-"Хиба вам так сподобалась наша Жуківка, що…" — "Жуківка?… Жуківка для мене могла-б бути усюди… колиб…"
— "Колиб що?" — "Коли-б зі мною були… ну, як би ёго сказать?.. жуківскі люде…"
Рися нічого не одповідала.
Танець скінчився; Рися пішла у другу кімнату, а Джур сів у куточку и замислився. Ёму й справді не хотілось кидать але не Жуківку, а Рисю. Ёму здавалось, що він любить Рисю. Кажу: здавалось, бо в тім чувстві, котре заворушилось у ёго в серці, він не дав собі справжнёго урозуміня… Посидівши, Джур піднявся и вийшов в сад. Довго він ходив по саду, довго думав, далі зразу став и голосно сказав: "так, так, так! я іі люблю!" и знов став ходить по саду… "Що же, чи сказать ій, чи мовчать? Ні!.. лучше мовчать!.. лучше підождать, побачить, — помислить и довідаться, довідаться з вірного жерела — що за нею! Але од кого и як?.. Хиба у Семена вивідать?.. не яково!.. а не вивідавши, — нічого й говорить з нею. — Я знаю, що вона мене любить; знаю, що я ій до вподоби: знаю, що й згодиться одружитись зо мною, й стара против сего нічого не скаже й Семен згодиться, алеж треба подумать и про хліб… від одного коханя не наісись!.. Добре, коли за нею дадуть гарне придане, а коли ні, що тогді!.. у мене своіх достатків нема; практика моя… то ще журавель в небі!.. Ні! не приходиться тепер говорить Рисі…"
Такі думки сновались у голові Джура… А що думала Рися?.. Вона в ту хвилину нічого не могла думати! іі чисте молоде дівоче серце зароілось первим коханєм, тим коханєм, котре не дає нічого думати, котре не вважає на будущину, не вважає на завтра!.. воно живе тілько тимчасовою хвилею… хвилею щасливих молодих літ, свіжих сил, горячих и правдивих чувств, хвилею святоі любови!.. Єю жило й серце Рисі!..
На другий день Семен йшов на поле подивиться як сіють.
— "Піду и я з тобою," сказав до ёго Джур.
"Ходи, коли маєш охоту; але я піду далеко й назад вертати му пішки."
— "Дарма, піду; хиба в мене ноги куповані…"
Вийшли на поле. Джур став заводити річ про достатки и трохи-по-троху навів річ и на худобу Жуків и довідався, що Жуки мають трохи не півтора тисячи десятин однієі землі, що в добрий рік дохід іх буває в сім тисяч карб.; але скілько ще мають грошей — того не довідався, бо Жук на питанє про гроші якось нехотя одповів Джурови:
— "Хто ёго знає, я не считав и ніколи не розпитував про се мамусю… знаю, що щось є, але кілько — не скажу.''
И знову у душі Джура забігали питаня: чи казать, чи не казать? И знов Джур становився на тім, що тепер не час ще говорить про своє коханє… треба ждать…
Зблизився й день виізду Джура з Жуківки. На кануні сего дня з-ранку Джур принявся паковать своє збіжє. Вложивши усе и зачинивши скринку, він глянув округ себе и в душі ёго заворушився жаль и коханє… серце ёго так защиміло; страсть, стрівшись з розлукою, підняла страшну хуртовину!.. а тут наче на зло повз вікна пройшла Рися по саду!.. Джур загорівся ще більш и тут то натура дала ёму знати, що вона не признає й не хоче признавати ні яких матеріяльних розчотів… що який-б не був матеріяліст, але мислить про те, що "коханєм ситий не будеш", натура дозволяє тілько тогді, коли страсть не запалала ще усією силою свого огню, поки сила любови не обхватила ще усіх нервів, усёго орґанізма! тілько тогді!.. а в час хуртовини серця не застановиш ёго чувств, як не зупиниш людскими руками тієі хвилі, котру жене сердитий вітер по воді!
Джур вибіг в сад и догнав Рисю. Рися йшла задумавшись.
— "Добрий день!" сказав Джур.
Рися здрігнула. Голос Джура наче електрична искра пробіг по іі жилах.
-"Добрий день!" одповіла вона.
— "Що се ви так рано вийшли на прогульку? спитав Джур.
— "Так! я давно вже встала… не гарно спалось… а ви давно встали?"
— "Я вже вложив ся…"
Обоє замовкли… Джур подивив ся на Рисю: очи іі здались ёму вохкими: от-от викотяться з іх слёзи.
— "Орино Йвановна!" сказав Джур, "скажіть мені правду: ви плакали?"
— "Ні!"
— "Чого ж ви такі смутні?"
— "Я?.. ні, я не смутна… я так собі… а може й… у кожного є своя печаль… єсть вона и в мене…"
— "У вас? печаль!. у ваші літа!"
Рися глянула на Джура…
— Скажіть мені, Орино Йвановно! яка у вас печаль? чого вона? може я поможу вам?" Джур взяв Рисю за руку и стиснув. Рися не однимала своєі руки…
— "Скажіть!" допитувався Джур дивлячись в вічи Рисі.
— "Не поможете… не схочете…"
— "Я не схочу! я!.. Рисю! хиба ви не примічаєте, що я… я люблю вас!.. Рисю, мила моя Рисю! чи любите ви мене?"
Рися нічого не одповідала, тілько поблідла и затрусилась наче в пропасниці…
— "Що ж, Рисю! ви мовчите? ви не любите мене?"
— "Ні!.. я люблю вас…" єле чутно промовила Рися…
Джур нагнувся и поціловав іі.
— "Ви завтра поідете?" тихенько спитала Рися.
— "Завтра!" одповів Джур. У Рисі полились слёзи.
— "Пустіть мене!" сказала вона однимаючи руку… "пустіть! идіть собі в кімнату… я піду в ліс… не йдіть за мною… не хочу…'' и вона швидко пішла на перед. Джур стояв увесь в огни, голова горіла, серце билось, він сам був не свій!..
"Антоне! Антоне! де ти?" гукав Семен. "Йди чаю пить." — Але Джур не чув нічого! перед ним стояв образ Рисі, в ушах ёго чулись слова іі "ви завтра ідете…" він задихався!..
"Антоне!" скрикнув підходячи до ёго Семен. "Ти глухим став, чи що? — кричу, кричу, зову тебе, а ти стоіш наче вкопаний й не чуєш."
Джур подивився на Семена.
"Та що се з тобою Антоне! чого ти такий червоний?"
— "Що зо мною?" одповів Джур… "3о мною те… що я.. я люблю твою сестру Рисю!"
Жук ні з роду не сподівався такоі одповіди, не знав що й сказать и мовчав.
— "Чогож ти мовчиш, Семене! хиба не чув, що я сказав?" "Чув, та щож мені казать?"
-"Що казать!.. Боже мій! и ти не знаєш, що казать!.. та ти порадив би мені, що діяти! говори швидче, говори."
Джур взяв Семена за руки и стиснув іх з усієі сили.
"Ай!" крикнув Семен, "постій! не дави так боляче! та що се ти, Антоне!.. як же се так!.. ти спочинь! дивись, як од тебе палить жаром. Ходім у хату!"
— "Ні, в хаті душно… не піду… ти мені кажи, що діяти?"
"Та що-ж я тобі скажу? Рися знає, що ти любиш іі?"
— "Знає."
"Що ж вона?"
— "И вона мене любить."
"От — як! гм!.. ну се ваше діло, я тут нічого…"
— "Бач! нічого!.. я у ёго поради прошу, а він "нічого"… геть! йди собі!.."
"Чуєш, Антоне! ти справді тепер не при собі… Ходім у хату та спочинь, а послі порадимось."
— "Тривай, я й тут спочину…"
Пройшло більш години: Джур и Жук сиділи мовчки… Як ось прийшов Иван и сказав:
— "Пані ждуть вас до чаю."
"Зараз прийдемо. Ходім!" сказав Жук.
Джур мовчки встав и пішов; але прийшовши в дім, повернув у свою кімнату и просив принести ёму туди чаю. Матери Жук сказав, що Джур втомився пакуючись и хоче спочить, и взявши чай сам поніс ёго Джурови…
— "Ну, Семене! щож ти мені скажеш: піде Рися за мене, чи ні?" спитав Джур трохи згодя.
"Не знаю…"
— "А ти як думаєш?"
"Я?.. мені здається, коли вона тебе любить… тілько, що вона ще дитина… Сам ти знаєш, що іі заміж ще дуже рано… нехай би ще погуляла…"
Джур підскочив. "Рано!.. се-б то вона мені не пара… так?" спитав Джур, глянувши грізно на Семена.
"Ні! не так!.. ти не горячись, осядься трохи… Ти лікар и лучше мене знаєш, що ранні браки шкодливі… Ти розмисли гарненько: коли ти кого любиш, так не захочеш зробить того нещасним… а хиба Рися буде щаслива, вийшовши заміж у такі дитинні літа?…"