Кравцов – Олексій Коломієць

Заходить Конопліцький.

К о н о п л і ц ь к и й. (до Тамари). Оце розсудив: не можна вам іти самій — ковбаса бандитів приманить. Вона ж пахне на три кілометри, і пограбують.

Т а м а р а. (посміхнулася). Не віддам, для вас прибережу. Чекатиму на вокзалі. (Виходить).

К о н о п л і ц ь к и й. Гарненьке, ніжненьке дівча. Влаштуємо її на роботу. Що вона вміє?

К р а в ц о в. Стріляє без промаху.

К о н о п л і ц ь к и й. (здивовано). Що?!

К р а в ц о в. Розвідницею була в нашому загоні.

К о н о п л і ц ь к и й. В неї в очах є щось від зарядженого револьвера.

К р а в ц о в. Безстрашна.

К о н о п л і ц ь к и й. Ти закоханий в неї? Ні? То я почну облогу, а потім штурм цієї фортеці. Що за лихо? Глянув — сподобалася! Глянув—втоми як не було! Глянув — їсти перехотілося! З такою можна одружитися. Помітив, яка вона горда? А в загоні в неї не було об’єкта, як би сказати, спостереження?

К р а в ц о в. Не було.

К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, цей нічний метелик залетів мені в душу. Я відчиню віконечко і скажу йому: лети звідси. Конопліцький — людина, яка не любить кайданів, навіть золотих.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Лавочка десь у саду. На лавочці сидить Кравцов, біля нього розкладені книжки, конспекти. Він читає, занотовує.

К р а в ц о в. (видно, давно вже працює. Встав, зробив кілька фізичних вправ, як людина, що засиділась. Говорить, наче вмовляє себе). А чого, власне, я тут, наче мене хто прив’язав? Біжи, Кравцов. Куди? В кіно. Не хочу. Просто пройдись… Як це — просто пройтись? А так, по вулиці. Теж не хочу. Ну, тоді сиди, гризи граніт науки… Ну й що, буду гризти. (Сідає, продовжує працювати).

Заходить Конопліцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча.

К о н о п л і ц ь к и й. Кравцов, ти маєш нагоду лицезріти найелегантнішого мужчину. (Поволі повертається на всі боки). Ну?! Заціпило… Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в цивільному. Я намотав собі на вус і оце… Галстук — з четвертої кімнати, сорочка — з восьмої, піджак — з двадцятої, штани — з першої, черевики — з дев’ятнадцятої. Всі кімнати гуртожитку перетрусив. (Жест). Красень!

К р а в ц о в. Нічого!

К о н о п л і ц ь к и й. Але після військової форми, здається, ніби голий, і потім все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї і кольчугу вдягти.

К р а в ц о в. Куди зібрався?

К о н о п л і ц ь к и й. Хіба я знаю? Тамара знає: куди мені йти; що я буду робити; чи треба мені дихати, чи не треба; як Тамара скаже — так і роблю. Рік минув з того часу, як на товарній станції я її побачив. Рік, а вже немає Конопліцького — є раб! Ох і Тамарочка!

К р а в ц о в. Чого в тебе одна щока червоніша?

К о н о п л і ц ь к и й. Це теж її робота. Вона виховує в мені високі моральні якості… Взагалі нема в світі нічого прекраснішого, ніж жінки, і загадковішого немає. Як швидко вони переходять від гніву до ласки.

Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця, зачіска.

Т а м а р а. Ходімо, запізнюємося. Конопліцький. Встигнемо. Кравцов. Куди?

К о н о п л і ц ь к и й. В кіно.

К р а в ц о в. А чого Тамара не вітається?

Т а м а р а. Ми ж ранком віталися. Забув?

К р а в ц о в. Пам’ять щось підводить.

Т а м а р а. Вона в тебе й була слабенька.

К о н о п л і ц ь к и й. Ходімо, Тамаро. Тільки за мене братись не можна — все, як павутинка, розлізеться.

Т а м а р а. (оглянула). «Как денди лондонский одет».

К о н о п л і ц ь к и й. Красивий чоловік! Як тобі пофортунило, Тамаро! Зустріти мене, покохати… Чого так дивишся?.. Пожартувати не можна?

Т а м а р а. Ходімо з нами, Кравцов.

К р а в ц о в. Попрацюю.

К о н о п л і ц ь к и й. Ох, який я гарний! Хоч на виставку.

КАРТИНА П’ЯТА

Кабінет директора заводу. За столом сидить Васильков, йому за тридцять, впевнений у собі. Ця впевненість відчутна і в голосі, і в манері розмовляти, і в жестах.

Він відкинувся на спинку крісла, ніби задумався. Заходить Кравцов, підходить до столу, сідає.

В а с и л ь к о в. Ось тепер поговоримо. Почитав анкету, характеристики, хоч вони часто й необ’єктивні, але знати їх треба. (Посміхнувся). Ми з тобою з одного гнізда… Один інститут закінчували. Я — до війни, а ти — після. Хороший інститут. Між іншим, я просив міністерство, щоб саме з цього інституту прислали мені інженера. Рвався в Сибір чи за призначенням?

К р а в ц о в. За призначенням.

В а с и л ь к о в. (посміхувся). А міг би сказати — рвався. Про завод наш маєш уявлення?

К р а в ц о в. Можна сказати — ні.

В а с и л ь к о в. Яку б ти роботу хотів?

К р а в ц о в. Не знаю.

В а с и л ь к о в. І я не знаю. (Пройшовся кабінетом, усміхнувся). Мені хороші інженери дуже потрібні і навіть посередні, на жаль, теж потрібні. Де тебе притулити?

К р а в ц о в. Ви мене не туліть, а призначте, і я буду працювати.

В а с и л ь к о в. (наче вивчає поглядом). Ти сердитий чи така вдача?

К р а в ц о в. Вдача.

В а с и л ь к о в. Одружений? В анкеті щось не запам’ятав цю графу.

Пауза.

К р а в ц о в. Це стосується роботи?

В а с и л ь к о в. Так.

К р а в ц о в. …Одружений.

В а с и л ь к о в. Ваш характер має значення для дружини, а мені потрібна лише ваша робота. До речі, дружина з вами приїхала?

К р а в ц о в. Ні… Я не знаю, де вона зараз.

В а с и л ь к о в. Зареєстровані, чи подруга?

К р а в ц о в. Давайте про діло.

В а с и л ь к о в. Це теж діло. Я зобов’язаний знати все про керівний склад заводу.

К р а в ц о в. Про керівний, а я при чому?

В а с и л ь к о в. Тобі б попрацювати помічником майстра, майстром кільканадцять років, а потім уже до цеху, а так людей немає, і я змушений призначити тебе виконуючим обов’язки начальника цеху… Збагнув? В. о. начальника цеху.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: