Олексій Коломієць - Кравцов (сторінка 5)

К р а в ц о в.  (з полегшенням). Ледве дочекався.

А з а.  Слухай! Повторювати не буду... До сховища треба пробиратися повз церкву вузенькою вуличкою, порослою резедою. А далі — чисте поле, затемна повзтимеш. А там — огорожа дротом. Вартові проходять уздовж дроту кожні двадцять хвилин. Ось план. (Дає папір).

 

Кравцов підійшов, узяв папір.

 

Іди зараз, тепер вечір у ніч переходить. Очі найгірше бачать у такій темряві. Бо вона схожа на величезну тінь. Ти теж, як тінь, будеш, і вартові ще не насторожені... Іди, Кравцов. (Хитнулась).

К р а в ц о в.  Що таке?

А з а.  Поранена. (Вона б упала, якби Кравиов не підхопив її, підвів до сіна, обережно поклав).

К р а в ц о в.  Як же я тебе залишу?

А з а.  Тебе послали підривати сховище, а не оберігати поранену циганку.

К р а в ц о в.  Азо!

А з а.  Іди, Кравцов, я дочекаюсь тебе.

 

Сцена темніє.

В темряві спалахують різнокольоровим світлом шматки дороги, якою, очевидно, проходила Аза... Ліс, кущі, дерева, колючий дріт, химерні переплетіння гілок. Сцена висвітлюється.

Кравцов стоїть біля вікна. Аза підвелася, сіла. їй неймовірно важко робити кожен рух, але біль хоче приховати усмішкою... а воно й усмішка болюча.

 

К р а в ц о в.  Як себе почуваєш?

А з а.  А ти — справжній, ти... живий?

К р а в ц о в.  Який же я ще можу бути?

А з а.  Сон, марення мені напоказували всього... Скажи ще раз... Ти — Кравцов?!

К р а в ц о в.  Я, Азо! Все зробив. Тільки, коли з села виходив, чиркнула куля — дрібниці...

А з а.  І я не почула вибуху?

К р а в ц о в.  Ще почуєш через десять хвилин.

А з а.  Десять хвилин це багато...

К р а в ц о в.  Вже дев'ять залишилося.

А з а. А коли міна не спрацює?

К р а в ц о в.  Відлежуся, як недобитий пес, і знову повзтиму туди.

А з а.  А знаєш, жито — то вічна пам'ять про тих, хто пішов, пам'ять серед живих... Калина — то краса, яка після них житиме. Дубове листя — то труд тих, що пішли, труд, що лишили живим... Кравцов! Хороша традиція в нашому загоні!

 

Пауза.

А вінок з Флонки прийми і могилу розрівняй... Для людей її немає, а для тебе вона лишилась жити... її кохають, вона жива...

 

К р а в ц о в.  Ти вгадала, циганко. Я й вінок прийняв, і могилу розрівняв... Живе Ілонка... В мені живе.

 

Віддалений вибух, як удар грому, ввірвався у хату.

 

А з а.  (спочатку тихо, а потім все голосніше сміється). Ми їх... Ми сильніші!

К р а в ц о в.  (тепер уже помітно, що він поранений. Йому вже важко стояти. Він тримається за підвіконня). Сильніші...

 

Довга пауза.

 

Аза. Кравцов! (Подає папір). Читай!

 

Кравцов підійшов, йому важко, але старається не показувати, взяв папір. Читай голосно!

 

К р а в ц о в.  (читає повільно, чітко). «Я, Кононенко Марія Дмитрівна, в загоні прозвана Азою, знаю Миколу Кравцова сорок вісім годин. Були разом на завданні. Микола Кравцов — чесний, мужній, відданий Вітчизні. Ще я знаю: він, Кравцов, уміє кохати і вміє бути вірним у коханні.

 

Пауза.

Вищезазначене дає йому право бути комуністом. Прийміть його в партію. Безпартійна Марія Кононенко».

 

Пауза. Кравцов тамує біль, а може, й сльози.

 

А з а.  (їй дуже важко говорити). Кравцов, добудуєш хату після війни... коли час буде...

К р а в ц о в.  Добудую. Для тебе добудую.

А з а.  Кравцов, у тебе залишилась ще крапелька сили?

Підведи мене...

Кравцов тільки неймовірним зусиллям волі тримається на ногах. Підійшов, обережно підвів Азу.

Подай хустку.

 

Кравцов подає хустку, розгортає її й кладе на плечі дівчині.

 

(Взяла хустку за кінці, розкинула над собою, як крила). Хтось казав, що найкраще (голос усе тихішає) прощатися з цим світом у танці... Хочу востаннє станцювати...

 

А сама ледве тримається, голову схилила на плече Кравцову. Чути стукіт каблуків під безсловесну пісню Ази. Стукіт переходить у дріб. Трохи погасло світло. Вони обоє ледве стоять у великому колі танцюючих тіней.

 

Як легко танцювати, і землі не чую під собою... (Опустилась на коліна, потім упала, розкинула хустку, як крила).

 

Кравцов захитався, він теж не може втриматися на ногах. Стукіт каблуків затихає — коло з тінями зупиняється... Темрява.

Коли освітлюється сцена, ми бачимо: Аза лежить уже накрита циганською хусткою. Кравцов розпластаний серед хати. Тамара стоїть біля них, вражена побаченим.

 

Т а м а р а.  (підійшла, трохи підняла край хустки рукою, наче закрила очі Азі. Підійшла до Кравцова, опустилась на коліно, прихилилась, слухає серце і тихо). Виживи, Кравцов!

 

А відповідає луна голосом не Тамари, а Оленки:

«Виживи, Кравцеві Виживи, Кравцові Виживи, Кравцові»

 

 

 

ДІЯ ДРУГА

 

 

КАРТИНА ТРЕТЯ

 

Ніч. Закуток товарної станції. В колі світла, що падає від ліхтаря, двоє вантажників. Навіть їхні пози свідчать про крайню перевтому. Чутно то віддалені, то близькі гудки паровозів. Долинають голоси станційної обслуги. Довга пауза.

 

К о н о п л і ц ь к и й.  Глянувши на нас збоку — хто б догадався, що міністр і академік розвантажують вагони з вугіллям? Нікому б і в голову не прийшла така божевільна думка! Вугілля, та ще вночі, та ще на голодний шлунок!

 

Пауза.

 

Я так зголоднів, що хотів сунути в рот шматок антрациту, але зуби пожалів.

К р а в ц о в.  Чи вправимося до ранку?

 

Пауза.

 

К о н о п л і ц ь к и й.  Чому ти завжди набусурманений? Тебе за це й дівчата не люблять. А до Конопліцького (жест, мовляв, до мене) липнуть, як оси до варення. Вони липнуть, а мені байдуже! У них завжди усмішечка напоготові. Оченята ніби хотять повистрибувати — всі вони на один копил.

 

Пауза.

 

Не мовчи, розмовляй, бо засну, і вже не розбудиш. Розкажи щось.

К р а в ц о в.  Що розказати?

К о н о п л і ц ь к и й.  Дитинство, кохання, мрії. Або, наприклад, як ти бачиш свою доріжку в житті?

К р а в ц о в.  Закінчу інститут, одержу призначення і працюватиму.

К о н о п л і ц ь к и й.  Куди пошлють, туди й підеш, — теля...

К р а в ц о в.  А як же ще?

К о н о п л і ц ь к и й.  Постав мету і йди до неї, як ось я. Я обов'язково стану міністром! Міністр Конопліцький! Звучить? Отож-то! Стою в трамваї, а за спиною — «міністр!», «міністр!». Приїду додому — буду матері покрівлю перекривати — люди питатимуть: хто то. А потім дізнаються та аж роти пороззявляють... Міністр на хату виліз!

 

Пауза.

 

Так їсти хочеться, що, якби зараз побачив ситого чоловіка, убив би із заздрощів.

 

Пауза.

 

Взагалі передчуваю, що з мене буде щось велике... Хочеш факти?

К р а в ц о в.  Давай!

К о н о п л і ц ь к и й.  На фронт я пішов рядовим... Від Чорного до Білого моря рядовішого, ніж я, не можна було знайти. А ким закінчив війну? Єфрейтором! Від рядового до єфрейтора! Стрибок? Стрибок. Перший курс інституту — рядовий студент! Четвертий курс — староста кімнати! Стрибок? Стрибок. Дійду і до міністра... А ти — до академіка. Не витрачаєш часу на балачки, цінні думки записуєш у вахтжурнал.

 

Пауза.

 

Коли голодний — таке відчуття, наче у роті хто кропивою пожалив.

К р а в ц о в.  Не думай про їжу.

К о н о п л і ц ь к и й.  Я не думаю, а нутрощі думають та ще вголос.

К р а в ц о в.  Досить відпочивати.

К о н о п л і ц ь к и й.  Ще п'ять хвилин. (Видно, чимось збентежений). А можна збожеволіти від голоду?

К р а в ц о в.  Мабуть...

К о н о п л і ц ь к и й.  (прислухається, принюхується). Я вже божеволію! Вчувається запах ковбаси, та не якоїсь там ліверної (з натхненням), а домашньої!

К р а в ц о в.  На, з'їж, а то справді збожеволієш. (Подає йому окрайчик).

К о н о п л і ц ь к и й.  Як ти економиш? Я, поки принесуть суп, хліб з'їдаю протягом трьох секунд.

К р а в ц о в.  Ти свій пайок віддав технічці і добре зробив. В неї — діти...

К о н о п л і ц ь к и й.  (вже з'їв хліб). А ковбаса пахне... Це або новий вид галюцинацій, або...

К р а в ц о в.  Або...

К о н о п л і ц ь к и й.  Починається. (Жест, мовляв, божеволію, потім знову принюхується). Далі терпіти не можу — піду на запах... (Встає, виходить).

К р а в ц о в.  Дивак! (Розмовляє про себе). Розвантажувати вугілля — тяжка робота, але мені чомусь здається, чим тяжча робота, тим більший перепочинок душі.

 

Пауза.

 

Конопліцький хоче стати міністром, а я? Через рік призначення. Куди?..

 

Пауза.

Однаково...

 

Заходить Конопліцький.

 

К о н о п л і ц ь к и й.  Піймав! По запаху вислідив. За вагоном знайшов — до нас, видно, приглядалась.

К р а в ц о в.  Ковбаса?

К о н о п л і ц ь к и й.  Виходь, чого боїшся, ми не урки...

К р а в ц о в.  Нічого не розумію...

К о н о п л і ц ь к и й.  (тихіше). Пішов по запаху, як по стежці, глядь — за вагоном тінь... Я ж колись «язика» брав — знаю. Підкрався і за руку — хап! А вона — «відпусти»! І так глянула... В темряві побачив її очі, а вони в неї злі, як у пуми, і рука моя сама опустилась.

К р а в ц о в.  Де ж та пума?

К о н о п л і ц ь к и й.  Виходь, мара, — ми чесні люди, вантажники. Іди ближче, на світло.

 

Тамара виходить на світло.

 

Т а м а р а.  Не скажете, де тут студенти вугілля розвантажують?

К о н о п л і ц ь к и й.  О другій годині ночі, на коліях товарної станції шукати студентів?

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx76 Кб991
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2156 Кб1012

Пошук на сайті: