Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

"Що-ж! не можна іх и виноватить за се!.. недовірє — плод исторіі."

— "Я й не виновачу іх… я кажу тілько про те, як довго ще треба ждать того часу, коли селяне стануть вважать и нас за людей и вірити муть нам більш ніж жидам." –

Така річ Віренка запалила Жука. Не довго думавши, став він побиваться, щоб завести позичкову кассу. Порадився з матерю; мати згодилась з думкою Жука; хоча трохи и покивала головою, одначе не заборонила синові узять тисячу карбованців, щоб заложить кассу.

Раз в неділю після служби Жук завізвав до себе пан-отця и чоловік двайцять розумнійших громадян з Куликівки и став ім викладувати своі уваги про кассу.

"Я дам вам в позичку," говорив Жук, "тисячу карбованців; от-се й буде ґрунт, на котрому збудуємо кассу. Хто пристане до товариства, повинен що місяця вкладувать в кассу по четвертаку, значить: на рік 3 карбованці. Кожен товариш має право позичить у кассі стілько грошей, скілько коштовати ме половина ёго робочого товару. Прміром: у мене три пари волів; коштують вони 200 карбованців, значить в позичку мені з касси можна узять 100 карб. — Срок позички положимо не дальш як на рік за 6 процентів. Отсю сумму и проценти можно виплачувать и частками, місячно. Половину баришів, котрі зберуться з процентів — будемо повертати на виплату моєі тисячи."

Громадяне мовчки слухали Жука й чухали потилиці.

"Що-ж! як вам здається моя річ?" спитав Жук.

— "Та воно, бачте, паничу! поздоров Боже вас!.. річ ваша гарна, та діло якесь чудне…" одповів оден з громадян.

"Чим же воно чудне?"

— "Та тим, що у нас сего з-роду не було; привикли, бачте, ми позичать коли треба гроші, – хоч у вашого отця, як був живий… нехай над ним земля пером! хоч у вашоі матусі, пошли ій и вам Господи многі літа!…"

"А в жида хиба не позичаєте?" спитав Жук.

— "Трапляється… беремо и в жида."

"И виплачуєте в двоє?" ,

— "Буває! буває и в троє…"

"Ну, бач!.. так хиба вам не краще позичать у своій кассі ніж у жида?"

— "Де то вже не краще?… краще!.. та кажу ж, щось чудне. Як ви порадите, батюшка?" обернувся один козак до пан-отця.

— "Моя рада така, що Семен Иванович хоче вам добра! Тілько от и я не розберу: хто ж заправляти ме у нас кассою?"

"Як хто!" одповів Жук; "и самеж товариство! Приміром: буде у нас 20 товаришів, ну й виберемо з іх чолокік пять, вони й заправляти муть…"

Стали громадяне думать між себе, стали радиться, розсуждать: один звертав увагу на те, що "де держати мемо гроші? хиба в церкві!" другий дивовав ся тому, що виходить воно так, "наче чоловік сам у себе позичає"; а в кінець усі запитали пан-отця: чи не буде за се чого од начальства? чи не оштрафують за се? чи не скажуть: як ви сміли заводить свою кассу, коли касса єсть при волости?" Жук заспокоював іх, кажучи, що кассу не инак заведуть, як спитавши начальство, аж самого міністра, и знов став виясняти ім, як повинна завестись касса, як и хто орудовати ме єю, яка буде користь од неі и т. д.

Громадяне вірили, що Жук не хоче обманювати іх, не хоче підвести іх під геца, але все таки якось з сумлінєм слухали ёго, стоячи більш усего на тому, що "коли б за се не було чого від начальства."

"Коли так," сказав Жук, "так зробім ось як: я випишу вам отсе все на бумазі, а ви підіть з нею до посередника, або не в город, до коміссаря, та й попитайте, що вони скажуть."

— "Хиба так!.. отак добре! так краще!" одповіли громадяне.

Днів через три завернули до Жука Сопун и Оскерко. Слово по слову Оскерко спитав Жука:

— "А я чув, що ви добре діло підіймаєте: хочете завести позичкову кассу?"

"Хочу, та не знаю, чи буде вдача."

— "Пильнуйте, щоб була касса для народа — се перший камінь, на котрому можна збудовать розвій народнёі сили…"

"Так!" одповів Жук.

— "Знаєте, ведучи кассу и стоячи раз-у-раз біля народу, можна робить великий вплив на погляд народній, можна звертать уваги громади з касси и на що инче…" говорив Оскерко.

Жук глянув на ёго так, наче пятака дав, и сказав: "я вас не зрозумів."

— "Діло ясне," проводив Оскерко: "можна помаленьку привертать народ до вченя, вияснить ёму причину ёго убожества, здирство яке він терпить, ярмо котре він носить; нагадать ёму про старовину, про волю… одно слово: можна, заслонившись кассою, принести користь."

Жук глянув на Оскерку: Оскерко спустив очи на чоботи… Жук всміхнувся й одповів: "В один віз не приходиться запрягати вола й коня. Коли я стану до касси примішувать и політику, так зроблю те, що вийде, як кажуть, ні Богу свічка, ні чорту кочерга! Народ треба спершу визволити з економічноі неволі, з ярма спекулянтів и баришників; треба піднять ёго добробит, а коли у ёго буде що істи й пити, тогді мож поговорить з ним и про щось инче… Але — се далекий ще час!.."

— "Отсе — то й шкодить нам," перебив ёго Оскерко, "що ми не навчились ще й досі робить те сегодні, що можна робить; а завжді одкладуємо на завтра те, що треба робить сегодні!"

Жук розгорівся. "Ні!" сказав він; "нам шкодить не те, а те, що ми привикли разом стрілять на два заяці! разом запрягать коня и вола;… не збудовавши хати ставимо піч… усюди нам треба примішать "щось инче…" Заведемо школу для народа и зараз хлопцям и бухнемо: "нема Бога!" Станемо розповідать про землю, про дощ — и приплетемо сюди и Січ и Гонту… нам, конечно, зараз замажуть рот… Ми тогді й сидимо зложивши руки, виноватимо уряд, плачемось, що нам усе заборонено, що нам нічого не можна робить!.. а діла справжнёго, діла потрібного народови ми не бачимо!.. Усі ми ділимось на двоє: одні спершу кричать, а потім плачуть; другі мовчать — та видають себе авторитетами, богами з Олімпа: послухаєш іх, просто на речах, наче на органі, а кинься до діла? спитай отих "ґенералів" — що вони роблять? нічогосінько!.. От-що нам шкодить!.. усякий хоче ватажковати, а робить нікому… "Усе пани та пани, а хто-ж на греблю?.."

Оскерко підскочив, и став видавать з себе завзятого червоного ліберала. Сопун підойшов до Жука й тихенько сіпнув ёго за полу…

Минуло ще тижнів зо два. Раз під двором Жучихи задзвонив дзвоник и зупинився візок, з котрого виліз якийсь мужчина и війшов у двір.

— "Хто се такий приіхав?" сказала Жучиха, дивлячись у вікно.

— "Се становий!" одповів Иван й пішов одчинять приізжому двері.

— "Я отеє до вас по ділу," сказав становий Жукові.

"А хибаж у нас трапляється, щоб становий заіхав коли без діла?" пошутковав Жук. "Ну, кажіть-же, яке там у вас діло до мене?''

Становий достав папери, подав Жуку и промовив: "велено з ґуберніі підсогласить панів, чи не пожертвує хто чого на монумент Лєрмонтову… Так отеє я й до вас за сим…"

"Добре," одповів Жук, достав з кишені три карбованці й подав іх становому, говорячи: чим богаті, тим раді.''

Становий сховав гроші й папери и закурив папироску.

— "Скучно тепер на хуторі… Осінь… грязько…" заговорив становий.

"Ми не скучаємо," одповів Жук.

— "Хиба у гості часто іздите?"

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: