Олексій Коломієць - Кравцов (сторінка 2)

К р а в ц о в.  (відрекомендовується). Ординарець командира...

 

Пауза.

 

(Жест у бік ляльки). Як її звати?

О л е н к а.  (підняла ляльку), Ілонка.

К р а в ц о в.  А тебе?

О л е н к а.  (вже опанувала себе). Сьогодні мене теж можна називати Ілонкою.

К р а в ц о в.  А вчора як називалась?

О л е н к а.  Роксолана.

К р а в ц о в.  А завтра?

О л е н к а.  Жанна. (Жест, наче в неї хотять забрати ляльку). Не займай!

К р а в ц о в.  Дивачка! Й досі з ляльками грається.

О л е н к а. Цього року уже в інституті була б.

К р а в ц о в.  У художньому? (Поглянув на розмальовані комини).

О л е н к а. Подобається?

К р а в ц о в.  Трохи подобається, а трохи ні. Все ніби і схоже, і ніби не з цього світу.

О л е н к а. Все з мого світу.

 

Пауза.

 

(Схвильовано). Ти... поранений? Давай я тебе лікуватиму! Баба — командира, а я — тебе.

К р а в ц о в.  Дрібниці. Я хоч і сьогодні в бій.

О л е н к а.  Лоша!

К р а в ц о в.  Що?!

О л е н к а.  Я тебе називатиму лошам.

К р а в ц о в.  Легше, громадяночко. А то попрошу звідси...

О л е н к а.  Мене з моєї хати?

К р а в ц о в.  Ви що, куркулі? Дві хати маєте?

О л е н к а.  Це — мій палац! А то — хата!

К р а в ц о в.  Палац... А живете де?

О л е н к а.  День — у палаці, а день — у хаті.

К р а в ц о в.  Прийдуть німці — і хату, і палац спалять.

 

Пауза.

 

О л е н к а.  Не відступайте — не прийдуть!

К р а в ц о в.  Про Кутузова чула? Отак і ми.

О л е н к а.  Аж до Москви?!

К р а в ц о в.  Військова таємниця.

О л е н к а.  А ти герой! Поранений і не признався.

К р а в ц о в.  У нашій частині всі герої.

О л е н к а.  А як називається ваша частина?

К р а в ц о в.  Енська.

О л е н к а.  Назва якась дивна...

 

Пауза.

 

Давай вечеряти, Кравцов... А як тебе звати?

К р а в ц о в.  А яке тобі ім'я подобається?

О л е н к а.  Максим.

К р а в ц о в.  Називай мене Максимом, я теж хочу мати кілька імен. А сьогодні, справді, мій день народження. Стукне дев'ятнадцять. Піде двадцятий... Летять роки!..

 

Пауза.

 

О л е н к а. Давай потанцюємо, Кравцов!

К р а в ц о в.  Без музики?

О л е н к а.  Згадаємо ту, що на випускному.

 

Звучить вальс.

 

(Наче з партнером, танцює одне коло, друге... Зникає за комином).

 

У цей час входить Аза в чоботях, френч туго перетягнутий ременем, на голові кубанка, з-під якої видніється закручена коса. В руках пістолет. Здається, вона не торкається землі, так тихо підійшла до Кравцова.

 

А з а.  Руки!

 

Кравцов наче не чує.

 

Ну, бог з тобою, іди на той світ і так!.. Вбігає Тамара.

Т а м а р а.  Зупинись! Наш!

А з а.  (опускає пістолет). Запізнилася б на пару секунд — і був би мій... Тут німецькі пси бігають, думала — один із них.

Т а м а р а.  Я тебе сподівалась за левадою зустріти.

А з а.  Це той врятований? (Заходить так, щоб бачити обличчя Кравцова). Йому ще треба багато сала з'їсти, а тоді вже в загін. У нього сльози на очах від переляку. Не бійся, ми тебе в бій не пошлемо, будеш опеньки збирати.

Т а м а р а.  Щось балакучою стала...

А з а.  Довго мовчала. (Виймає папір, передає Тамарі). Дідові віддаси, а мені ще треба подихати свіжим повітрям у цих краях. (Виходить).

Т а м а р а.  То наша розвідниця і контррозвідниця... Вона безстрашна, її ненависть до фашистів інколи перетворюється на таку лють!.. І ми її в такі хвилини боїмося. Відпочив?

 

Повертається Аза, кладе пучок польових квітів на комин.

 

А з а.  Як твоє прізвище, ім'я, ангел небесний?

 

Кравцов повертається, мовчки дивиться на Азу.

 

А в його погляді ошмаття ночі... Іграшки любиш? Візьми... (Виймає з кишені, подає наган).

Т а м а р а.  Знову?

А з а.  Знову зустріла поліцая. Він упав на коліна, просить: «Візьми зброю». Я взяла, і він замовк, царство йому небесне. (Виходить).

Т а м а р а.  Ти їй сподобався. Бач, зброю тобі подарувала.

 

Пауза.

 

Я вже розповідала про моряка, який хотів тебе врятувати. Перед війною він капітаном був на невеличкому судні. Гордився цим, а послухаєш мову, наче він тільки-но з корабля. І блокнот-щоденник свій називав вахтжурналом. Візьми. (Подає записну книжку). Візьми на пам'ять про моряка. (Виходить).

 

Кравцов поклав у кишеню наган. Потім записну книжку розгорнув, наче хотів читати, але передумав, поклав до кишені. Погляд знову — на голубі олені.

 

(Заходить, теж кладе на комин лісові квіти. Перехопила погляд Кравцова). Німці село спалили і людей, до одного. Тут, кажуть, жила баба з онукою, їх теж...

 

Пауза.

 

Все згоріло, а комини залишилися. Бачиш, хтось написав «кохаю», «чекай»... Тепер так повелось — проходять тут партизани — квіти кладуть. Комини — як пам'ятники коханню! Ходімо! Ти такий блідий. На базі трохи ще підлікуєшся...

 

Пауза.

 

І птахи навіть не перелітають через згарище. Село тепер — як могила.

 

Переміна світла.

Узлісся. Поблизу — партизанський табір. Біля величезного пня, який править за стіл, на саморобній лавці сидить Кравцов — розглядає вахтжурнал. Розгорнув, читає голосно, чітко:

 

«Виписка з правил ведення вахтового журналу, параграф п'ятий: записи у вахтовому журналі повинні писатися чітко, а зміст їх мусить бути короткий, але вичерпно ясний». (Пауза. Про себе). Людина, яку я не знаю, яка не знала мене і віддала за мене життя. Є подяка? Є ціна, якою можна розплатитися за це? Немає!.. (Пауза. Перегорнув кілька листочків). Записи мусять бути короткими, але вичерпно ясними. (Записує. Голос Кравцова наче читає запис). «Вахту прийняв Кравцов!» (Згорнув книжку, заховав до кишені).

 

Входить Дід. У крутих плечах вгадується неабияка сила. Мова спокійна, розважлива; усмішки не побачиш, а може, не видно за бородою, що ховає півобличчя. Зупинився, дивиться на Кравцова. Той деякий час не помічає його, потім забачив Діда, підхопився, став по команді «струнко».

 

Д і д (зробив жест рукою, мовляв, сідай. Сам зайшов з другого боку пенька і теж сів на лавочці). Звання армійське?

К р а в ц о в.  Рядовий.

Д і д. Звідки родом?

К р а в ц о в.  З Сибіру...

Д і д. Де вчився?

К р а в ц о в.  Перший курс політехнічного.

 

Пауза.

Дід запалює люльку.

 

Д і д. Казки любиш?

К р а в ц о в.  (іхні погляди зустрілись). Дивлячись які. Дід. В казках не придумане, в казках справжнє, тільки в стонадцять разів збільшене, аж не пізнаєш — так збільшене. Є казки веселі, радісні, а є — страшні. Ось тепер самі живемо у казці кривавій. Рубаємо голову змію, а в нього їх аж сім собачих, скажених...

 

Пауза.

 

Хлопче, можеш правду зараз говорити — говори, не можеш — почекаю.

К р а в ц о в.  (підвівся, зробив кілька кроків до авансцени, ніби тримаючи на плечах непомірний тягар, потім знову повернувся на своє місце). Запитуйте.

Д і д. Чого я буду ритися в твоїй совісті? Сам вибирай і показуй.

К р а в ц о в.  З інституту — в Червону Армію, потім — штрафний батальйон. А тоді нас у тил — міст підірвати. Завдання виконали. Частина бійців назад прорвалася, а нас до провалля притисли — і з автоматів...

Д і д. За що штрафний?

К р а в ц о в.  Не знаю.

Д і д. Такого не буває.

К р а в ц о в.  Дівчину зустрів...

 

Пауза.

 

Я колись, а зараз...

Д і д. До правди не готовий — почекаємо! Як здоров'я?

К р а в ц о в.  Вже добре. А коли на завдання посилають — мене обходять.

Д і д.  Встигнеш. Війні кінця ще не видно. (Підвівся). Розмова в нас не закінчена.

К р а в ц о в.  (теж підвівся). Не довіряєте, може?

Д і д.  Розмова, кажу, в нас не закінчена. (Виходить).

 

Пауза.

 

К р а в ц о в.  Не закінчена. А що сказати вам, командиру... Один командир уже не повірив.

 

Змінюється колір освітлення, потім залишається лише освітлення, в якому стоїть Скирда.

 

Г о л о с  К р а в ц о в а.  В чім моя... наша вина?

С к и р д а.  Мовчать!!! Батько її на фронті загинув, а ти насміявся з дівчини! Воїн червоний! Не воїн — бандит!

Я сам, без трибуналу! (Виймає пістолет).

 

Знову освітлення, як і було. Стоїть Кравцов, а голос Скирди ще звучить: «Насміявся з дівчини. Не воїн — бандит!»

 

Переміна світла.

 

Згарище села. Комин з голубими оленями. На обгорілій колоді згорблений, обхопивши голову руками, сидить Кравцов. Весь у полоні спогадів.

 

Висвітлюється Оленка в червоному платтячку.

 

К р а в ц о в.  Ілонка... А завтра будеш Жанна... Дивна ти... Придумала — кожен день нове ім'я!

О л е н к а. А квіти ж мають по кілька назв. Є така квітка. Любка-дволиста, а ще вона називається нічниця, нічна фіалка, і ще вона має назву знаєш яку?

 

Пауза.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx76 Кб979
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2156 Кб991

Пошук на сайті: