Ідучи до сина, вона не хваталась и задержалась у Дрездені, розмисливши виписать сюди й Васю. Вона взяла гарно обстановлену кватиру и завела свій гурт знаємих… Чайка вже вилетів у неі з голови… Щоденними гостями іі в Дрездені були поручник в одставці Кронід Нельговский, родом з Пирятина, уніятский піп з Галичини Иван Коцюк, та поміщик з Роменского повіту Максим Ноздроватий. Нельговскому по виду було літ 27; високий, плечистий, трохи лисий, з мускулистими здоровими червоними руками. Ёго чорне кучеряве волосє, вираз палких, круглих чорних очей, оливковий цвіт лиця, густі підстрижені вуси и довгий острий ніс видавали ёго якимсь Азиятом, особливо в той час, як він бував разом з Коцюком, чоловіком худощавим, низеньким, блідим и засмученим. Нельговский видавав, що він іздить по Европі з порукою якоісь украінскоі громади, щоб вислідить житє робітників в Швайцариі, Бельґіі и в Німеччині; справді ж він байдиковав и дальше Саксоніі не був. Коцюк чоловік літ 30, мав в Галичині добрий прихід; але, поховавши в одно літо жінку и двоє дітей, лишив свою парафію и потяг по Европі розносить свою журбу. Ноздроватий — давній знаємий Лавровоі, стрівся з нею, ідучи за кордон, в Варшаві и разом з нею приіхав до Дрездена. Ноздроватий — з колиски крепак, відтак вихованець кадетского корпусу (воєнноі ґімназиі), потім гусар, ремонтир и, як усі ремонтирі, завзятий гуляка и джигун; в кінець — ротмістр в одставці и нікчемний хозяін. Ярмаркові безсонні ночи, вино, карти, московскі циганки, актриси — отсе все разом вивітрило з Ноздроватого усе людске, крім образа, и зробило ёго насмішкою не тілько над панами в загалі, а навіть живою насмішкою над полтавским панством, котре, правду сказать и все гуртом не що инче, як насмішка долі над людским родом. — Шість літ Ноздроватий був виборним маршалком, на трейті вибори ёго скинули, за те що він "ліберал". Ноздроватий розсердився, плюнув и оддавши своі землі жидові в аренду, поіхав за кордон, щоб там травоядних Німців наділять украінскими грішми… Лаврова радо держала біля себе Ноздроватого за те, що він умів справить усяку іі поруку, приносив ій що-дня усі Дрезденскі новини, особливо ж новини з "российско-дрезденскоі колоніі".
У Лавровоі була та щаслива вдача, що кожен, з ким вона заговорила, розмовляв з нею, наче з давнёю знаёмою: так якось навчилась вона вгадувать людей и вдарять у власний тон кожного. Так було и з Джуром: швидко всім спізнався з Лавровою и став іі щоденним гостем. Лаврова ходила и іздила з ним на прогульки, що-дня закликала ёго до себе обідать и слухала ёго розмови. Ноздроватий, розпитавши Лавровоі хто такий Джур, махнув рукою, сказав: "хлопоман, санкюлот, лікаришка" и не звернув на нёго ні якоі уваги. Коцюк не оддалявся од Джура, але й не зближався з ним. За те Нельговский з першого погляду не злюбив Джура, косився на нёго, кривився, наче кислиць наівшись, спорився з ним, перебивав, ловив на слові и силковався показать Лавровій, що у Джура менше против нёго и освіти и досвіду и розвою.
III.
Дні минали. Джур більш и більш здружувався з Лавровою; не було такого дня, щоб вони не бачились: то гуляли пішки, то іздили чи в фіякрі, чи по Ельбі на пароході. Про розвідуванє мінеральних вод він вже й забув. Одповідь з Жуківки не приходила и часом находили на нёго через те неспокійні гадки; але находили не на довго!.. Так в ясний літний день набіжить хмарка, поллє часом и дощ, та не на довго…. Година, друга, и знов ясно… Так и з Джуром: набіжить неспокійна думка про Жуківку, він швидче до Лавровоі, — слово по слову, трошки жартів, трошки вигадок, и на душі у нёго знов ясно, знов спокійно.
Нельговский и Ноздроватий по давнёму були вхожі до Лавровоі. Тілько стали вони примічать, що Уляна Петровна стає з ними щось ніби не та, як була до знаёмости з Джуром. Давнійша приязнь, щирість, душевне тепло якось минали, уступаючи місце индиферентизмові, холодові и витаню наче по заказу.
— "Вона витає нас," говорив Ноздроватий Нельговскому, "так, наче ліберальний ґубернатор витає коміссаря…"
— "Ба! хиба не бачите," одповідав Нельговский, "чого се так! разом двом панам не можна служити: єдиного возлюбить, другого возненавидить…."
— "Плюньмо на неі, та й годі!"
— "На що!.. нехай собі грається з лікарчиком; натішиться, тай до нас обернеться."
Раз якось Нельговский прийшов до Лавровоі дуже стомлений. "Ох! якже ж я втомився!" сказав він, обтираючи на своій лисині піт.
— "Що ж ви робили, що так втомились?" спитав ёго Коцюк.
— "Був аж на трёх заводах…"
— "Учиться ходили, чи що?" вколола ёго Лаврова.
По лицю Нельговского пробігла наче судорога. — "Рад би и повчиться и вивчиться, та пізно здумав," одповів він; "нехай вже молодші учаться майстерствам: а нам з вами, Уляно Петровна, годі!.. пізно… ми з вами повернули вже на четвертий хрещик." Останні слова Нельговский вимовив з притиском, бажаючи тим показать Лавровій, що він зрозумів іі шпильку и умисне кольнув и іі.
Джур став гризти нігті, Коцюк дивився на своі чоботи и бив кулак об кулак, а Ноздроватий всміхнувся и став розглядувать на стіні якусь картину; Лаврова ж ніби не примітила тієі шпильки и спитала: "Справді, чого ви були на заводах?"
— "Хиба ж ви самі не знаєте… я ж вже нераз говорив вам, що моя міссия розвідать житє робочих."
— "На що се вам?" спитав ёго Ноздроватий.
— "Се моя задача! спізнавши добрі и злі сторони житя робочих, можна вказать, чим запомогти робочому и у нас на Украіні."
— "Нічим не треба запомогать," озвався Джур, якось ліниво и не перестаючи гризти нігті.
— "По вашому — житє робочих так добре йде, що ніякоі запомоги не потребує?" спитав з иронією Нельговский.
— "Я не знаю, як воно йде: чи погано, чи добре; бо я ёго не розвідував…" одповів Джур крізь зуби.
— "Се и не розвідувавши, відомо усім, що житє не тілько робочих, а й загалом масси селян — дуже зле, як на Украіні, так и в Галичині и всюди," промовив зітхнувши Коцюк, "и довго воно таким буде, покіль не засвітить сонце справжнёго, національного розвою, просвіти и волі."
— "Воля не тілько узко-національна, але воля й добробит усего чоловічества тогді тілько й засяє, як ми не будемо лізти з своєю запомогою; як кожен робочий, кожен хлібороб зарубає собі на пучці девізу: сам собі помагай!" промовив докторально Джур.
Нельговский аж руками сплеснув од такоі речи; в очах ёго и на лиці показалась разом и радість и злість. — "Таку саму проповідь читав я — забув вже в якому романі…" одповів він. "Коли не помиляюсь, здається, хтось з героів Шпільгаґена проводить таке мудре, таке гуманне правило, не вважаючи на те, що на дні сієі філозофскоі проповіди лежить самий гидкий, самий узкий еґоізм…"
Джур всміхнувся.
— "Чим сміяться," заговорив знов Нельговский; "так ви лучче, добродію! гаразд розберіть вашу пораду, ваше правило, та тогді и побачите, до чого воно доведе."
— "Я давно вже розібрав," одповів Джур таким голосом, в котрому чулось, що він не хоче дальше спорить; але Нельговского не так-то легко було вгамовать!… стоіло тілько зачепить ёго за робоче питанє и він вже не переставав говорить поти, поки зоставався з ним хоч один чоловік, котрого він вважав за свого слухача.
— "Ні, мабуть ви не гаразд розібрали," говорив Джурові Нельговский; "бо коли б ви розібрали своє правило, то не проповідували б такого зла."
— "По вашому зло, а по моёму добро," огризався Джур.
— "Я здаюсь на суд других: нехай другі скажуть, чия правда. Ось слухайте, панове. Пан Джур каже: "помогай кожен сам собі," се-б то: ні на чию запомогу не сподівайся. Щоб помогать собі, треба: раз — уміть помогать, знать чим и як помогать, а друге — кроме знаня потрібна фізична сила, потрібне здоровє. Яким же побитом, скажіть мені, помогати-ме собі чоловік темний, чоловік недужий?… Се так!… се глум, тай годі! "Помогай сам собі" значить: коли я йдучи по дорозі бачу, що чоловік спотикнувся, впав, переломив собі ногу, не здужає підвестись з місця, я не повинен запомогти ёму и замість того, щоб одвезти ёго до дому або в больницю, скажу ёму: помогай сам собі… От що виходить з вашого правила…"