Кравцов – Олексій Коломієць

А в його погляді ошмаття ночі… Іграшки любиш? Візьми… (Виймає з кишені, подає наган).

Т а м а р а. Знову?

А з а. Знову зустріла поліцая. Він упав на коліна, просить: «Візьми зброю». Я взяла, і він замовк, царство йому небесне. (Виходить).

Т а м а р а. Ти їй сподобався. Бач, зброю тобі подарувала.

Пауза.

Я вже розповідала про моряка, який хотів тебе врятувати. Перед війною він капітаном був на невеличкому судні. Гордився цим, а послухаєш мову, наче він тільки-но з корабля. І блокнот-щоденник свій називав вахтжурналом. Візьми. (Подає записну книжку). Візьми на пам’ять про моряка. (Виходить).

Кравцов поклав у кишеню наган. Потім записну книжку розгорнув, наче хотів читати, але передумав, поклав до кишені. Погляд знову — на голубі олені.

(Заходить, теж кладе на комин лісові квіти. Перехопила погляд Кравцова). Німці село спалили і людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, їх теж…

Пауза.

Все згоріло, а комини залишилися. Бачиш, хтось написав «кохаю», «чекай»… Тепер так повелось — проходять тут партизани — квіти кладуть. Комини — як пам’ятники коханню! Ходімо! Ти такий блідий. На базі трохи ще підлікуєшся…

Пауза.

І птахи навіть не перелітають через згарище. Село тепер — як могила.

Переміна світла.

Узлісся. Поблизу — партизанський табір. Біля величезного пня, який править за стіл, на саморобній лавці сидить Кравцов — розглядає вахтжурнал. Розгорнув, читає голосно, чітко:

«Виписка з правил ведення вахтового журналу, параграф п’ятий: записи у вахтовому журналі повинні писатися чітко, а зміст їх мусить бути короткий, але вичерпно ясний». (Пауза. Про себе). Людина, яку я не знаю, яка не знала мене і віддала за мене життя. Є подяка? Є ціна, якою можна розплатитися за це? Немає!.. (Пауза. Перегорнув кілька листочків). Записи мусять бути короткими, але вичерпно ясними. (Записує. Голос Кравцова наче читає запис). «Вахту прийняв Кравцов!» (Згорнув книжку, заховав до кишені).

Входить Дід. У крутих плечах вгадується неабияка сила. Мова спокійна, розважлива; усмішки не побачиш, а може, не видно за бородою, що ховає півобличчя. Зупинився, дивиться на Кравцова. Той деякий час не помічає його, потім забачив Діда, підхопився, став по команді «струнко».

Д і д (зробив жест рукою, мовляв, сідай. Сам зайшов з другого боку пенька і теж сів на лавочці). Звання армійське?

К р а в ц о в. Рядовий.

Д і д. Звідки родом?

К р а в ц о в. З Сибіру…

Д і д. Де вчився?

К р а в ц о в. Перший курс політехнічного.

Пауза.

Дід запалює люльку.

Д і д. Казки любиш?

К р а в ц о в. (іхні погляди зустрілись). Дивлячись які. Дід. В казках не придумане, в казках справжнє, тільки в стонадцять разів збільшене, аж не пізнаєш — так збільшене. Є казки веселі, радісні, а є — страшні. Ось тепер самі живемо у казці кривавій. Рубаємо голову змію, а в нього їх аж сім собачих, скажених…

Пауза.

Хлопче, можеш правду зараз говорити — говори, не можеш — почекаю.

К р а в ц о в. (підвівся, зробив кілька кроків до авансцени, ніби тримаючи на плечах непомірний тягар, потім знову повернувся на своє місце). Запитуйте.

Д і д. Чого я буду ритися в твоїй совісті? Сам вибирай і показуй.

К р а в ц о в. З інституту — в Червону Армію, потім — штрафний батальйон. А тоді нас у тил — міст підірвати. Завдання виконали. Частина бійців назад прорвалася, а нас до провалля притисли — і з автоматів…

Д і д. За що штрафний?

К р а в ц о в. Не знаю.

Д і д. Такого не буває.

К р а в ц о в. Дівчину зустрів…

Пауза.

Я колись, а зараз…

Д і д. До правди не готовий — почекаємо! Як здоров’я?

К р а в ц о в. Вже добре. А коли на завдання посилають — мене обходять.

Д і д. Встигнеш. Війні кінця ще не видно. (Підвівся). Розмова в нас не закінчена.

К р а в ц о в. (теж підвівся). Не довіряєте, може?

Д і д. Розмова, кажу, в нас не закінчена. (Виходить).

Пауза.

К р а в ц о в. Не закінчена. А що сказати вам, командиру… Один командир уже не повірив.

Змінюється колір освітлення, потім залишається лише освітлення, в якому стоїть Скирда.

Г о л о с К р а в ц о в а. В чім моя… наша вина?

С к и р д а. Мовчать!!! Батько її на фронті загинув, а ти насміявся з дівчини! Воїн червоний! Не воїн — бандит!

Я сам, без трибуналу! (Виймає пістолет).

Знову освітлення, як і було. Стоїть Кравцов, а голос Скирди ще звучить: «Насміявся з дівчини. Не воїн — бандит!»

Переміна світла.

Згарище села. Комин з голубими оленями. На обгорілій колоді згорблений, обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у полоні спогадів.

Висвітлюється Оленка в червоному платтячку.

К р а в ц о в. Ілонка… А завтра будеш Жанна… Дивна ти… Придумала — кожен день нове ім’я!

О л е н к а. А квіти ж мають по кілька назв. Є така квітка. Любка-дволиста, а ще вона називається нічниця, нічна фіалка, і ще вона має назву знаєш яку?

Пауза.

Люби-мене, не покинь.

К р а в ц о в. Я приїду до тебе. Ось на них, на голубих оленях! У заметіль таку, що тільки в нас буває, — непроглядну, як білий дим… На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось ці… Вітром мчатимуть!

О л е н к а. Голубих оленів не буває, я їх придумала…

К р а в ц о в. Раз ти придумала —то вони є! І я їх знайду! Приїду і скажу: Ілонко, Роксолано, Жанно д’Арк, поїхали!

О л е н к а. Куди?!

К р а в ц о в. Світ дивитися! Я тобі покажу такі дивовижні краї!

О л е н к а. А ти їх бачив?

К р а в ц о в. Снилося або уявляв! Може, поїдемо в краї далекі…

О л е н к а. Не боїшся?

К р а в ц о в. Завтра в бій, і я піду! Хай уб’ють, не боюся!

О л е н к а. А хто до мене приїде?

К р а в ц о в. Я виживу… Щоб до тебе повернутися!

О л е н к а. Виживи, Кравцов!

Пауза.

К р а в ц о в. Приїду і скажу… (Голос наче не може вирватися з грудей, а потім вибухає), Ілонко! Роксолано!!

Непомічене заходить Аза. Вона пильно вдивляється в малюнки на коминах, потім хусткою стирає сажу з третього напису, і там чітко проступає слово «Кравцов».

А з а. (повернулась до Кравцова і по довгій паузі). Оце ти такий, Кравцов!

Німа сцена.

КАРТИНА ДРУГА

Узлісся. На лавочці біля пенька сидить Кравцов, щось записує у вахтжурнал. Заходить Тамара. Сідає по другий бік «столу».

Т а м а р а. Як почуваєш себе?

К р а в ц о в. (тільки тепер помітив її). Навіть не чув, коли підійшла.

Т а м а р а. Вже звичка нечутно ходити. Іноді помічаю — пташка не чує, коли проходжу поряд. Поживеш у лісі, і ти навчишся. Пишеш?

К р а в ц о в. Пишу. (Ховає блокнот).

Пауза.

Раптом залп — один, другий, третій. Кравцов і Тамара підвелися, стоять, наче над могилою. Кравцов і шапку зняв. Через кілька хвилин знову сідають.

Т а м а р а. І п’ятий не повернувся. Там загинув.

К р а в ц о в. Не повернувся? А як же ховають?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: