Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

— "Час вже й до дому," сказала дама своій товаришці.

Российска мова за кордоном — мов громовина підбила цікавість Джура и він усіми очами впився в даму.

— "Спочиньмо ще трохи, я дуже втомилась," одповіла друга дама. "Та й очей не хочеться звести з отсієі картини, так би все дивилась на неі; и чим довше дивишся на неі, тим красче вона становиться."

Джур не видержав и вмішався в розмову.

— "Ото — то й єсть велика сила великих художників," сказав він; "з першого погляду іх твори наче й не примітні, але вони ростуть перед вами великанами тим більш, чим більш ви спізнаєте іх."

— "Ви русский?" спитала висока дама, дивлячись дивовижно на Джура.

— "Еге! з Украіни," одповів він.

— "О, як же я рада сёму! я сама Украінка, з Полтавщини, и щиро люблю своіх земляків, особливо ж рада стрічати іх за кордоном…" Дама простягла до Джура свою руку и додала: "Я — Лаврова, може чули…"

— "А я доктор Джур" (у Россиі усі лікарі зовуть себе докторами).

— "Давно ви в Дрездені?" питала Лаврова.

— "З тиждень, чи що; а ви?"

— "И я не що давно! я іду в Щвайцарію, там мій син у школі, давно не бачила ёго, треба провідать."

Щира розмова завязалась швидко, як звичайно заходить вона, коли де на чужині стрінуться земляки. Лаврова зазвала до себе Джура. Вона жила в "Н. Victoria", наймаючи пять розкішно обставлених кімнат.

Уляна Петровна Лаврова, з роду Многогрішних, була дочкою богатого полтавского пана Бовдурова — до мозку кісток омоскаленого ґенерала; дід іі, по батькові, був просто Бовдур, син же ёго, служачи у Павловій ґвардиі, носячи довгу косу и посипаючи волосє пудрою, до предковічного свого украінского призвища додав московске — овъ; бо звістно, якось ніяково вимовить "ґенерал Бовдур!" — зовсім не те "ґенерал Бовдуровъ…" Якось приятнійш и звук, та й більш оддає "российским" патріотизмом. Дочки Бовдурова (синів не було) одержали те вихованє и ту освіту, яку давали на Украіні богаті пани літ 20 назад, "московско-француске".

Не довго дівовала Уляна: на першім балі, котрий задав Бовдуров задля шіснацятилітя дочки, вона сподобалась ляйб-ґвардийскому полковникові родом з Калуги, Лаврову, чоловікові в-двоє старійшому від неі; а Уляні подобався мундир Лаврова, ёго вуси и ёго джиґуноватість. Через рік вони й побрались. Перші два чи три роки жили вони собі наче-б то и в любови; відтак пішли між ними сварки, жінка ревновала чоловіка, чоловік — жінку и дійшло до того, що Уляна Петровна зісталась тілько номінально Лавровою. Почали вони заводить своі раути и округ неі стала збираться ціла орда джигунів… Хлинув час демократичного дощу и в салоні Уляни Петровни трохи-по-троху став заноситься демократичний, хоча звістно фалшивий дух и подув вітер "запомоги темним, меншим братам". Уляна Петровна під впливом одного червоного демократа-космополіта, в котрого вона закохалась, зробилась горячою демократкою. Не вспіла вона ще зовсім одемократизоваться, як коханця іі лікарі послали кудись пить кумис, там на кумисі він и дуба дав… Широке серце неодемократки не довго пустовало и приголубило собі инжинєра Чайку, завзятого націонала. Чайка требовав, щоб Уляна Петровна, кохаючи ёго, кохала и ёго идеі и служила ім. Він став будить у душі Лавровоі родові украінскі традициі, став іі підбивать на реалізованє іі речей про "запомогу меншим братам" и приневолив, що вона подарувала своім "временно обязаннымъ" селянам увесь викуп за землю. То був значний подарунок и вічний спомин Чайці; через ёго коханє більш ніж тисяча чоловік одержали добрі наділи землею. За проводом Чайки Лаврова стала одвертаться од своіх приятелів-аристократів и в салоні іі завелись мережані сорочки, свитки и украінска річ. Уляна Петровна з своіх стотисячних доходів стала уділять десятки карбованців на народні школи и книжки. И пішла про неі луна скрізь и по Украіні и за Украіною. Уряд став коситься на Лаврову, особливо на Чайку. Хтось порадив ій іхати за кордон: вона взяла свого одинчика Васю и одвезла ёго в Цюрих, щоб там ёго виховували "Украінцем". Вертаючись в Россию вона завернула до Пешта, щоб вклониться Деакові, бачилась з Тюром десь; була и у Паляцкого и в Ріґера, думала завернуть и до Львова, та не стало часу, бо прийшла звістка від Чайки, щоб вона швидче верталась до дому, бо ёму "треба іхать на службу в Иркутск". Правда: Чайка спинався против такоі служби, хотів взять одставку; але ёму переказали, що одставку ёму дадуть, а в Иркутск все таки він поіде. Він поіхав "на службу". Лаврова спершу думала и собі податься слідом за Чайкою до Иркутска, та чогось так передумала, поплакала, пожурилась и не поіхала, а забралась до себе в село и стала сумовать. Добра доля змиловалась над нею и на розвагу іі післала вже знаёмого нам Сопуна. Сопун провадив тіж идеі, що й Чайка, через се то Лаврова швидко здружилась з ним, та так здружилась, що Сопун перебрався й жить до неі… На селі, звістно, скучно: піде Сопун в свою роту, помуштрує солдатів и нічого ёму більш робить; та й муштра та опротивіла ёму, наче гірка редька. А з Лавровою все таки перекинеться живійш словом. Отже через зиму Сопуна погнали з ёго солдатами в Чернигівщину и Лаврова знов засмутилась; та нагадала, що час провідать сина, и подалась за кордон, взявши з собою на розвагу дочку одного небогатого полупанка, Марусю Чепурну.

Ідучи до сина, вона не хваталась и задержалась у Дрездені, розмисливши виписать сюди й Васю. Вона взяла гарно обстановлену кватиру и завела свій гурт знаємих… Чайка вже вилетів у неі з голови… Щоденними гостями іі в Дрездені були поручник в одставці Кронід Нельговский, родом з Пирятина, уніятский піп з Галичини Иван Коцюк, та поміщик з Роменского повіту Максим Ноздроватий. Нельговскому по виду було літ 27; високий, плечистий, трохи лисий, з мускулистими здоровими червоними руками. Ёго чорне кучеряве волосє, вираз палких, круглих чорних очей, оливковий цвіт лиця, густі підстрижені вуси и довгий острий ніс видавали ёго якимсь Азиятом, особливо в той час, як він бував разом з Коцюком, чоловіком худощавим, низеньким, блідим и засмученим. Нельговский видавав, що він іздить по Европі з порукою якоісь украінскоі громади, щоб вислідить житє робітників в Швайцариі, Бельґіі и в Німеччині; справді ж він байдиковав и дальше Саксоніі не був. Коцюк чоловік літ 30, мав в Галичині добрий прихід; але, поховавши в одно літо жінку и двоє дітей, лишив свою парафію и потяг по Европі розносить свою журбу. Ноздроватий — давній знаємий Лавровоі, стрівся з нею, ідучи за кордон, в Варшаві и разом з нею приіхав до Дрездена. Ноздроватий — з колиски крепак, відтак вихованець кадетского корпусу (воєнноі ґімназиі), потім гусар, ремонтир и, як усі ремонтирі, завзятий гуляка и джигун; в кінець — ротмістр в одставці и нікчемний хозяін. Ярмаркові безсонні ночи, вино, карти, московскі циганки, актриси — отсе все разом вивітрило з Ноздроватого усе людске, крім образа, и зробило ёго насмішкою не тілько над панами в загалі, а навіть живою насмішкою над полтавским панством, котре, правду сказать и все гуртом не що инче, як насмішка долі над людским родом. — Шість літ Ноздроватий був виборним маршалком, на трейті вибори ёго скинули, за те що він "ліберал". Ноздроватий розсердився, плюнув и оддавши своі землі жидові в аренду, поіхав за кордон, щоб там травоядних Німців наділять украінскими грішми… Лаврова радо держала біля себе Ноздроватого за те, що він умів справить усяку іі поруку, приносив ій що-дня усі Дрезденскі новини, особливо ж новини з "российско-дрезденскоі колоніі".

У Лавровоі була та щаслива вдача, що кожен, з ким вона заговорила, розмовляв з нею, наче з давнёю знаёмою: так якось навчилась вона вгадувать людей и вдарять у власний тон кожного. Так було и з Джуром: швидко всім спізнався з Лавровою и став іі щоденним гостем. Лаврова ходила и іздила з ним на прогульки, що-дня закликала ёго до себе обідать и слухала ёго розмови. Ноздроватий, розпитавши Лавровоі хто такий Джур, махнув рукою, сказав: "хлопоман, санкюлот, лікаришка" и не звернув на нёго ні якоі уваги. Коцюк не оддалявся од Джура, але й не зближався з ним. За те Нельговский з першого погляду не злюбив Джура, косився на нёго, кривився, наче кислиць наівшись, спорився з ним, перебивав, ловив на слові и силковався показать Лавровій, що у Джура менше против нёго и освіти и досвіду и розвою.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: