Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

За обідом и Рися и Джур більш мовчали, говорив за всіх Жук з матерю більш про хозяйство, та про роботи. А Соня пильно придивлялась и до Рисі и до Джура и до Семена.

У вечері, як тілько після чаю стара Жучиха встала, щоб ити у свою кімнату на розмову з приказчиком про хозяйскі речи, Джур запитав іі, чи не дозволить вона зайти до неі и ёму поговорити про дуже важне діло.

— "Заходьте, заходьте!" сказала Жучиха; "я не забавлюсь довго з приказчиком." Вона знала вже, про яке "важне діло" Джур хоче говорити з нею: Семен вже проблаговістив ій усе, що сам знав.

Годину згодя Джур сидів вже з Жучихою и мучився, не знаючи з якого боку почать річ про своє "діло."

— "Дякую вам, Олено Василівно!" говорив Джур, "за ваші хліб-сіль и ласки…"

— "Ні за що," одповіла Жучиха. "Спаси-Біг и вам, що завернули до нас… Вибачте, коли скучали; звістно на хуторі не великі веселости."

— "Мені нігде не було ще так весело, як у вас."

— "Дякую вам за добре слово!.. Поідете — не осудіть нас… може чи й доведеться вже бачитись…"

— "От — добра хвилина звернуть на своє діло," подумав Джур и сказав:

— "Се од вас залежить, Олено Василівно!"

— "Як од мене?" спитала Жучиха и стала пильнійш придивляться до чулка, котрий плела.

— "Так! коли ви захочете — я вернусь до вас… а не захочете…"

— "Я вас не розумію," сказала Жучиха и пучки іі стали швидче перебирать прутки.

— "Е, скажу од разу просто," подумав Джур и, вставши, промовив:

"Олено Василівно! я люблю вашу дочку Рисю!.. вона любить мене… благословіть нас…"

Жучиха положила чулок на стіл.

— "Спаси-Біг вам," сказала вона. "Але Рися у мене ще дитина… куди ій заміж!.."

— "Весілє можно одложить… ви тілько не одмовте мені!.. благословіть нас, нехай ми будемо заручені… зробіть нас щасливими…" Джур припав губами до Жучишиноі руки.

— "Щастє не од людей, а од Бога," одповіла Жучиха. "На все Ёго свята воля!.. Коли Рисіна доля — бути вашою, так сего не минеш… Я не одмовляю вам, а на заручини тепер не згоджаюсь… Кажу вам, що Рися дитина… треба підождать…"

— "Ми будемо ждати, покіль ви скажете… тілько благословіть нас тепер!.."

— "И сего не можна!.. се все одно, заручини будуть… А на що тепер вам заручаться? Хиба незарученим не можна ждать!.. Ось послухайте мене! сідайте!" Джур сів. Жучиха заговорила так: "И ви и Рися люде молоді… діти… Вам здається, що коли ви тепер кохаєте одно другого, так вже й на віки кохати мете… а про те й не вважаєте, що перше коханє не буває довговічним… серцю на закажеш…. Отже ні ви ні Рися не можете дать заруки за своє коханє… Ви поідете між людей, може зустрінете иншу кращу и покохаєте іі… и про Рисю скажу, що й я за неі не зарікаюсь… Кажу-ж вам: перше коханє чисте, горяче, святе, бурливе, ні в чім воно не знає перепони… але вважайте й на те, що що горить дуже, те швидко й згорить…"

— "Так як же?" спитав Джур.

— "По моёму от-як: не треба ні яких заручин — ідьте собі, куди вам треба… Я вам не одмовляю… підождіть років зо два: коли за сей час не забудете Рисі, коли кохати мете іі, а вона вас, тогді — благослови вас Господи й під вінець" — Жучиха піднесла хустку до очей а Джур схилив голову й замислився: обоє мовчали.

— "Воля ваша и божа," заговорив згодя Джур… "нехай и так!" и став ціловать руки Жучихи.

— "Я вирекла своє слово… але не подумайте, що я приневолювати му свою дитину! Оборони мене од сего Господи!.. я даю дітям волю… не мені жить а ім; одначе думаю, що й Рися буде однієі гадки зо мною… Я звелю позвать іі и спитаємо у неі."

Прийшла Рися; лице іі було бліде, а очи блищали; несміливо вона підійшла до матери, наче в чому провиноватилась… и несміливим, тихим голосом спитала:

— "На що мене звали, матусю?"

Жучиха ніжно глянула на дочку, ласкава усмішка мигнула на іі губах и вона спокійно з ласкою сказала:

— "Рисю! пан Джур сватає тебе! як ти про се думаєш?"

Рися впала на груди до матери, обняла свою неню и крізь слёзи одповіла: "Матусю! я люблю ёго!… але про сватанє я не мислила ще..,."

— "Чого-ж ти плачеш? годі! годі! перестань, доню!.. заспокойся, помисли и скажи!.." Рися не одводила свого лиця од неньчиних грудей и не випускала з своіх рук материноі шиі. А стара Жучиха гладила іі по голові и ніжно ціловала… Так діялось може хвилин з десять; далі Джур озвався: "Скажіть же Орино Йвановна ваше слово."

— "Мені здається,"' промовила тихо Рися, "рано ще мені заміж."

Джур зітхнув.

— "И я так мислю," сказала Жучиха.

— "Одначе-ж скажіть," допитувався Джур, "чи підете за мене, чи ні?"

— "Піду, та не тепер… підождемо трохи… підождемо, покіль мине мені 18 літ."

Джур став ходить мовчки по хаті.

— "А ви за сей час не розлюбите мене? не сподобаєте другого?" спитав Рисю Джур.

— "Ні! ні! я зарікаюсь за себе, Антоне Миколаєвич! покіль жива я, однаково любити му вас… от вам Бог и моя мати нехай будуть свідками мого слова, що серце моє не привернеться ніколи ні до кого, кроме вас."

Страсть знов забунтовалась у серці Джура: він забув, що тут сидить Жучиха, й обнявши Рисю, став іі ціловать…

— "Рисю," говорив він — "для мене ти дорожша усего на світі, святійш Бога, яснійш сонця!.. коли я розлюблю тебе, коли я!… нехай мене…"

— "Годі! годі!" перебила ёго Жучиха, "так клястись гріх великий, на все воля божа. Ви лучше скажіть нам: куди ви од нас поідете, и коли навернетесь до нас?"

— "Поіду од вас прямо в Н., відтіль може за кордон… але запевно нічого не знаю… одно добре знаю, що на весні буду у вас; а до того часу прошу вас, не забороніть мені писати до вас… сподіваюсь, що не забороните и Рисі одповідать мені?"

— "Чом же! пишіть до нас, ми з великою подякою одповідати мемо вам. Одначе, моі голубята, час и спать."

Не спалось тієі ночи ні Рисі, ні Джуру, ні Олені Василівні!.. Олена Василівна, попрощавшись з Рисею и з Джуром, засвітила перед образом Пречистоі лампадку, впала на вколішки, и довго-довго молилась без слів, молилась серцем, душою… молилась тією молитвою, якою моляться ніжні матери, вимолюючи у Бога щастя своім дітям…

А Рися прийшовши у свою спальню, виложила перед Сонею, як кажуть, усю свою душу, и усе говорила з нею про Джура, аж поки не стало займаться на світ.

Джур, перекинувшись де-чим з Семеном, ліг спать; але навіть до самого світу и очей не зводив. Образ Рисі так и стояв перед ним! Джур кілька раз вставав, світив свічку, запалював папироса, курив, знов гасив свічку и знов лягав спать и знов не йшов до ёго сон, а тілько наче з-за стіни випливала, мов лебедь по воді, Рися и плила, плила… а він все дивився на неі… все любовався нею…

Другого дня після сніданя Джур поіхав з Жуківки. Семен провів ёго до першоі стациі.

— "Не забувай же мене!" говорив Джур прощаючись з Жуком.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: