Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

Прийшли звать до вечери, Рися не пішла, сказавши, що істи вона не хоче и що в неі голова болить.

Прийшовши спать, Соня застала Рисю біля вікна, "Ти не здужаєш, Рисю?" спитала Соня.

— "Ні, я здорова, голова трохи болить."

— "Чом же ти не ляжеш? та ще й сидиш біля одчиненого вікна, а на дворі сиро, дощ."

— "Дарма! я не боюсь… свіже повітрє освіжає голову… Подивись, Соню, яка славна картина: я поставила на тім вікні лямпу, од неі як раз одсвічує на калюжу и видно, як бульбашки грають." Рися сподівалась сими словами одвести річ од себе и звернуть сестрині уваги на природу.

— "Може й гарна картина, одповіла Соня, та час вже спати, очи злипаються. Будемо ложиться."

Довго Рисі не спалось, довго вона переверталась з одного боку на другий, довго у неі горіло лице, довго стукало серце: але натура взяла своє, сон изнеміг іі и перед світом вона заснула.

И снився тієі ночи чудний сон Рисі! Приснилось ій, ніби вона ходить в якімсь зеленім лузі, усіяному квітками, а на тих квітках цілі роі бджіл, метеликів, а зверху, над іі головою, літають три голуби. Звідкіль не взявся шуліка и кинувся на голубів; голуби од ёго, та прожогом до Рисі и сіли до неі на плечи… Як ось знов несподівано з-за осоки вийшов стрілець и йде прямо до Рисі, вона звернула в бік; він прицілився на неі, вона скрикнула, впала на землю й прокинулась… Чи звела очи чи ні, знов сниться, що вона живе у якімсь великім городі; у хорошому прехорошому будинку; в тім будинку паркети, бронза, роскішна мебель, тропічні квітки и рослини. Знає Рися, що усе те добро іі власність, але іі якось верне од тієі роскоши; бронза якось давить ій груди, квітки и рослини стягують іі душу; тяжко ій! той світлий будинок здається ій тюрмою; рветься вона з ёго!.. от-от би полетіла вона у свою любу, у свою веселу Жуківку, та ба! до яких дверей не кинеться — не можна вийти; усі двері — позамикані!.. Кинулась би з вікна на улицю — високо, страшно, щоб не вбиться. Стала вона кричать, стукать у двері, у вікна!.. Задзвенів у дверях ключ и війшов Джур, а за ним тиск Жидів. Стала Рися просить Джура, щоб він іі ослобонив, визволив з тієі неволі, а Джур всміхається, та велить Жидам висипать з торбинок золото. Рися кинулась до дверей, Джур за нею, піймав іі, уняв на руки и знов вніс іі в будинок и знов замкнув двері, знов осталась вона самотою… Не стерпіла вона більш: одчинила вікно и вискочила на улицю. Падаючи вона вдарилась об камінь и дуже забилась головою!.. кров побігла цівкою… Рися проснулась… голова у неі боліла — Соня ще спала. Рися тихесенько встала, одяглась и вийшла у сад. Після учорашнёго дощу в саду було ще мокро, гулять не можна було: Рися сіла на ґанку и замислилась. Хто іі зна, про що вона мислила, тілько груди іі примітно колихались наче хвиля и часом вилітало з іх довге – важке зітханє. Довго так сиділа Рися и просиділа-б може цілий день, як ось вийшла на ґанок Жучиха й поздоровившись з Рисею спитала іі:

— "Що се, серденько, з тобою? чого се ти так рано піднялась?.. Та яка бліда, лице наче не твоє!.. Господи! ти мабуть не здужаєш, Рисю!"

— "Ні, матусю! ні, серденько! Не турбуйтесь, я здорова, трохи голова боліла, погано спала и снилось таке невідь що…"

— "Що ж тобі снилося?"

Рися росказала матери свій сон.

— "Куди ніч — туди й сон!" одповіла стара. "Мало що иногді приверзеться. Не все те переймать, що на воді пливе… Цур ёму!.. Не гарно, що ти у ранці в сиру годину сидиш на дворі, застудиш голову…"

>і ^

-"Е, ні, матусю!" сказала Рися, силкуючись говорить, веселим голосом.

— "Ну, ходімо ж до чаю."

Мабуть и справді Рися була дуже бліда, бо, як показалась вона у салі, усі разом спитали іі: чи здорова вона? Джур попробовав у неі пульс и зробив таку ґримасу, яку уміють робить тілько лікарі в той час, як не знають, що сказать.

А Рися зачервоніла, вихопила швидче свою руку з Джуровоі руки и швидче сіла до столу, так щоб самовар закривав од неі Джура.

— "Пульс у вас ненормальний! у вас невеличкий жар," сказав Джур.

— "Байдуже!" одповіла Рися, "минеться."

"Чи не пропасниця у неі?"спитала Жучиха Джура.

— "Не похоже," одповів той.

— "Кажу ж вам, матусю, що я не виспалась, того й бліда."

— "Може й справді од того," сказав Джур. "И я сю ніч негарно спав. — Устав ще сонце не сходило, пішов, викупав ся и набрів на вельми печальну сцену, та отсе й думаю позвать усіх вас, панове, на запомогу мені, а особливо панночок; чи поможете?"

— "Що там таке? говоріть!" сказали в один голос и Семен и ёго сестри.

— "Викупавшись, бачте, забажалось мені курить," став говорить Джур. "Хвать до кишені, сірників нема. Заходжу я в першу хату по дорозі, щоб добуть огню. Входжу, дивлюсь: в хаті нікого й нічого нема. 'Здорові були!' гукнув я, думаючи: чи нема кого на печи. И не помилився! 'Доброго здоровля!.. а хто там такий, чого треба?' озвався жіночий голос з печи. — 'Чи нема,' кажу, 'у вас огню? дайте, будьте ласкаві!'- 'Де у мене той огонь узявся! у мене й хата пятий день не топлена,' одказано мені з печи. — 'Може кресало у вас є?' питаю.- 'Кресало є, ось осьде на комині, коди треба, возьміть, викрешіть собі; та хиба самі сюди злізьте й возьміть, бо я не здужаю.' Я зліз на припечок. Дивлюсь: лежить на печи стара баба и стогне. 'Що се ви, бабусю, нездужаєте? що у вас болить?' — 'Ох, не питайте! бодай би ёго й не говорить!.. не вам кажучи, паничу чи пане… не знаю, як вас величать!.. виразка у мене на нозі… Тіпала я коноплі, та якось койстрицею й сколола пятку, а вона й прикинулась; та отсе, не вам кажучи, и болить и болить, и гниє и гниє!.. Ох-ох-ох!..' – 'Давно-ж се сталося у вас?' — 'Давненько вже! шостий тиждень минає!.. Мабуть Господь та свята Пятнонька покарали мене за те, що в десяту пятницю не пішла до церкви.' — 'А покажіть мені вашу ногу!' — 'На що вам воно здалось! там таке діється, що крий Боже!.. дике мясо поросло.' — 'Покажіть, бабусю; я лікар, може запоможу чим.' — 'Ой, де вже вам! один Бог запоможе мені, як простянусь на лаві! Шкода, пане, й не дивіться.' — То сяк, то так ублагав я бабу, щоб показала ногу. Як розвязала вона товсту ганчірку обмотану округ ноги, так засмерділо з рани, що й сказать бридко!.. Подивився я: батю мій!.. На пяті рана в голубине яйце!.. загнилась, не промита, гній аж тече… Питаю баби: чи не гоіла чим? – 'Гоіла,' каже, 'засипала перепаленим галуном, та не помогло! Я й покинула! Нехай, кажу, що Бог дасть! на все воля Божа! все одно, мені вже й так не довго на сім світі жить!' – Спитав я у неі теплоі води, щоб промить рану. — 'Нема', каже, 'теплоі, а ось у горщику біля мене стоіть та, що я пю.' — 'Хто вас доглядає?' питаю. — 'Хто-ж мене буде доглядати, кроме Бога та святих угодників! Нікому! я стара людина, удова, єсть у мене дочка, зросла вже дівка, так вона жне у Батурині за сніп и усе літо там… Не можна!.. землі у нас своєі нема, а треба на зиму припасти хліба, а то з голоду попухнемо… От вона й жне. У неділю, або в свято, навідається до мене, спече мені хлібець, зварить страви, принесе води, та й знов піде до хозяіна, а я тут одна… З сусіднёі хати, спаси-Біг! дівчинка забігає до мене що-ранку; подасть мені свіжоі водиці, та й піде… от и догляд увесь и за те дякую Творця небесного.' — Я взяв промив бабі ногу, роздивив рану и отсе зараз піду до неі, щоб припекти пекельним камнем… Але сего мало! треба що-дня двичі або тричі промивать, треба чисту перевязь, а не ганчірку; треба, кроме того, доброі страви!.. так от давайте гуртом гоіть!"

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: