Кравцов – Олексій Коломієць

К о н о п л і ц ь к и й. Дитинство, кохання, мрії. Або, наприклад, як ти бачиш свою доріжку в житті?

К р а в ц о в. Закінчу інститут, одержу призначення і працюватиму.

К о н о п л і ц ь к и й. Куди пошлють, туди й підеш, — теля…

К р а в ц о в. А як же ще?

К о н о п л і ц ь к и й. Постав мету і йди до неї, як ось я. Я обов’язково стану міністром! Міністр Конопліцький! Звучить? Отож-то! Стою в трамваї, а за спиною — «міністр!», «міністр!». Приїду додому — буду матері покрівлю перекривати — люди питатимуть: хто то. А потім дізнаються та аж роти пороззявляють… Міністр на хату виліз!

Пауза.

Так їсти хочеться, що, якби зараз побачив ситого чоловіка, убив би із заздрощів.

Пауза.

Взагалі передчуваю, що з мене буде щось велике… Хочеш факти?

К р а в ц о в. Давай!

К о н о п л і ц ь к и й. На фронт я пішов рядовим… Від Чорного до Білого моря рядовішого, ніж я, не можна було знайти. А ким закінчив війну? Єфрейтором! Від рядового до єфрейтора! Стрибок? Стрибок. Перший курс інституту — рядовий студент! Четвертий курс — староста кімнати! Стрибок? Стрибок. Дійду і до міністра… А ти — до академіка. Не витрачаєш часу на балачки, цінні думки записуєш у вахтжурнал.

Пауза.

Коли голодний — таке відчуття, наче у роті хто кропивою пожалив.

К р а в ц о в. Не думай про їжу.

К о н о п л і ц ь к и й. Я не думаю, а нутрощі думають та ще вголос.

К р а в ц о в. Досить відпочивати.

К о н о п л і ц ь к и й. Ще п’ять хвилин. (Видно, чимось збентежений). А можна збожеволіти від голоду?

К р а в ц о в. Мабуть…

К о н о п л і ц ь к и й. (прислухається, принюхується). Я вже божеволію! Вчувається запах ковбаси, та не якоїсь там ліверної (з натхненням), а домашньої!

К р а в ц о в. На, з’їж, а то справді збожеволієш. (Подає йому окрайчик).

К о н о п л і ц ь к и й. Як ти економиш? Я, поки принесуть суп, хліб з’їдаю протягом трьох секунд.

К р а в ц о в. Ти свій пайок віддав технічці і добре зробив. В неї — діти…

К о н о п л і ц ь к и й. (вже з’їв хліб). А ковбаса пахне… Це або новий вид галюцинацій, або…

К р а в ц о в. Або…

К о н о п л і ц ь к и й. Починається. (Жест, мовляв, божеволію, потім знову принюхується). Далі терпіти не можу — піду на запах… (Встає, виходить).

К р а в ц о в. Дивак! (Розмовляє про себе). Розвантажувати вугілля — тяжка робота, але мені чомусь здається, чим тяжча робота, тим більший перепочинок душі.

Пауза.

Конопліцький хоче стати міністром, а я? Через рік призначення. Куди?..

Пауза.

Однаково…

Заходить Конопліцький.

К о н о п л і ц ь к и й. Піймав! По запаху вислідив. За вагоном знайшов — до нас, видно, приглядалась.

К р а в ц о в. Ковбаса?

К о н о п л і ц ь к и й. Виходь, чого боїшся, ми не урки…

К р а в ц о в. Нічого не розумію…

К о н о п л і ц ь к и й. (тихіше). Пішов по запаху, як по стежці, глядь — за вагоном тінь… Я ж колись «язика» брав — знаю. Підкрався і за руку — хап! А вона — «відпусти»! І так глянула… В темряві побачив її очі, а вони в неї злі, як у пуми, і рука моя сама опустилась.

К р а в ц о в. Де ж та пума?

К о н о п л і ц ь к и й. Виходь, мара, — ми чесні люди, вантажники. Іди ближче, на світло.

Тамара виходить на світло.

Т а м а р а. Не скажете, де тут студенти вугілля розвантажують?

К о н о п л і ц ь к и й. О другій годині ночі, на коліях товарної станції шукати студентів?

Тамара підійшла на кілька кроків, вдивляється в Кравцова. Той уже пізнав Тамару, але ще не вірить своїм очам.

Т а м а р а. Кравцов?

К р а в ц о в. Тамара? Коли приїхала?

Т а м а р а. Сьогодні пізно ввечері. Знайшла ваш гуртожиток, а там сказали, що вугілля вантажите. Хотіла до світанку на вокзалі перебути, але не спиться. Я і пішла навмання… Бач, і знайшла.

Пауза.

Який ти замурзаний — ледве впізнала.

К р а в ц о в. Хоч би написала, що приїдеш.

Т а м а р а. Не збиралася їхати…

К о н о п л і ц ь к и й (кидає підкреслено зацікавлений погляд то на Кравцова, то на Тамару). Якщо давно не бачилися — розцілуйтеся.

К р а в ц о в. (підійшов до Тамари). Здрастуй! (Поцілував).

Т а м а р а. (відвела погляд від Кравцова). Не збиралася їхати, а воно якось в один день найшло на мене і…

Пауза.

Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде — і в інститут на той рік. Допоможеш, порадиш?

К р а в ц о в. Подумаємо.

К о н о п л і ц ь к и й. Дрібниці, і роботу, й інститут я беру на себе. Роботи — хоч греблю гати, а в інститут? Декана десь у темному куточку попрошу, він фронтовиків любить і боїться. Та ще для користі справи підкинеш, що й ти була на фронті.

Т а м а р а. Я серйозно.

К о н о п л і ц ь к и й. А хто ж серед ночі жартує?

К р а в ц о в. (жест у бік Конопліцького). Мій товариш, однокурсник.

К о н о п л і ц ь к и й. (з поклоном). Друг і соратник Кравцова — Петро Конопліцький. Міністр. Без портфеля поки що…

Т а м а р а. (подає руку). Тамара.

К о н о п л і ц ь к и й. «Прекрасна, как ангел небесный, как демон, коварна и зла».

К р а в ц о в. Ми через пару годин вже закінчимо роботу.

Т а м а р а. Може, поїсте? Я з дому взяла дещо — ковбаса домашня і хліб…

К о н о п л і ц ь к и й. Ні! Ні! Коли я працюю — їсти не хочеться. Примушували б — і шматочка не взяв… Поговоріть, а я піду. Відпочивати для мене теж шкідливо. (Виходить).

Кравцов і Тамара стоять у напруженій мовчанці. Розмова між ними або навіть кілька слів, якими вони можуть обмінятись, і визначать їхні стосунки зараз, а може, і на все життя.

Пауза.

Т а м а р а. Могла б і ближче від дому влаштуватися, а я… (Не підібрала слів). Ти тут, і я теж сюди…

К р а в ц о в. З роботою і в інститут влаштуватися, думаю, можна.

Пауза.

Т а м а р а. А не думав, що аж сюди приїду?

К р а в ц о в. (теж наче хотів знайти інші слова, але не зміг). Ні.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: