д i р. Я люблю Клаву!

П л а т о н. Дiвчат мало?

Ф е д i р. Я Клаву люблю!

 

Пауза.

 

Платон (насилу стримує себе). Любиш?.. Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!

Ф е д i р. Ми з Клавою ще не знаємо...

П л а т о н. Серед дороги зупинилися? Нi сюди нi туди. Життя наїде i розчавить вашу любов, коли вона така!..

Ф е д i р. Ми з Клавою порадимося.

П л а т о н. У всьому, у малому й великому, єдиний порадник - правда! Чуєш, правда!

Ф е д i р. Правду сказати треба. А як?

 

Перемiна свiтла. Надвечiр'я. Платон майструє. Заходить Маляр.

 

М а л я р. Добрий вечiр, Платоне Микитовичу. В трудi i турботах? Звичайно, треба якось убивати час. Вийти на пенсiю - все одно, що прийти в чистилище - за ним або рай, або пекло. Третього не дано. Трудiться, хай вам буде здоров'я. А де ж не видно ваших?

П л а т о н. Матiр i Таню невiстка повела японцiв слухати. Кажуть, добре спiвають. Федiр скоро буде.

М а л я р. Хай спiвають, а в нас дiло. Коли ви подзвонили - не повiрив...

П л а т о н. Чому?

М а л я р. Грошi ви любите класти в кишенi, а виймати... (Жест). А тут доведеться розкошелитися. Вам побiлка-фарбовка?..

П л а т о н. Так.

М а л я р. Кажу для роздумiв: з конторою офiцiйно домовлятись будете - бiлитимуть мiсяць - два. Коли ж домовимось по-людському-три-чотири днi, знак якост - i будь здоров! Така iсторiя з епiлогом!

П л а т о н. А встигнете i на роботi, i тут?

М а л я р. Асигнацiї вашi - дiло наше. Кожна людина хоче жити, щоб був хлiб з маслом.

П л а т о н. Крадеш, хапаєш?

М а л я р. Кручуся! Де i як людина мотається, шукаючи масло, - темнi, заплутанi стежки, Платоне Микитовичу. У мене сiм'я: жiнка - лiкар, дочка у школу ходить, - грошi менi потрiбнi.

П л а т о н. Жiнка теж заробляє?

М а л я р. Не заробляє, а одержує зарплату! Заробити - це те, що зверх зарплати. А вона ходить, обслуховує, шукає всяку слабину в людинi, а зиску з цього - нуль. У мене - закон: зарплатня до копiйки сiм'ї, а навар - це вже моє.

П л а т о н. На що тратиш?

М а л я р. Ви вже в такому вiцi, що вам треба довгенько пояснювати. Ближче до дiла. Могорич! Потiм розмова, таке правило трудящого.

П л а т о н. Гаразд. (Виносить якусь закуску, пляшку). Чого ти пiшов iз заводу?

М а л я р. Ямку знайшов. (Налив чарку). Коли б ви були рибалкою, то знали б: риба, як правило, любить ямку. Чому? Там корм збирається. Це я одкровенно з вами, бо ви менi майже хрещений батько. Пам'ятаєте, колись у дитинствi мене хлопчаки дубасили, а ви обороняли? Ще по маленькiй?

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.docx)Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.docx95 Кб1023
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.fb2)Oleksiy_kolomiec_dikiy_angel.fb2149 Кб1047

Пошук на сайті: