Кравцов – Олексій Коломієць

Пауза. Стук у вікно.

Що це? Почулося?

Знову стук.

(Відчиняє двері).

Заходить Дід. Здається, він і не змінився, хіба що зсутулився та білі пасма в бороді… І для нього, і для Кравцова ця зустріч несподівана. Стоять на віддалі, уже й упізнали один одного, але ще мовчать.

Це ви, товаришу командир?..

Д і д. Я, Кравцов. (Підходить, подає руку. Оглянув хату). Прочув, що хтось у лісі хату добудовує. Хто б це, думаю? (Оглянув). Сам?

К р а в ц о в. Сам. Роботи небагато, а митарств чимало: дошки, скло, цвяхи…

Д і д. Сказав собі: піду погляну хто. Господар повернувся чи так хто?

К р а в ц о в. А чому серед ночі?

Д і д (засміявся, не розтуляючи вуст). Вдень у лісі боюся… Вдень і заблудитись у ньому можу. А вночі ліс для мене — як своє дворище. Вночі він мені звичайний.

К р а в ц о в. Як ви?

Д і д. Нічого. А ти?

К р а в ц о в. Теж нічого.

Д і д (обійшов, подивився на двері, вікна попробував руками). Добряче зробив. А чого це надумав?

К р а в ц о в. Колись тоді… Аза просила мене, коли господар не повернеться, то щоб добудували. Збиралась тут жити.

Д і д. Довго думав.

К р а в ц о в. Раніше не випадало.

Д і д. З наших кого зустрічав?

К р а в ц о в. Тамару.

Пауза.

Д і д. Вона тебе двічі від смерті врятувала. Прямо-таки врукопашну зі смертю билась за тебе… В цій хаті тоді вона знайшла Азу вже… а ти ще дихав. Сама принесла в загін. Вона в землянку для тебе якоїсь трави м якої наносила. А ліків треба було, так німецьку санітарну машину підірвала… Згоріло все: і машина, і німці, і таблетки.

Пауза.

Повз землянку, де ти лежав, ходили навшпиньки, бо Тамара, як тигриця, берегла тебе. Вона ладна була вітер зупинити, аби тобі було тихо. Тепер ви побралися, мабуть.

К р а в ц о в. Ні.

Пауза.

Д і д. І таке буває. А ти ж як? Столяруєш?

К р а в ц о в. Ні, на заводі.

Д і д. Нічого живеш?

К р а в ц о в. Нічого.

Д і д. А я один. Ось бачиш, і літом, і зимою в Мишковій шапці. (Обережно зняв з голови, погладив). Сам. І хата хороша, і пенсія персональна, і шана, а в душі — протяг, холод… І дружина, і Мишко пішли… Пішли і не зачинили дверей у моїй душі — так холод і находить. Думав, час затамує, а воно — ні.

Якісь звуки музики, наче спогади.

Довга пауза.

Ті, що пішли, вимагають, аби ми по совісті жили. По чистій совісті.

Наче його хто запитує.

Це так! Совісті немає сірої, рябої, в крапочку. Совість або чиста, або не чиста.

Пауза.

Дивись, Кравцов, щоб і ти (по паузі)… по совісті.

К р а в ц о в. Ніч яка темна.

Д і д. Гроза буде — хмара аж на землю лягає.

Довга пауза. Затемнення.

Лишилося тільки світлове коло на Дідові, на Кравцеві. З’являються ще світло-голубі кола, а в них — Мишко, Аза, Оленка. Німа сцена. Спалахнула блискавка, вдарив грім, погасив голубі кола.

К р а в ц о в. Завтра поїду.

Д і д. А я, мабуть, сюди переберусь, ближче до… Лісником уже пропонували. Погоджусь.

Довга пауза.

Знову випливають у світлі Дід і Кравцов. А в голубих колах — Мишко без шапки. Аза, Оленка. І здалеку ледве чутні три залпи.

КАРТИНА ВОСЬМА

Кабінет Василькова. Обстановка та ж, але впадає в око крісло, на якому сидить директор. Оббите шкірою, просторе: в ньому, здається, і спати можна.

Васильков щось пише, коли заходить Кравцов, він на мить відірвався від роботи, жестом запросив сісти.

В а с и л ь к о в. (дописав аркуш, переглянув, узяв телефонну трубку). Я в себе. Чекаю Москву. (Поклав трубку, підвівся, подав руку Кравцову). Привіт відпускникам! Засмаг, схуд — це непогано, але чому не добув, приїхав раніше? За заводом скучив?

К р а в ц о в. Скучив.

В а с и л ь к о в. Отак я за останні роки жодної відпустки не добув до кінця. Тягне на завод. Усе здається, ніби там щось трапилось. Повіриш, заходжу на завод, наче в свою хату, — огортає якимсь теплом.

Пауза

Що нового?

К р а в ц о в. У мене нічого, а у вас?

В а с и л ь к о в. По-старому. Остання декада — штурмуємо. Нового? (Посміхнувся). Ось крісло поставили мені нове. Люблю зручність. Та й проводжу я в ньому півжиття. До пенсії п’ятнадцять років, якраз його й вистачить. Шкіра добряча, не протреться. (Спохватився). Кравцов, чому ти так пізно зайшов? (Глянув на годинника). Зараз же дванадцята ночі. Міг би і завтра.

К р а в ц о в. Справи…

В а с и л ь к о в. По очах бачу — ініціативу приніс. Викладай! Економія буде? План буде? Основні показники ініціативи?

К р а в ц о в. Важко сказати. ”

В а с и л ь к о в. Про що ж говорити, коли не продумав?

К р а в ц о в. Продумав.

В а с и л ь к о в. Слухаю. Люблю нові думки. Чаю хочеш?

К р а в ц о в. Дякую.

В а с и л ь к о в. Людина може придумати таке, що потім слухаєш і дивуєшся. (Відкинувся на спинку крісла). Цікаво, що ти за відпустку надумав?

К р а в ц о в. Ви, товаришу Васильков…

В а с и л ь к о в. (жест). Знаєш, Кравцов, я не так уже й набагато старший за тебе, а на вигляд, пробач, ніби ровесник. Давай на «ти», зручніше.

К р а в ц о в. Давай на «ти».

Пауза.

Вислухай мене уважно, Васильков.

В а с и л ь к о в. В неуважності мене ще ніхто ніколи не звинувачував, тим паче, коли йдеться про ініціативу, подавай її коротше.

К р а в ц о в. Можу коротко! (В голосі повна переконаність). Тобі треба відмовитись від посади директора заводу, товаришу Васильков!

Пауза.

Васильков аж відкинувся на спинку крісла, на обличчі якась непевна посмішка. Такими безглуздими здалися слова Кравцова.

В а с и л ь к о в. Ти… (Не знайшов слів, але йому ще здається, що це жарт).

К р а в ц о в. Ми з тобою комуністи… А комуніст, якщо перекласти на просту, звичайнісіньку мову, це той, хто добровільно взяв на себе клятву служити людям! Робити добро людям! їхні інтереси ставити вище своїх власних інтересів.

Пауза.

Обидва мовчать. Васильков уже збагнув, що Кравцов не жартує. Він якось глибше втиснувся в крісло.

(Кравцов пройшовся кабінетом і знову зупинився перед Васильковим). А недавно одна у вищій мірі шановна людина нагадала мені відому істину, що совість не може бути сірою, чи рябою, чи в крапочку — совість може бути або чистою, або не чистою. Отже, поговоримо з позицій чистої совісті — з позицій комуністів!

В а с и л ь к о в. Хто тебе уповноважив на цю розмову?

К р а в ц о в. Я ж тільки-но пояснив!

Пауза.

Не тобі розповідати про значення нашого підприємства.

В а с и л ь к о в (уже з нотками злості). Скорочуйся.

Кравцов. Коли завод був меншим, продукція простішою, ти, Васильков, справлявся з роботою.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: