Олексій Коломієць - Кравцов (сторінка 6)

Тамара підійшла на кілька кроків, вдивляється в Кравцова. Той уже пізнав Тамару, але ще не вірить своїм очам.

 

Т а м а р а.  Кравцов?

К р а в ц о в.  Тамара? Коли приїхала?

Т а м а р а.  Сьогодні пізно ввечері. Знайшла ваш гуртожиток, а там сказали, що вугілля вантажите. Хотіла до світанку на вокзалі перебути, але не спиться. Я і пішла навмання... Бач, і знайшла.

 

Пауза.

 

Який ти замурзаний — ледве впізнала.

К р а в ц о в.  Хоч би написала, що приїдеш.

Т а м а р а.  Не збиралася їхати...

К о н о п л і ц ь к и й  (кидає підкреслено зацікавлений погляд то на Кравцова, то на Тамару). Якщо давно не бачилися — розцілуйтеся.

К р а в ц о в.  (підійшов до Тамари). Здрастуй! (Поцілував).

Т а м а р а.  (відвела погляд від Кравцова). Не збиралася їхати, а воно якось в один день найшло на мене і...

 

Пауза.

 

Влаштуюсь десь на роботу, а якщо вийде — і в інститут на той рік. Допоможеш, порадиш?

К р а в ц о в.  Подумаємо.

К о н о п л і ц ь к и й.  Дрібниці, і роботу, й інститут я беру на себе. Роботи — хоч греблю гати, а в інститут? Декана десь у темному куточку попрошу, він фронтовиків любить і боїться. Та ще для користі справи підкинеш, що й ти була на фронті.

Т а м а р а.  Я серйозно.

К о н о п л і ц ь к и й.  А хто ж серед ночі жартує?

К р а в ц о в.  (жест у бік Конопліцького). Мій товариш, однокурсник.

К о н о п л і ц ь к и й.  (з поклоном). Друг і соратник Кравцова — Петро Конопліцький. Міністр. Без портфеля поки що...

Т а м а р а.  (подає руку). Тамара.

К о н о п л і ц ь к и й.  «Прекрасна, как ангел небесный, как демон, коварна и зла».

К р а в ц о в.  Ми через пару годин вже закінчимо роботу.

Т а м а р а.  Може, поїсте? Я з дому взяла дещо — ковбаса домашня і хліб...

К о н о п л і ц ь к и й.  Ні! Ні! Коли я працюю — їсти не хочеться. Примушували б — і шматочка не взяв... Поговоріть, а я піду. Відпочивати для мене теж шкідливо. (Виходить).

 

Кравцов і Тамара стоять у напруженій мовчанці. Розмова між ними або навіть кілька слів, якими вони можуть обмінятись, і визначать їхні стосунки зараз, а може, і на все життя.

 

Пауза.

 

Т а м а р а.  Могла б і ближче від дому влаштуватися, а я... (Не підібрала слів). Ти тут, і я теж сюди...

К р а в ц о в.  З роботою і в інститут влаштуватися, думаю, можна.

 

Пауза.

 

Т а м а р а.  А не думав, що аж сюди приїду?

К р а в ц о в.  (теж наче хотів знайти інші слова, але не зміг). Ні.

 

Заходить Конопліцький.

 

К о н о п л і ц ь к и й.  (до Тамари). Оце розсудив: не можна вам іти самій — ковбаса бандитів приманить. Вона ж пахне на три кілометри, і пограбують.

Т а м а р а.  (посміхнулася). Не віддам, для вас прибережу. Чекатиму на вокзалі. (Виходить).

К о н о п л і ц ь к и й.  Гарненьке, ніжненьке дівча. Влаштуємо її на роботу. Що вона вміє?

К р а в ц о в.  Стріляє без промаху.

К о н о п л і ц ь к и й.  (здивовано). Що?!

К р а в ц о в.  Розвідницею була в нашому загоні.

К о н о п л і ц ь к и й.  В неї в очах є щось від зарядженого револьвера.

К р а в ц о в.  Безстрашна.

К о н о п л і ц ь к и й.  Ти закоханий в неї? Ні? То я почну облогу, а потім штурм цієї фортеці. Що за лихо? Глянув — сподобалася! Глянув—втоми як не було! Глянув — їсти перехотілося! З такою можна одружитися. Помітив, яка вона горда? А в загоні в неї не було об'єкта, як би сказати, спостереження?

К р а в ц о в.  Не було.

К о н о п л і ц ь к и й.  Кравцов, цей нічний метелик залетів мені в душу. Я відчиню віконечко і скажу йому: лети звідси. Конопліцький — людина, яка не любить кайданів, навіть золотих.

 

 

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

 

Лавочка десь у саду. На лавочці сидить Кравцов, біля нього розкладені книжки, конспекти. Він читає, занотовує.

 

К р а в ц о в.  (видно, давно вже працює. Встав, зробив кілька фізичних вправ, як людина, що засиділась. Говорить, наче вмовляє себе). А чого, власне, я тут, наче мене хто прив'язав? Біжи, Кравцов. Куди? В кіно. Не хочу. Просто пройдись... Як це — просто пройтись? А так, по вулиці. Теж не хочу. Ну, тоді сиди, гризи граніт науки... Ну й що, буду гризти. (Сідає, продовжує працювати).

 

Заходить Конопліцький, зодягнений, як на свято. Все на ньому випрасуване, хоч, видно, ношене-переношене, та ще й з чужого плеча.

 

К о н о п л і ц ь к и й.  Кравцов, ти маєш нагоду лицезріти найелегантнішого мужчину. (Поволі повертається на всі боки). Ну?! Заціпило... Це все Тамара. Якось вона сказала, що хоче бачити мене в цивільному. Я намотав собі на вус і оце... Галстук — з четвертої кімнати, сорочка — з восьмої, піджак — з двадцятої, штани — з першої, черевики — з дев'ятнадцятої. Всі кімнати гуртожитку перетрусив. (Жест). Красень!

К р а в ц о в.  Нічого!

К о н о п л і ц ь к и й.  Але після військової форми, здається, ніби голий, і потім все ледве тримається. Боюся крок широкий зробити, боюся рукою махнути, але раз Тамара хоче, я можу для неї і кольчугу вдягти.

К р а в ц о в.  Куди зібрався?

К о н о п л і ц ь к и й.  Хіба я знаю? Тамара знає: куди мені йти; що я буду робити; чи треба мені дихати, чи не треба; як Тамара скаже — так і роблю. Рік минув з того часу, як на товарній станції я її побачив. Рік, а вже немає Конопліцького — є раб! Ох і Тамарочка!

К р а в ц о в.  Чого в тебе одна щока червоніша?

К о н о п л і ц ь к и й.  Це теж її робота. Вона виховує в мені високі моральні якості... Взагалі нема в світі нічого прекраснішого, ніж жінки, і загадковішого немає. Як швидко вони переходять від гніву до ласки.

 

Заходить Тамара, вдягнена в гарненьку сукню, проста, але до лиця, зачіска.

 

Т а м а р а.  Ходімо, запізнюємося. Конопліцький. Встигнемо. Кравцов. Куди?

К о н о п л і ц ь к и й.  В кіно.

К р а в ц о в.  А чого Тамара не вітається?

Т а м а р а.  Ми ж ранком віталися. Забув?

К р а в ц о в.  Пам'ять щось підводить.

Т а м а р а.  Вона в тебе й була слабенька.

К о н о п л і ц ь к и й.  Ходімо, Тамаро. Тільки за мене братись не можна — все, як павутинка, розлізеться.

Т а м а р а.  (оглянула). «Как денди лондонский одет».

К о н о п л і ц ь к и й.  Красивий чоловік! Як тобі пофортунило, Тамаро! Зустріти мене, покохати... Чого так дивишся?.. Пожартувати не можна?

Т а м а р а.  Ходімо з нами, Кравцов.

К р а в ц о в.  Попрацюю.

К о н о п л і ц ь к и й.  Ох, який я гарний! Хоч на виставку.

 

 

КАРТИНА П'ЯТА

 

Кабінет директора заводу. За столом сидить Васильков, йому за тридцять, впевнений у собі. Ця впевненість відчутна і в голосі, і в манері розмовляти, і в жестах.

Він відкинувся на спинку крісла, ніби задумався. Заходить Кравцов, підходить до столу, сідає.

 

В а с и л ь к о в.  Ось тепер поговоримо. Почитав анкету, характеристики, хоч вони часто й необ'єктивні, але знати їх треба. (Посміхнувся). Ми з тобою з одного гнізда... Один інститут закінчували. Я — до війни, а ти — після. Хороший інститут. Між іншим, я просив міністерство, щоб саме з цього інституту прислали мені інженера. Рвався в Сибір чи за призначенням?

К р а в ц о в.  За призначенням.

В а с и л ь к о в.  (посміхувся). А міг би сказати — рвався. Про завод наш маєш уявлення?

К р а в ц о в.  Можна сказати — ні.

В а с и л ь к о в.  Яку б ти роботу хотів?

К р а в ц о в.  Не знаю.

В а с и л ь к о в.  І я не знаю. (Пройшовся кабінетом, усміхнувся). Мені хороші інженери дуже потрібні і навіть посередні, на жаль, теж потрібні. Де тебе притулити?

К р а в ц о в.  Ви мене не туліть, а призначте, і я буду працювати.

В а с и л ь к о в.  (наче вивчає поглядом). Ти сердитий чи така вдача?

К р а в ц о в.  Вдача.

В а с и л ь к о в.  Одружений? В анкеті щось не запам'ятав цю графу.

 

Пауза.

 

К р а в ц о в.  Це стосується роботи?

В а с и л ь к о в.  Так.

К р а в ц о в.  ...Одружений.

В а с и л ь к о в.  Ваш характер має значення для дружини, а мені потрібна лише ваша робота. До речі, дружина з вами приїхала?

К р а в ц о в.  Ні... Я не знаю, де вона зараз.

В а с и л ь к о в.  Зареєстровані, чи подруга?

К р а в ц о в.  Давайте про діло.

В а с и л ь к о в.  Це теж діло. Я зобов'язаний знати все про керівний склад заводу.

К р а в ц о в.  Про керівний, а я при чому?

В а с и л ь к о в.  Тобі б попрацювати помічником майстра, майстром кільканадцять років, а потім уже до цеху, а так людей немає, і я змушений призначити тебе виконуючим обов'язки начальника цеху... Збагнув? В. о. начальника цеху.

К р а в ц о в.  Збагнув.

В а с и л ь к о в.  Ну й що?

К р а в ц о в.  Нічого.

В а с и л ь к о в.  Чому не відмовляєшся? З студентської лави — до начальника цеху?

К р а в ц о в.  Ви ж кажете, людей немає.

В а с и л ь к о в.  (розсміявся). Чогось мені здається, що ти або простий і хороший хлопець, або кар'єрист чистої води. Не гнівайся — це думки вголос. Хочу тобі сказати ще одне: у війну я не покидав заводу ні вдень ні вночі. В мирний час чотирнадцять-п'ятнадцять годин на роботі. (Підвівся).

 

Пауза.

 

Звикай, Кравцов, до заводу, до свого заводу, вивчай його пульс, відчувай подих. Щоб він став твоїм життям.

К р а в ц о в.  А більш конкретно?

В а с и л ь к о в.  (його починає трохи дратувати манера розмови Кравцова). Три дні походи вільним екскурсантом, а потім — у дев'ятий цех. І запам'ятай: твої знання, вміння, характер, здібності — все визначається тільки двома показниками: план і якість.

К р а в ц о в.  Можна йти?

В а с и л ь к о в.  Зачекай, я ще на тебе подивлюся, може, помилився... Щось ти «чувств никаких не изведал», одержавши призначення. Чи не забагато я тобі даю...

К р а в ц о в.  Давайте менше.

В а с и л ь к о в.  Гаразд, іди. Моя інтуїція мене ще не підводила. Заглянь до заступника по госпчастині.

 

Кравцов виходить.

 

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.docx76 Кб991
Скачать этот файл (Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2)Oleksiy_kolomiec_kravtsov.fb2156 Кб1012

Пошук на сайті: