Він відкинувся на спинку крісла, ніби задумався. Заходить Кравцов, підходить до столу, сідає.
В а с и л ь к о в. Ось тепер поговоримо. Почитав анкету, характеристики, хоч вони часто й необ’єктивні, але знати їх треба. (Посміхнувся). Ми з тобою з одного гнізда… Один інститут закінчували. Я — до війни, а ти — після. Хороший інститут. Між іншим, я просив міністерство, щоб саме з цього інституту прислали мені інженера. Рвався в Сибір чи за призначенням?
К р а в ц о в. За призначенням.
В а с и л ь к о в. (посміхувся). А міг би сказати — рвався. Про завод наш маєш уявлення?
К р а в ц о в. Можна сказати — ні.
В а с и л ь к о в. Яку б ти роботу хотів?
К р а в ц о в. Не знаю.
В а с и л ь к о в. І я не знаю. (Пройшовся кабінетом, усміхнувся). Мені хороші інженери дуже потрібні і навіть посередні, на жаль, теж потрібні. Де тебе притулити?
К р а в ц о в. Ви мене не туліть, а призначте, і я буду працювати.
В а с и л ь к о в. (наче вивчає поглядом). Ти сердитий чи така вдача?
К р а в ц о в. Вдача.
В а с и л ь к о в. Одружений? В анкеті щось не запам’ятав цю графу.
Пауза.
К р а в ц о в. Це стосується роботи?
В а с и л ь к о в. Так.
К р а в ц о в. …Одружений.
В а с и л ь к о в. Ваш характер має значення для дружини, а мені потрібна лише ваша робота. До речі, дружина з вами приїхала?
К р а в ц о в. Ні… Я не знаю, де вона зараз.
В а с и л ь к о в. Зареєстровані, чи подруга?
К р а в ц о в. Давайте про діло.
В а с и л ь к о в. Це теж діло. Я зобов’язаний знати все про керівний склад заводу.
К р а в ц о в. Про керівний, а я при чому?
В а с и л ь к о в. Тобі б попрацювати помічником майстра, майстром кільканадцять років, а потім уже до цеху, а так людей немає, і я змушений призначити тебе виконуючим обов’язки начальника цеху… Збагнув? В. о. начальника цеху.
К р а в ц о в. Збагнув.
В а с и л ь к о в. Ну й що?
К р а в ц о в. Нічого.
В а с и л ь к о в. Чому не відмовляєшся? З студентської лави — до начальника цеху?
К р а в ц о в. Ви ж кажете, людей немає.
В а с и л ь к о в. (розсміявся). Чогось мені здається, що ти або простий і хороший хлопець, або кар’єрист чистої води. Не гнівайся — це думки вголос. Хочу тобі сказати ще одне: у війну я не покидав заводу ні вдень ні вночі. В мирний час чотирнадцять-п’ятнадцять годин на роботі. (Підвівся).
Пауза.
Звикай, Кравцов, до заводу, до свого заводу, вивчай його пульс, відчувай подих. Щоб він став твоїм життям.
К р а в ц о в. А більш конкретно?
В а с и л ь к о в. (його починає трохи дратувати манера розмови Кравцова). Три дні походи вільним екскурсантом, а потім — у дев’ятий цех. І запам’ятай: твої знання, вміння, характер, здібності — все визначається тільки двома показниками: план і якість.
К р а в ц о в. Можна йти?
В а с и л ь к о в. Зачекай, я ще на тебе подивлюся, може, помилився… Щось ти «чувств никаких не изведал», одержавши призначення. Чи не забагато я тобі даю…
К р а в ц о в. Давайте менше.
В а с и л ь к о в. Гаразд, іди. Моя інтуїція мене ще не підводила. Заглянь до заступника по госпчастині.
Кравцов виходить.
(Бере трубку). До тебе зайде інженер Кравцов, з випускників. Ти звик, щоб тебе просили, а цей не буде, тому сам запропонуй. Талони на черевики, пальто, шапку, подумай, де йому жити… (Про себе). Кравцов! Я чув це прізвище чи здалося?..
КАРТИНА ШОСТА
Квартира Кравцова. Простора кімната, троє дверей. Ті, що ведуть до кабінету, — прямо на глядача. Меблі в кімнаті не нові і не комплектні. На стіні — жито, калина, дубове листя. Кравцов сидить у кріслі, видно, не відпочиває, про щось думає. Блідий. Погустішала сивина. Після паузи підвівся, пройшовся по кімнаті, опустився в крісло. Дістав вахтжурнал, щось записав. Телефонний дзвінок.
К р а в ц о в. (бере трубку). Слухаю, так пізно? Вже перша година… Будь ласка, буду радий. (Кладе трубку). Чим же вгостити?.. А нічим — хай подише свіжим повітрям. (Підійшов, відчинив вікно, прислухається). Дихає завод.
Пауза.
дихає, але не на повні груди…
Заходить Васильков.
В а с и л ь к о в. їду додому, — глядь, у тебе світло горить, от і завітав.
К р а в ц о в. Дякую, сідайте.
В а с и л ь к о в. (окинув поглядом кімнату). Так і живеш. Я ж тобі казав — купи хороші меблі, а то заходиш, як у пустку. Ввімкни світло, не люблю темряви.
Кравцов вмикає світло.
Що ти зараз робиш?
К р а в ц о в. Збирався лягати спати.
В а с и л ь к о в. І тобі спиться?
К р а в ц о в. Снотворного не вживаю.
В а с и л ь к о в. А я вживаю, і все одно не спиться.
К р а в ц о в. Лікуватися треба.
В а с и л ь к о в. Кравцов, ти прийшов на наш завод прямо з студентської лави, я поставив тебе в. о., а потім начальником цеху. Щорічно премії, орденом нагороджений… Не тому, звичайно, що я до тебе добре ставлюсь, а тому, що цех твій один з кращих. Я рідко в людях помиляюсь, як і не помилився в тобі. Пиво є?
К р а в ц о в. Немає. Коньяк є!
В а с и л ь к о в. Навіть не знав, що ти вживаєш спиртне…
К р а в ц о в. Зрідка.
В а с и л ь к о в. По п’ятдесят грамів коньяку до розмови…
К р а в ц о в. (дістав чарки, розливає коньяк). Досить лимона чи ковбаси нарізати?
В а с и л ь к о в. Обійдемось. (Бере чарку, випиває). Ти, Кравцов, прекрасний працівник. Мені стало легше, як ти з’явився на заводі…
К р а в ц о в. (випив чарку). Ви мене так розхвалюєте, товаришу Васильков, ніби збираєтеся звільнити з роботи.
В а с и л ь к о в. (трохи розгубився). Я просто висловлюю свої думки. На чому ми зупинились?
К р а в ц о в. Коли я з’явився на заводі — вам стало легше працювати.
В а с и л ь к о в. Так, стало легше працювати. Незамінний ти інженер, серйозний, роботящий. Ось тільки я став помічати — подався ти трохи, змарнів. Здоров’я, видно, почало здавати. Ти скільки років не був у відпустці?
К р а в ц о в. Сім.
В а с и л ь к о в. Сім років відмовлявся, а зараз я наполягаю — їдь відпочинь. Навіть наш лікар жалівся, що ти не слухаєш його, не хочеш підремонтуватись. І потім, як бачиш, завод наш почав потроху відступати на лівий фланг. Нам доведеться попрацювати до ломоти в кістках. Тож набирайся сил.
К р а в ц о в. Це так несподівано.
В а с и л ь к о в. Є путівка в Ялту.
К р а в ц о в. Не хочу в Ялту.
В а с и л ь к о в. Тоді просто на море, але щоб завтра я тебе на заводі не бачив. Повернешся — продовжимо розмову про заводські справи.
Пауза.
Ти якийсь завжди захмарений, Кравцов.
К р а в ц о в. Коли ж мені їхати у відпустку?
В а с и л ь к о в. Із завтрашнього дня.
К р а в ц о в. Подумаю.
В а с и л ь к о в. Виконуй розпорядження. Спасибі за частування, бувай. До зустрічі після відпустки. (Виходить).
Кравцов залишається сам, міряє кімнату з кутка в куток.
К р а в ц о в. (про себе). Завтра — так завтра! Але куди? (Зупиняється посеред кімнати, задумався).
Довга пауза. Потім йому почулися далекі три залпи з пістолетів.
КАРТИНА СЬОМА
Хата лісника. Здається, в ній нічого не змінилося, навіть облинялий піджак висить на стіні. На чемодані сидить Кравцов, обхопивши голову руками. По довгій паузі чути віддалені три постріли з двох пістолетів, як у попередній картині. Вони ніби повертають його до дійсності. Підвів голову, оглянув кімнату, підійшов, торкнувся піджака. З підвіконня змахнув порохняву.
К р а в ц о в. Зупинився час! У цій хаті час стоїть на місці! Навіть тривога війни мов притаїлась, дихає десь у кутку… (Посміхнувся). Може, я відвик від лісу, і мені страшно? (Підійшов, взяв, потримав фуганок в руках, потім сокиру, попробував, чи гостре лезо). Мабуть, з того часу тут ніхто й не був. Не диво — глушина. Аза мріяла після війни тут відпочивати і слухати, як іде час. Мріяла, просила добудувати хату, а я забув? Ні! Не забув! Того й приїхав. Приїхав добудувати хату!..
Затемнення.
Якась дивна музика. В ній і тишина лісу, і відгомін війни, і радість, і туга.
Сцена освітлюється. Та ж хата, впадають в очі нові вікна, двері, свіже сіно в кутку… І калина, жито, дубове листя на стіні.
К р а в ц о в. Два дні сиджу у цій хаті, слухаю, а час не йде, він повертається, пливе назад у війну.
Пауза. Стук у вікно.
Що це? Почулося?
Знову стук.
(Відчиняє двері).
Заходить Дід. Здається, він і не змінився, хіба що зсутулився та білі пасма в бороді… І для нього, і для Кравцова ця зустріч несподівана. Стоять на віддалі, уже й упізнали один одного, але ще мовчать.