Олексій Коломієць - Кравцов (сторінка 4)

К р а в ц о в.  Праворуч яром — дивився по карті.

А з а.  По карті. Іди за мною, я тут не тільки кожне деревце — кожну гілочку знаю. В мене очі — як фотоапарат: гляну — і на все життя. І потім — хто в нас старший?

К р а в ц о в.  Не запитував у командира.

А з а.  А я запитувала.

К р а в ц о в.  Що ж він сказав?

А з а.  Хто розумніший, той і старший, а хто розумніший — діло покаже... Ще кілометрів тридцять!

 

Пауза.

 

Ти вже за ніч пройшов сорок. Ходив на згарище? Стоять комини? Біжать олені?

 

Пауза.

 

Скільки їй років було?

К р а в ц о в.  Вісімнадцять.

А з а. А мені дев'ятнадцять. А тобі? Вже сивина пробивається. Мабуть, за тридцять.

 

Кравцов прислухається, насторожився.

 

То листя падає. В лісі, коли голі дерева, — листок падає, а чути далеко, здається, ніби хтось крадеться. Через кілька годин будемо в хаті лісника.

 

Переміна світла.

 

Сільська хата. Недобудована — вікна і двері не вставлені. На підвіконні фуганок. На стіні на гвіздку висить полинялий піджак. На долівці кинутий оберемок сіна, на ньому лежить Аза. Кравцов стоїть, обіперся об одвірок.

 

А з а.  Старий самотній лісник майстрував собі хату. Війна почалася, а він майструє. Якогось дня поклав фуганок на підвіконня і пішов у село по тютюн, навіть піджак залишив. Пішов — і не вернувся. Може, десь на війні вже.

К р а в ц о в.  (підійшов до вікна, взяв фуганок, провів раз, другий). Хазяїн повернеться, добудує.

А з а.  Гарно тут. Якби мені після війни таку хату. Ні, не таку, а цю. Жодних меблів, тільки сіно. Щодня свіже сіно в цей куточок носитиму і буду лежати, слухати тишу, думати. А потім потанцюю. Я люблю сама собі співати, танцювати. Людина, яка співає для когось, — вона на роботі, як і та, що рубає дрова, підмітає вулиці чи зводить будинок. А та людина, що для себе співає, вона летить. Летить на крилах смутку або на крилах радості. Вона й земного тяжіння не відчуває, вона летить!..

К р а в ц о в.  Ти справжня циганка?

А з а.  А ти як гадаєш?

К р а в ц о в.  Чого я буду гадати? Хочеш — скажеш. Ні, так ні. Давай про діло.

А з а.  До чого просто на війні — або тебе вб'ють, або уб'єш ти.

К р а в ц о в.  Присмеркне, спробую підійти до села, оглянути.

А з а.  Це завдання мені!.. Ти прийдеш у село — зразу помітять. А я прокрадусь... Чого крадеться циганка, ніхто не здивується. Не здивується, бо циган і євреїв фашисти мовчки вбивають.

К р а в ц о в.  За що?

А з а.  Одна вина — за те, що народилися на світ.

К р а в ц о в.  Вони за це заплатять.

А з а.  За людське життя розплатитися не можна... Хоч мільйон років плати.

 

Пауза.

 

Зайду в село, розвідаю, а ти полежиш тут, поспиш або помрієш. Я в мріях стільки країв, стільки людей набачилась. І женихи в мене були. Високі, стрункі, красені, та й годі. А такого, щоб ранив мене, не було. Не змогла намалювати.

 

Пауза.

 

Розкажи мені про себе.

 

Пауза.

 

К р а в ц о в.  Іншим разом. Якщо ти йдеш, то пора. Вже звечоріло.

А з а.  (підвелася). Іду. Коли через добу мене не буде, іди сам. Коли хочеш, можна і в загін повернутися, — ніхто нарікати не буде. Це так Дід сказав.

К р а в ц о в.  Дивись, обережно.

А з а.  Ех, Кравцов!.. Мені відомо, тобі теж двадцятий! А знаєш, чому ти видаєшся старшим? Тому що сивина пробивається? Ні. Тому, що в очах твоїх ошмаття ночі... Бувай! (Виходить).

 

Переміна світла.

 

Кравцов сидить на сіні, записує у вахтжурнал. Відклав вахтжурнал, ліг, підклавши руки під голову... Вечорів.

 

К р а в ц о в.  А час наче не йде, а повзе.

 

Якось непомітно зайшла Аза і стала в дверях.

 

А з а.  Лежиш, Кравцов?

К р а в ц о в.  (підвівся). Нарешті!

А з а.  Лежав і не спав — по очах бачу. І за мене переживав. А як не переживати?.. Мене, молоду, красиву, уб'ють. І планета стане біднішою. Зникне гарна людина — і земля біднішає. Хто так станцює, як я? Ніхто. Може, краще, може, гірше, але не так, як я. Хто заспіває так? Ніхто. (відійшла до Кравцова). Посунься...

 

Кравцов підвівся, відійшов, примостився на вікні.

 

(Шпурнула хустку на сіно, прилягла. Вже іншим тоном). До села можна пробратися яром, а там городами. Село невеличке, а фашистів — як пацюків у коморі. Бігають, ситі — аж вилискують, а люди принишкли, по хатах сидять.

 

Пауза.

 

На вигоні троє повішених гойдаються.

 

Пауза.

 

К р а в ц о в.  З сільськими ні з ким не говорила?

А з а.  Я ж циганка — ворожила, розпитувала... (Посміхнулась). Ворожити зараз так легко, у всіх важке горе на серці та надія в душі — отак, горе і надія тільки і є в людей зараз.

 

Пауза.

 

У першу хату, що за селом біля тополі, можна зайти. Коли що — перечекати. Там жінка самотня живе.

К р а в ц о в.  Їй вірити можна?

А з а.  Сина убито на фронті.

К р а в ц о в.  Де комендатура?

А з а.  Біля церкви.

К р а в ц о в.  Дорога до складів?

А з а. Я домовилася з господинею. Завтра корову поведу пасти і роздивлюся.

К р а в ц о в.  На світанку підеш?

А з а.  А знаєш, що таке світанок? Це коли ніч прощається з землею. Глянеш на небо, світає... а ніч до землі припада, мов боїться, що більше не побачить її.

К р а в ц о в.  Поспи.

А з а.  (розстеляє фуфайку, лягає. Пауза). А що, коли останні два метри життя проспиш? Шкода буде.

К р а в ц о в.  Як це?

А з а.  А так. На світанку піду і не повернуся... і пошкодуєш, що примусив мене спати!

 

Довга пауза.

 

Ти хотів знати, чи я циганка? (Схопилася). Затанцюю тобі, Кравцов... (Починає танцювати під музику безслівної пісні, зупинилась, заспівала).

Іди до мене, іди до мене,

Іди до мене...

Смаглі ніжки — стежку вкажуть,

Груди білі — ніч засвітять,

Губи ніжні — втому вип'ють,

Руки теплі заколишуть.

Іди до мене, іди до мене!

Іди до мене...

 

Знов танок — незвичайний, дедалі стрімкіший, вона наче літає. Розстебнулася блуза — забіліли груди, коса розплелася. Аза то зупиняється, не зводячи очей з Кравцова, то знову кидається у вихор танцю. Кравцов стоїть чи то вражений, чи то розгублений. Тьмяніє світло, і вже в темряві повторюється пісня.

 

Довга пауза.

 

Сцена освітлюється. Аза вдягає фуфайку, запинається. Кравцов стоїть біля вікна, ніби теж зібрався в дорогу.

 

А з а.  Нас було чотири сестри: дві білі, як ранок, а дві — чорні, як вечір... Я в драмгуртку циганку Азу грала, Кармен розучувала. (Ступила кілька кроків до Кравцова, ніби хотіла побачити, що в його очах). Відпочинь, Кравцов, роботи завтра багато. (Виходить, у дверях повернулась). Кравцов, коли б ти сю ніч... прийшов до мене, убила б... Ось і ніж приготувала. (Відвернула полу фуфайки. Пауза. Знову відійшла до дверей, зупинилася). Мені тепер легше жити. Вірю — є велике кохання! Думала, це казка, а воно насправді. А так убила б, як зрадника, і рука б не здригнулася! Спасибі, Кравцов, що ти є, що я зустріла такого! (Хоче йти).

К р а в ц о в.  Зачекай... За звичаєм нашого загону я хотів Ілонку поховати і вінок зробив. (Виходить і повертається з вінком, сплетеним з калини, жита і дубового листя). Вона, Ілонка, Роксолана... загинула мужньо, як боєць... Я вибрав місце, затишно їй буде. А то не повернусь — хто її поховає?

 

Аза стоїть, вражена болем і жалем...

Сцена темніє. Три залпи з двох пістолетів, голоси вже в темряві.

 

К р а в ц о в.  Ніби живу поховав...

 

Пауза.

 

А що, коли вона жива?

 

Пауза.

З вогню живим не вийдеш...

А з а.  Мені вже треба йти, Кравцов.

 

Переміна світла.

 

На авансцені стоїть Тамара. Задумалась.

Входить Дід з погаслою люлькою в руках...

 

Д і д. Що з тобою, Тамаро, не прихворіла?

Т а м а р а  (прокинулась від думок). Пробачте, не помітила...

Д і д.  І я біля тебе постою, воно хоч трошки сонце глянуло, а теплить. Чи не простудилась? Погода ж нікудишня...

Т а м а р а.  Я тепло вдягнена.

Д і д.  Он підошва в чоботі відірвалась, треба підбити.

Т а м а р а.  Як там наші?

Д і д.  Поки не чутно.

Т а м а р а.  Товаришу командир!..

Д і д.  Хочеш піти дізнатись?

Т а м а р а.  Так.

Д і д.  Не треба йти в той бік. Не треба привертати увагу. Може, німці мають у лісі свої очі, свої вуха.

Т а м а р а.  Я кружним шляхом.

Д і д.  Почекаємо.

Т а м а р а.  Кравцов...

Д і д.  Не певна за нього?

Т а м а р а.  Ще рани не позагоювалися як слід.

Д і д. Тихо. На переміну погоди.

 

Пауза.

Т а м а р а.  Дозвольте, я розвідаю.

Д і д.  Я вже сказав.

Т а м а р а.  А коли без дозволу піду?..

Д і д  (розпалює люльку, наче нехотя. З нотками вибачення). Такий час! Берегти дисципліну треба!.. Без дозволу підеш — розстріляю!

 

Переміна світла.

 

Хата лісника. Кравцов стоїть біля вікна. Задумався. Входить Аза. В ній ніби щось змінилося, ніби кроки стали чіткіші, зразу й не помітив, що триматись їй на ногах і навіть говорити надзвичайно важко, а вона ніби ще й усміхається.

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx76 Кб990
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2156 Кб1010

Пошук на сайті: