Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

— "Ні, не finita! без пісні, без поезиі, без искуства жить не можна; але однією піснею, однією поезиєю нічого не вдієш! Пісня заохочує людей до роботи, пісня и поезия підіймають духа, енерґію, патріотизм, підіймають духовне житє. Пісня, поезия, як и музика, мали великий вплив й велику заслугу в исторіі народного розвою… Але можна співать, можна грать, та не завжді; треба спершу діло робить, думать про хліб, а наівшись вже й про пісню… Самі ви добре знаєте, що чоловік голодний и холодний не співати ме."

"Правда ваша, але-ж и сухий реалізм — мусить довести чоловіка тілько до еґоізму."

— "Може й так, та на щож брать край! хиба реалізм не може зжитись разом з поезиєю? хиба він шкодить ій? реалізм — оден реалізм без поезиі — зсушить чоловіка, и нема такого завзятого реаліста або матеріяліста в світі, котрий би ніколи не вдарився до поезиі! нехай він як хоче становиться на диби супротив поезиі, супротив искуства, але колись таки и в ёму пробється, прорветься така хвилина, в котру він забуде "матерію" и з любовю послухає и пісню и музику и подивиться на Рафаелёву Мадону… Поезия повинна доливать реалізм, так як дух доливає матерію!''

Жук замислився, а Віренко бігав по хаті мов молодий паробок: очи ёго світились, лице почервоніло, видно було, що в ёму прокинувся той жар молодости, котрий водив ёго на мочари для прохолоди; та ба — не прохолодив! искра того жару тліла; тілько не завжді вже горіла поломям молодости.

— "Гляньмо хоч на Анґлію," заговорив знов Віренко. "Чи вже-ж в Анґліі або в Північних Державах Америки люде менше нашого прихильні до реальних боків житя? чи менше нашого там громада кохається в економічних питанях? а чи занехали-ж там пісню, поезию, музику й загалом искуство?! Я мовчу вже про те, що Анґлія — народ глибоко матеріяльний, не оддасть свого Шекспіра, свого Байрона ні за яке королівство; але зверну тілько нашу увагу на те, що в Анґліі все віддають повагу не тілько таким великим поетам, як Байрон, а навіть и далеко-далеко меншим!.. Так-то, Семене Йвановичу! моя думка така, що тілько духовні сліпці, котрі бажають и силкуються видавати себе за передовиків, проповідують хрестові походи против поезиі и благовістять, що поезия — брехня, що вона затуманює, що наша интеліґентна громада одвертається од поезиі через те, що поезия іі не вдоволяє, бо ми, бачте, доросли вже до того, що нас интересують инчі серьёзні справи й питаня!… Еге!.. Така проповідь мусить виходити з уст або людей темних, мало освічених, або від людей, котрим забажалось блиснуть "новим" слівцем!.. Одначе: дарма!.. перемелеться, мука буде!.. й такі речи супротив поезиі мають и деяку користь!.. поезиі вони не вбють, а поможуть вияснити ту истину: що поезия и искуство не шкодять реалізмови в загалі, а особливо в розвою економічного добробиту; тілько, як я й сказав вже вам, треба спершу діло робить, хліб пахать, працювать, а за працею, або по праці — и пісню співать и впиваться поезиею, музикою, искуством…"

"Все таки виходить," промовив Жук, "що на перше місце виступає реальне житє?"

— "Инак и не можна! инак и не повинно бути; а як тілько стане на впаки, то й буде те, що ми співати мемо, а під пісню интеліґенциі народ наш будуть убожіть, обдирать и одбирать и жиди и "пани" и бюрократи! бо нікому буде заступиться за ёго, оборонить ёго: нам не буде часу, ми вдамося в пісню!…"

"Погано й без пісні… в пісні душа одпочиває!" сказав Жук.

— "Запевно так! — але спочивать добре втомившись; а коли чоловік спочиває од байбацтва, од ліни, од жиру, так він доспочивається до того, що й на віки засне духовно!… Так, так Семен Иванович! — годі помагать народові "піснею"; будемо запомогать ёму ділом!.. для сёго й повинні ми прибираться в усі ті кутки, де тілько можна реалізовати нашу любов до народа, нашу охоту й бажанє запомогти ёму."

"Против сего я нічого й не кажу… моі думки ві всім згоджуються з вашими."

— "Коли так, то й силкуйтесь пролізти у гласних!"

"А ви?"

— "Коли виберуть — и я не одмовлю. Тілько на се й сподіваться не можно… ви догадаєтесь, через що…"

Дождались виборів.

Виборча саля у повітовім місті трохи що вмістила у себе усіх виборців: тіснота й духота були страшенні. За столом предсідателя сидів високий сивоволосий товстий пан Дмитро Павлович Балабан. Прочитавши имена виборців и вибравши чоловік пять гласних стали оддихать. Балабан, узрівши Хмару, підойшов до ёго, взяв під руку й став ходить з ним по салі, котра на час оддиху троха попросторнійшала; бо половина виборців повернула у другу хату "заморить червяка". Пройшовши кілька раз повз Жука, Хмара підвів до ёго Балабана й промовив:

— "Семен Иванович! наш предсідатель бажає зазнаёмиться з вами."

Жук встав, вклонився й простяг руку до товстоі й пухкоі руки Балабана.

— "Давно вже чую про вас," сказав Балабан Жуку, "давно бажаю зазнаёмиться з вами, та жалко, що ви й досі не завернули до мене, старого."

"Вибачте мені! я недавно осівся в своім хуторі, та й часу ще вільного не було… то се, то те."

— "Знаю, знаю," перебив ёго Балабан, "ви чоловік невсипущий; чи давно живете в хуторі, а вже й кассу завели… що значить молода енерґія!"

Жуку не сподобалась річ Балабана; він зрозумів, куди стриже Балабан, й промовив:

"Не завів ще, а коли заздрісні люде не перешкодять, так заведу."

— "А! и ви тут!" озвався Балабан до Булгаренка, котрий сидів поруч з Жуком.

— "Тут!" одповів Булгаренко; "не приходиться одставать од людей: куди люде, туди й ми."

— "Що ж! може в гласні?" спитав Балабан.

— "Коли виберуть, не одмовлю."

— "От за се спаси-Біг!" дяковав поважним голосом Балабан и повернувшись до Жука, спитав: "А ви будете баллотоватись?"

"Буду! запевне візьму чорних, але буду…"

— "О ні! чого чорних! нам треба молодих, енерґічних людей! ми вже підтоптались! нам пора спочить, нехай ище молодіж потрудиться," говорив тоном проповіди Балабан.

Почали знов вибирать. Дойшла черга до Булгаренка… посчитали шарі — "вийшов!" гукнув Балабан… Віренко, Жук й Иваненко стисли руку Булгаренку, Хмара й собі поздоровив ёго.

— "Вибирається в гласні — Віренко," гукнув Балабан. Кинули шарі, посчитали: "не вийшов!" – почувся голос Балабана. — "И зате спаси-Біг!" промовив Віренко; "тепер я знаю, що за мене єсть хоть 12 голосів, колись буде більш."

Жуку випало ще менше голосів, ніж Віренку. — "Се, панове," озвався Балабан, "мусить бути помилка! треба в-друге кинуть шарі." Кинули в-друге — ще гірше! в перший раз за Жука було 8 голосів, а в-друге тілько 5…

Стали вибирать Хмару: "вийшов!" гукнув Балабан. За Хмару було більш ніж 2/3 виборчих голосів.

"Погано діло йде!" шепнув Жук Віренкови.

— "Не гарно, але трівайте, що дальше буде," одповів Віренко.

Вибрали ще одного Жукового сусіда — козака з Куликів и священника з Жуківки.

"Хоч за се спаси-Біг!" промовив Жук,

Стали вибирать управу. Предсідателем вибрали Балабана, а в члени одного волосного писаря та нашого знаёмого Хмару.

Жук не всидів на місци; схопився, плюнув й голосно промовив, наче-б то до Віренка; "Теребите путь и мостіть мости!.. спершу крали, а тепер грабовати муть… Погибне мабуть моя касса!"

— "На двоє баба ворожила," одповів Віренко. "На завсе ж стояти муть хмари, колись розійдуться… и в наше віконце загляне сонце…"

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: