Кравцов – Олексій Коломієць

Сцена темніє, тільки висвітлюється коло.

Знову з’являється Оленка в червоному вбранні. Вона дивиться, наче тут близько перед нею Кравцов. У голосі прохання, вимога, надія: «Виживи, Кравцов!..» Стоїть в якомусь напруженому чеканні, а відлуння повторює: «Виживи, Кравцов!», «Виживи, Кравцов!»

Переміна світла.

Входять Тамара і Кравцов. Тамара з автоматом у руках. Кравцов у цивільному. Помітно, що не зовсім видужав. Зупинились.

Т а м а р а. (продовжує розповідь). Ось така одіссея. Збудувала тобі курінь, там і одужав.

Пауза.

Тяжко йти?.. Треба було б ще полежати.

К р а в ц о в. Належався. Далеко, йти?

Т а м а р а. З незвички може здатися далеко. Німці в цьому районі щось будують. Військ нагнали, і наш загін трохи відступив у глибину лісу.

К р а в ц о в. (роздивляється). Дорога — ніби нею вже колись проходив чи снилося.

Т а м а р а. Тобі багато снилося-марилося… В тебе є сестричка?

Пауза.

К р а в ц о в. Ходімо.

Т а м а р а. Тут ми розійдемося на деякий час. Мені треба заскочити на хутір. А ти, щоб скоротити дорогу, підеш навпростець. Перейдеш через спалене село, за ним буде невеличкий гайок — у ньому і зачекаєш мене… Зрозумів?

К р а в ц о в. Довго чекати?

Т а м а р а. Години три-чотири… Не заблудишся? Гайок примітний, кругом нього тополі. Забачиш кого — то уникай зустрічі. Поліцаї переодягнені нишпорять. Партизанів висліджують.

Розходяться в різні боки.

Висвітлюється сцена — згарище села. На чорному тлі попелища біліють комини — це все, що лишилось від дворища, від хати. Хоч на коминах чорні язики сажі, хоч де-не-де повипадала цегла, але дуже помітні в чорному обарвленні згарища намальовані на них голубі олені, якісь дивовижні квіти, птахи і напис червоною фарбою: «Кохаю!», «Чекай!». Третє слово майже зовсім вкрите сажею…

Промені вечірнього сонця впали на малюнок, і він ніби засвітився. На комині пучок ще свіжих осінніх квітів. Входить Кравцов. Зупинився, скручує цигарку. Примощується на якійсь обгорілій колоді — і раптом його погляд упав на комин, на голубі олені. В нього перша думка — йому привиділось? Ні, справді. Підвівся. Неприпалена цигарка випала з рук, ступив кілька кроків до оленів, зупинився… Захитався, ніби вражений кулею. Шарпонув рукою груди, мов хотів вирвати з них розпач. Світло, як і його свідомість, погасло, а потім знову повільно засвічується. Стоїть Кравцов, заморожений горем. В освітлення вплітаються голубі кольори… Наче із-за комина виходить Оленка — вродлива дівчина, біляве волосся перехоплене стрічкою, плаття в квіточках, у руках велика, чимось схожа на неї, лялька. Погляд на Кравцові. Не відриває від нього здивованих, замилуваних очей. Все це він бачить у своїй уяві… І коли розмовляє з Оленкою, навіть не міняє пози, навіть не підводить голови. Стоїть нерухомо, наче боїться, щоб не зникло намальоване уявою.

К р а в ц о в. Здрастуй.

О л е н к а. (відступила крок, наче хоче запросити в хату). Добрий вечір.

К р а в ц о в. (відрекомендовується). Ординарець командира…

Пауза.

(Жест у бік ляльки). Як її звати?

О л е н к а. (підняла ляльку), Ілонка.

К р а в ц о в. А тебе?

О л е н к а. (вже опанувала себе). Сьогодні мене теж можна називати Ілонкою.

К р а в ц о в. А вчора як називалась?

О л е н к а. Роксолана.

К р а в ц о в. А завтра?

О л е н к а. Жанна. (Жест, наче в неї хотять забрати ляльку). Не займай!

К р а в ц о в. Дивачка! Й досі з ляльками грається.

О л е н к а. Цього року уже в інституті була б.

К р а в ц о в. У художньому? (Поглянув на розмальовані комини).

О л е н к а. Подобається?

К р а в ц о в. Трохи подобається, а трохи ні. Все ніби і схоже, і ніби не з цього світу.

О л е н к а. Все з мого світу.

Пауза.

(Схвильовано). Ти… поранений? Давай я тебе лікуватиму! Баба — командира, а я — тебе.

К р а в ц о в. Дрібниці. Я хоч і сьогодні в бій.

О л е н к а. Лоша!

К р а в ц о в. Що?!

О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.

К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звідси…

О л е н к а. Мене з моєї хати?

К р а в ц о в. Ви що, куркулі? Дві хати маєте?

О л е н к а. Це — мій палац! А то — хата!

К р а в ц о в. Палац… А живете де?

О л е н к а. День — у палаці, а день — у хаті.

К р а в ц о в. Прийдуть німці — і хату, і палац спалять.

Пауза.

О л е н к а. Не відступайте — не прийдуть!

К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак і ми.

О л е н к а. Аж до Москви?!

К р а в ц о в. Військова таємниця.

О л е н к а. А ти герой! Поранений і не признався.

К р а в ц о в. У нашій частині всі герої.

О л е н к а. А як називається ваша частина?

К р а в ц о в. Енська.

О л е н к а. Назва якась дивна…

Пауза.

Давай вечеряти, Кравцов… А як тебе звати?

К р а в ц о в. А яке тобі ім’я подобається?

О л е н к а. Максим.

К р а в ц о в. Називай мене Максимом, я теж хочу мати кілька імен. А сьогодні, справді, мій день народження. Стукне дев’ятнадцять. Піде двадцятий… Летять роки!..

Пауза.

О л е н к а. Давай потанцюємо, Кравцов!

К р а в ц о в. Без музики?

О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.

Звучить вальс.

(Наче з партнером, танцює одне коло, друге… Зникає за комином).

У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на голові кубанка, з-під якої видніється закручена коса. В руках пістолет. Здається, вона не торкається землі, так тихо підійшла до Кравцова.

А з а. Руки!

Кравцов наче не чує.

Ну, бог з тобою, іди на той світ і так!.. Вбігає Тамара.

Т а м а р а. Зупинись! Наш!

А з а. (опускає пістолет). Запізнилася б на пару секунд — і був би мій… Тут німецькі пси бігають, думала — один із них.

Т а м а р а. Я тебе сподівалась за левадою зустріти.

А з а. Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова). Йому ще треба багато сала з’їсти, а тоді вже в загін. У нього сльози на очах від переляку. Не бійся, ми тебе в бій не пошлемо, будеш опеньки збирати.

Т а м а р а. Щось балакучою стала…

А з а. Довго мовчала. (Виймає папір, передає Тамарі). Дідові віддаси, а мені ще треба подихати свіжим повітрям у цих краях. (Виходить).

Т а м а р а. То наша розвідниця і контррозвідниця… Вона безстрашна, її ненависть до фашистів інколи перетворюється на таку лють!.. І ми її в такі хвилини боїмося. Відпочив?

Повертається Аза, кладе пучок польових квітів на комин.

А з а. Як твоє прізвище, ім’я, ангел небесний?

Кравцов повертається, мовчки дивиться на Азу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: