К р а в ц о в. У мене більше шансів виконати це завдання.
Пауза.
Не той тепер час, щоб думати про скромність. І я не з лякливих.
Пауза.
В мене план інший — не від лісу і не від поля підкрадатися до об’єкту, а з села.
Д і д. Там штаб польової жандармерії, аж кишить німцями.
К р а в ц о в. Саме тому охорона не чекатиме з боку села.
Д і д. А в село як?
К р а в ц о в. На місці вирішу.
Д і д. Треба думати.
К р а в ц о в. Я вже думав. Скільки ж іще думати?
Пауза.
Д і д. Рідня є?
К р а в ц о в. Я дитдомівець.
Пауза.
Д і д. Придумали слово — дитдомівець. (Виходить).
К р а в ц о в (говорить, наче вона поряд), Ілонко, як ми вирішили з тобою, так і зроблю, піду. Ми не прощаємося, бо ми завжди разом.
Заходить Дід.
Д і д. День і ніч вистачить тобі зібратися? І підеш. Підете вдвох з Азою.
К р а в ц о в. (підвівся). Я сам.
Д і д. Підете вдвох. Адресу, якщо є кому… даси.
К р а в ц о в. Обійдеться без адреси…
Стоять двоє людей, мовчки прощаються, і кроку один до одного не зробили. Переміна світла.
На авансцені Аза з вузликом у руках. На ній широка довга циганська спідниця. Поверх фуфайки велика циганська хустка. Кравцов у звичайному одязі сільського парубка. Обоє зупинились, обирають дорогу.
А з а. Підемо ліворуч, поза березняком.
К р а в ц о в. Праворуч яром — дивився по карті.
А з а. По карті. Іди за мною, я тут не тільки кожне деревце — кожну гілочку знаю. В мене очі — як фотоапарат: гляну — і на все життя. І потім — хто в нас старший?
К р а в ц о в. Не запитував у командира.
А з а. А я запитувала.
К р а в ц о в. Що ж він сказав?
А з а. Хто розумніший, той і старший, а хто розумніший — діло покаже… Ще кілометрів тридцять!
Пауза.
Ти вже за ніч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Біжать олені?
Пауза.
Скільки їй років було?
К р а в ц о в. Вісімнадцять.
А з а. А мені дев’ятнадцять. А тобі? Вже сивина пробивається. Мабуть, за тридцять.
Кравцов прислухається, насторожився.
То листя падає. В лісі, коли голі дерева, — листок падає, а чути далеко, здається, ніби хтось крадеться. Через кілька годин будемо в хаті лісника.
Переміна світла.
Сільська хата. Недобудована — вікна і двері не вставлені. На підвіконні фуганок. На стіні на гвіздку висить полинялий піджак. На долівці кинутий оберемок сіна, на ньому лежить Аза. Кравцов стоїть, обіперся об одвірок.
А з а. Старий самотній лісник майстрував собі хату. Війна почалася, а він майструє. Якогось дня поклав фуганок на підвіконня і пішов у село по тютюн, навіть піджак залишив. Пішов — і не вернувся. Може, десь на війні вже.
К р а в ц о в. (підійшов до вікна, взяв фуганок, провів раз, другий). Хазяїн повернеться, добудує.
А з а. Гарно тут. Якби мені після війни таку хату. Ні, не таку, а цю. Жодних меблів, тільки сіно. Щодня свіже сіно в цей куточок носитиму і буду лежати, слухати тишу, думати. А потім потанцюю. Я люблю сама собі співати, танцювати. Людина, яка співає для когось, — вона на роботі, як і та, що рубає дрова, підмітає вулиці чи зводить будинок. А та людина, що для себе співає, вона летить. Летить на крилах смутку або на крилах радості. Вона й земного тяжіння не відчуває, вона летить!..
К р а в ц о в. Ти справжня циганка?
А з а. А ти як гадаєш?
К р а в ц о в. Чого я буду гадати? Хочеш — скажеш. Ні, так ні. Давай про діло.
А з а. До чого просто на війні — або тебе вб’ють, або уб’єш ти.
К р а в ц о в. Присмеркне, спробую підійти до села, оглянути.
А з а. Це завдання мені!.. Ти прийдеш у село — зразу помітять. А я прокрадусь… Чого крадеться циганка, ніхто не здивується. Не здивується, бо циган і євреїв фашисти мовчки вбивають.
К р а в ц о в. За що?
А з а. Одна вина — за те, що народилися на світ.
К р а в ц о в. Вони за це заплатять.
А з а. За людське життя розплатитися не можна… Хоч мільйон років плати.
Пауза.
Зайду в село, розвідаю, а ти полежиш тут, поспиш або помрієш. Я в мріях стільки країв, стільки людей набачилась. І женихи в мене були. Високі, стрункі, красені, та й годі. А такого, щоб ранив мене, не було. Не змогла намалювати.
Пауза.
Розкажи мені про себе.
Пауза.
К р а в ц о в. Іншим разом. Якщо ти йдеш, то пора. Вже звечоріло.
А з а. (підвелася). Іду. Коли через добу мене не буде, іди сам. Коли хочеш, можна і в загін повернутися, — ніхто нарікати не буде. Це так Дід сказав.
К р а в ц о в. Дивись, обережно.
А з а. Ех, Кравцов!.. Мені відомо, тобі теж двадцятий! А знаєш, чому ти видаєшся старшим? Тому що сивина пробивається? Ні. Тому, що в очах твоїх ошмаття ночі… Бувай! (Виходить).
Переміна світла.
Кравцов сидить на сіні, записує у вахтжурнал. Відклав вахтжурнал, ліг, підклавши руки під голову… Вечорів.
К р а в ц о в. А час наче не йде, а повзе.
Якось непомітно зайшла Аза і стала в дверях.
А з а. Лежиш, Кравцов?
К р а в ц о в. (підвівся). Нарешті!
А з а. Лежав і не спав — по очах бачу. І за мене переживав. А як не переживати?.. Мене, молоду, красиву, уб’ють. І планета стане біднішою. Зникне гарна людина — і земля біднішає. Хто так станцює, як я? Ніхто. Може, краще, може, гірше, але не так, як я. Хто заспіває так? Ніхто. (відійшла до Кравцова). Посунься…
Кравцов підвівся, відійшов, примостився на вікні.
(Шпурнула хустку на сіно, прилягла. Вже іншим тоном). До села можна пробратися яром, а там городами. Село невеличке, а фашистів — як пацюків у коморі. Бігають, ситі — аж вилискують, а люди принишкли, по хатах сидять.
Пауза.
На вигоні троє повішених гойдаються.
Пауза.
К р а в ц о в. З сільськими ні з ким не говорила?
А з а. Я ж циганка — ворожила, розпитувала… (Посміхнулась). Ворожити зараз так легко, у всіх важке горе на серці та надія в душі — отак, горе і надія тільки і є в людей зараз.
Пауза.
У першу хату, що за селом біля тополі, можна зайти. Коли що — перечекати. Там жінка самотня живе.
К р а в ц о в. Їй вірити можна?
А з а. Сина убито на фронті.
К р а в ц о в. Де комендатура?
А з а. Біля церкви.
К р а в ц о в. Дорога до складів?
А з а. Я домовилася з господинею. Завтра корову поведу пасти і роздивлюся.
К р а в ц о в. На світанку підеш?
А з а. А знаєш, що таке світанок? Це коли ніч прощається з землею. Глянеш на небо, світає… а ніч до землі припада, мов боїться, що більше не побачить її.
К р а в ц о в. Поспи.
А з а. (розстеляє фуфайку, лягає. Пауза). А що, коли останні два метри життя проспиш? Шкода буде.
К р а в ц о в. Як це?
А з а. А так. На світанку піду і не повернуся… і пошкодуєш, що примусив мене спати!
Довга пауза.
Ти хотів знати, чи я циганка? (Схопилася). Затанцюю тобі, Кравцов… (Починає танцювати під музику безслівної пісні, зупинилась, заспівала).
Іди до мене, іди до мене,
Іди до мене…
Смаглі ніжки — стежку вкажуть,
Груди білі — ніч засвітять,
Губи ніжні — втому вип’ють,
Руки теплі заколишуть.
Іди до мене, іди до мене!
Іди до мене…
Знов танок — незвичайний, дедалі стрімкіший, вона наче літає. Розстебнулася блуза — забіліли груди, коса розплелася. Аза то зупиняється, не зводячи очей з Кравцова, то знову кидається у вихор танцю. Кравцов стоїть чи то вражений, чи то розгублений. Тьмяніє світло, і вже в темряві повторюється пісня.
Довга пауза.
Сцена освітлюється. Аза вдягає фуфайку, запинається. Кравцов стоїть біля вікна, ніби теж зібрався в дорогу.
А з а. Нас було чотири сестри: дві білі, як ранок, а дві — чорні, як вечір… Я в драмгуртку циганку Азу грала, Кармен розучувала. (Ступила кілька кроків до Кравцова, ніби хотіла побачити, що в його очах). Відпочинь, Кравцов, роботи завтра багато. (Виходить, у дверях повернулась). Кравцов, коли б ти сю ніч… прийшов до мене, убила б… Ось і ніж приготувала. (Відвернула полу фуфайки. Пауза. Знову відійшла до дверей, зупинилася). Мені тепер легше жити. Вірю — є велике кохання! Думала, це казка, а воно насправді. А так убила б, як зрадника, і рука б не здригнулася! Спасибі, Кравцов, що ти є, що я зустріла такого! (Хоче йти).
К р а в ц о в. Зачекай… За звичаєм нашого загону я хотів Ілонку поховати і вінок зробив. (Виходить і повертається з вінком, сплетеним з калини, жита і дубового листя). Вона, Ілонка, Роксолана… загинула мужньо, як боєць… Я вибрав місце, затишно їй буде. А то не повернусь — хто її поховає?
Аза стоїть, вражена болем і жалем…
Сцена темніє. Три залпи з двох пістолетів, голоси вже в темряві.