Семен Жук і його родичі – Олександр Кониський

Стала Рися шукать "правди"; стала добиваться того идеала, котрий вивів би іі на пряму стежку из іі сумліній. Вона ясно бачила, що житє округ іі людей йде негарно, що воно не так би повинно йти; але як? вона не вміла дать собі поради. Ій бажалось, щоб іі "идеал" взяв іі за руку и повів тим путем, де б вона змогла принести якусь реальну користь людям. И от раз якось сидячи одна на самоті, стала Рися добираться до духовноі сторони Джура, стала думать над питанєм: чи вдовольнить Джур тому идеалу, який вона собі намалёвала, чи поведе він іі на ту дорогу, котра веде до правди, до добра, до безкористного услугованя громадского? — Стала вона, як уміла, анатомовать Джурову моральну сторону; згадала ёго розмови, ті засади, котрі він видавав, и стала шукать у іх чогось правдивого, живого. Чим більш вона думала — тим нижше спускався перед нею Джур… "Ні!" подумала Рися після довгих думок, "не такого, як Джур, нового чоловіка я хотіла б знайти… Одначе ж… все таки… я люблю Джура… Треба своіми думками поділиться з Сенею, що то він скаже."

И ось через кілька днів заводить Рися розмову з Семеном про Джура.

— "Скажи, Сеню, правду: як ти вважаєш Джура? які у ёго засади? що він за чоловік?"

— "Правду!.. гм! а не розсердишся?"

— "Ні!"

— "Таж ёго любиш!"

— "Так що-ж, що люблю! Хиба не можна слухать правди про того, кого любиш!"

— "Можна… та, бач, моя правда не вподобається тобі… крута дуже."

— "Дарма, говори!"

Жук подивився на сестру: лице Рисі и погляд були звичайно спокійні.

— "Ну, слухай," сказав Жук… "По моёму Джур — перш усего великий еґоіст; далі "космополіт", політичних засад у ёго не було й нема… гроші — ёго світоч; він пробереться в "люде"; буде колись багатим; буде лічить — та збирать гроші…"

— "Тай годі?" спитала журливо Рися.

— "Тай годі!.. чого ж ще тобі? ти чого б хотіла од ёго? може думаєш, що він чоловік-громадянин, що у ёго єсть громадска користь?… ні!.."

Рися ще більш замислилась…

— "Чом же ти мені давнійше про се не сказав?" спитала вона брата, трохи помовчавши.

— "Хиба ти мене питала про се? Я бачив, що ти так закохана в Джура, що у тебе нема и в світі нічого над Джуром…"

— "Се правда… я так думала."

— "А тепер думаєш так?"

— "Ні!"

— "А любиш ёго й тепер?"

— "Люблю."

— "И пішла, б за ёго?"

Рися задумалась.

— "Що ж мовчиш, Рисю?"

— "Що?.. не скажу тобі навірно, чи пішла б, чи ні… Я ёго люблю; але одружиться з ним… треба подумать ще… "

Жук обняв Рисю. — "Ну, коли так, Рисю, " сказав він,

"так тепер я тобі скажу, що ти не будеш за Джуром…"

— "Чому?"

— "Тому, що він тобі не пара, ти вже не любиш ёго."

— "Сего я не скажу: правда, тепер я не рвусь вже так до ёго, як рік назад, але колиб він тепер явився, сказав: ходім під вінець! я б може й пішла…"

— "И була б нещастна."

— "Може!.. а все таки треба, щоб я довідалась, де він и що з ним…"

В ту саму годину, як Рися вела з братом сю розмову, в хату війшов Віренко. Перед Віренком ніхто з Жуків ні в чім не таівся и Віренко давно знав про коханє Рисі.

— "Ех! годі Вам, Орино Йвановно, нудиться," говорив Віренко. "Нудьгою нічого не поможете."

— "Що ж діяти," питала Рися, "коли нудьга не кидає мене?"

— "Так ви іі покиньте!"

— "Рада б душа в рай, так гріхи не пускають."

— "Які там у вас гріхи! ви гаразд и согрішить не вмієте, " шутковав Віренко. "Ви от — розберіть гарненько: чом Джур не іде и не пише? Або вмер, або забув, або ніколи: коли вмер — вічна ёму память! коли забув — значить память у ёго коротка, не стоіть и він ні спомину, ні жалю; а коли ніколи, ну, тривайте, колись буде вольнійш…"

— "Ви жартуєте, а мені не до жартів."

— "Єй богу, не жартую! Вам просто скучно в Жуківці, діла у вас нема ні якого, ось возьміться за діло."

— "За яке?"

— "Хиба мало діла! Братчик ваш завів кассу, а ви заведіть школу… Не хочете сего, вивчіться акушерству або медицині. И посудіть самі, яку велику користь ви принесете нашій околиці. Я чув нераз ваші бажаня помагать народові, от и помагайте; помагайте ёму не в городі, а в селі: наша сила в селі, та в землі… А що вам Джур! забудьте ёго!.. знаючи ваш розвій, ваш погляд, я ніколи б не радив вам стать з Джуром у парі."

— "А що, а що, Рисю?! хиба не те саме я тобі казав?" заторохтів Семен.

— "Постій, постій!.. чом же б ви не радили мені?" спитала Рися у Віренка.

— "А тому, що, вийшовши за Джура, ви переідете жить в город, про Куличан тогді й байдуже… тогді з вас користи селянам ні якоі… "

— "Чудно! хиба, живучи в городі, не можна працювати на користь селянам?" перебила Рися.

— "Можна! та зверніть увагу на те, що праця городян — більш праця теоритична. Теоретиків у нас — хоч греблю гати, а практиків нема… через се й виходить, що говорять у нас багато, а роблять мало. Цур ёму, тому городові! в городах єсть и без нас кому працёвать, працюймо в селі!.. Кажу ж вам, наша сила, наше спасенє в селі, та в землі… Чи так, Семене Иванович?"

— "З городів идуть на села проводаторі цивілізациі, без городян села б запліснівіли," одповів Жук.

— "Гай, гай!" всміхнувся Віренко. "А чи багато ж тих міссіонерів у нас; де ті плоди, котрі виросли на селах з кореня городянскоі цивілізациі? в чім полегшало нашому селянинові? — Яким він був темним літ 200 назад, такий й тепер! Скажете може, що цивілізация визволила ёго з крепацтва; а хиба не цивілізация запропастила ёго? хиба, давши особисту волю крепакам, "цивілізация" не наділа на всіх селян ярма економічного рабства? хиба "цивілізация" земства не сковує більше й більше своіми податками наших селян? А все з городів иде таке добро… и все именем цивілізациі… "

— "Е, ні! ні!" перебив Жук; "тут виновата не городянска цивілізация, а та фалшива дорога, котрою йшла цивілізация… стоіть тілько звернуть на пряму дорогу."

— "Так, але хто ж зверне? певно, що не ті цивілізатори и ватажки, що посідали в городах… Треба пильновать, щоб селяне самі звернули на путь цивілізациі, треба, щоб городянскі цивілізатори покинули теоретичну роботу в городах, та взялись за роботу в селах, та повели цивілізацию "з низу в гору". Всяка рослина йде в гору з землі… Дайте селянам землю, у іх буде хліб; уменьшіть налоги — у селян будуть гроші, не буде жидівскоі лихви; дайте учителів — вони самі заведуть школи… от що! землі й землі, світу и світу дайте селянам!"

— "От тілько заговорили про землю, зараз и являються земці," заговорив Жук, дивлячись в вікно. "Хмара приіхав."

— "Хмара з-проста не приіде…, але я не хочу й бачить ёго," сказала Рися и пішла в свою кімнату.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: