Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

— "По моёму дурниця."

— "Ви шуткуєте, чи правду кажете?" допитувався Нельговский, не зводячи своіх великих очей з Джура.

— "Ведучи серьёзну розмову я ніколи не шуткую."

— "Чудно!… а виходить, наче шутки."

— "Від чого ж се так виходить?" огризнувся Джур, сердячись більш и більш.

Лаврова слухала и мовчала; для неі неприятно було, що розмова починала переходить в якусь горячу спірку; вона хотіла б перемінить сю розмову на що инче, та не знала, як би лучше се зробить, за кого вступиться. Ій здавалось, що правда не за Джуром, але виразить се вона не хотіла, щоб не підляти в огонь олію.

А Нельговский и Ноздроватий раділи, що Джур сидить наче на голках.

— "Від того воно так виходить," одповідав Нельговский, переговорюючи Джура, "що проповіди про самопоміч, про знесенє філантропіі — суть не що инше, як такий идеалізм, до якого не доходив ще найидеальнійший идеаліст."

Джур зареготався… "А ви як міркуєте, пане Коцюк?" спитав він.

Коцюк зрозумів иронію Джура и сказав: "По моёму п. Нельговский правду сказав! сі проповіди — коли не самий крайній идеалізм, то самий еґоістичний, самий найгірший реалізм; а чи те чи друге — все одно: давайте ёму назву яку хочете, од назви діло не переміниться, а все таки вийде те, що проповідь "помагай кожен сам собі" така проповідь, од котроі повинен тікать и затикать уши усякий чоловік, котрий бажає добра и щастя рідному краю на підставі демократиі, а не плутократиі.“

Ноздроватий, котрий до сего часу мовчав, озвався й собі. — "Тривайте, господа!" заговорив він мішаючи великорускі и украінско-рускі слова: "господин Джур говорить: "каждий помагай сам собі"; господин Нельговский виводить з сего, що, коли занедужав чоловік, не нужно ёго лічить, значить: не нужно и лікарів, а господин Джур сам лікар."

Джур не дав ёму договорить: він встав з свого місця и сміючись сказав: "Хиба й ви за підмогу мужикові, за підмогу робітникові, за філантропію?.. Коли так, то скажіть, будьте ласкаві: як ви запомагаєте своім "крестянам", визволеним з вашого кріпацтва?… чи помогаєте ви ім, коли трафиться, що у них нічим заплатить вам оброку за землю?"

Панска кров заговорила в жилах Ноздроватого: — "До сего нікому діла нема," одповів він.

— "Еге! то-то "нема діла"! — бо ми оброком з селян живемо, на оброці іздимо до Німців, щоб вступаться за німецкого мужика"… говорив Джур.

— "Вже ж не кожному безштаньку мішаться в моі діла, в моє житє — " різко сказав Ноздроватий и увесь почервонів.

— "Отсе як раз по пански, по полтавски," усміхнувся Джур.

— "Панове, панове! годі вам!" озвалась Лаврова, бачучи, що між Джуром и Ноздроватим піднимається фуґа, и знаючи гусарску вдачу Ноздроватого, котрому не дорого стояло и вдарить Джура. — "Прошу вас панове, не споріть!… цур ёму! чого спорить!… Страх, як не люблю в своій хаті сварки."

Ноздроватий притих и сказав: "ваша хата для мене храм, ваше слово для мене закон… а з господином Джуром ми докінчимо річ де-инде." Ноздроватий взяв шапку, попрощався з Лавровою и пішов, не кивнувши навіть Джурові головою.

Бажаючи розвіять той неприятний вплив, який зробили слова Ноздроватого, Лаврова сказала Нельговскому: "Знаєте що? поідьмо завтра на гулянку в Шандав."

— "Чи іхать, так и іхать," одповів нехотя Нельговский.

— "А ви з нами?" спитала Лаврова Коцюка.

— "Коли візьмете!"

— "Ну, значить всі гуртом! певно, що й Ноздроватий поіде… я ёго вдачу знаю, він до завтрого одійде."

И знов усі замовкли. Нельговский попрощався и пішов, кажучи, що він втомився и хоче спочить.

Джур просидів у Лавровоі до пізна. — Прийшовши до дому, він застав у себе на столі карточку Нельговского и якесь письмо; у Джура наче що ёкнуло в серці, швидче розпечатав він письмо: воно було від Ноздроватого. Ноздроватий писав Джурові, що такі наруги, яку заподіяв ёму у Лавровоі сёгодня Джур, "змиваються тілько кровю" и що він препоручив Нельговскому умовиться: коли, де и яким оружєм повинен одбутись поєдинок. На карточці Нельговского стояло: "за одповідю зайду до вас завтра в ранці о 8-ій годині."

Джура кинуло в жар. "От-тобі й на!… отсе так!… от-тобі бабусю и юрьів день!… Що ж ёго діяти?"… и різні думки забігали в голові Джура. Ходячи великими ступнями по хаті, він усе тер рукою по лобі, наче хотів витерти відтіль пораду для себе; далі взяв шапку, загасив свічку и тюпки побіг до Лавровоі.

Лаврова ще не спала; вона дуже здивовалась побачивши Джура: лице ёго горіло, він задихався, піт так цівкою и котив по лицю.

— "Що се з вами? що за знак? кажіть швидче!" питала Лаврова.

Джур подав ій письмо Ноздроватого и карточку Нельговского: "Прочитайте, все взнаєте… порадьте, що робить!" сказав він и швидче сів на диван: ноги в нёго тряслись.

Лаврова прочитала.

— "А що?" спитав Джур.

— "Ноздроватий, завсігди Ноздроватий!… собака — собакою й пропаде… горбатого хиба могила виправить."

— "Добре! але що ж я мушу робити?"

— "Певно, що не стріляться!"

— "А як же? треба ж принять зазив… хиба оповістить поліцию — чи що?"

— "Плюнуть, тай годі!"

— "Тогді він мені всенародно заплює очи… Ні, так не приходиться!"

Лаврова задумалась. — "Виходить: чи сову об пень, чи пень об сову — сові не легше," сказала вона. "Не стріляться погано; стріляться ще поганійше. Я знаю, чого Ноздроватий хоче… тут все лихо коіть Нельговский… та зась! не діждуть вони… От-що я придумала: идіть вкладуйтесь, та зараз на зелізницю."

— "Куди?" спитав Джур, наче не дочувши останнёго слова.

— "На зелізницю, та з Дрездена; нехай шукає вітра в поли."

— "Не можна так."

— "Чому не можна?"

— "Раз: Ноздроватий подумає, що я перелякався ёго та втік; а в друге ні з чим, у мене грошей нема, жду з дому." Джур нікому не признавався про свій виграш.

— "Вовка бояться, так и в ліс не ходить! нехай собі думає, що хоче… а що до грошей, так от вони вам; идіть швидче справляйтесь," сказала Лаврова, подаючи Джурови гроші.

— "Ні!" одповів Джур, трохи подумавши, "не приходиться… лучше нехай він мене вбє!"

— "Годі вам верзти невідь-що! идіть, беріть білети и для себе и для мене."

— "И ви поідете?" скликнув Джур.

— "З вами разом… поідемо хоч — ну все одно, в Мюнхен, чи що; бо в Швайцарію не можна: вони знають, що мій син там; довідавшись, що я поіхала в один час з вами; вони и собі подадуться за нами… я знаю, чого ім треба."

Джур поціловав Лаврову в руку…

Другого дня в ранці Нельговский о 8-мій годині стояв вже біля дверей Джуровоі кімнати. Двері були замкнуті, він постукав; ніхто не обзивав ся. Нельговский до кельнера… Довідавшись, що Джур у ночи виіхав, Нельговский тілько руками розвів!… "Отсе вже не по пански, а чорт батька знає, по якому!" сказав він и плюнувши подався до Ноздроватого.

Не менше здивовався и Нельговский и Ноздроватий и Коцюк, довідавшись, що й Лаврова тієі-ж ночи виіхала з Дрездена.

— "Се вони так в Шандав," шутковав Коцюк.

— "Ну, від мене він не втече," говорив Ноздроватий, "я знайду ёго и в Россиі."

— "Для мене," сказав Нельговский, "він все одно, що торішній сніг; та Лавровоі жаль! гарна пані!"

IV.

Ключем кипить и парує в паровику вода; з димаря преться дим и вискакують искри; колеса під ваґонами гуготять по зелізних рельсах; парова сила везе з Дрездена швидкий поізд, а в тому поізді іде Лаврова и Джур.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: