Мисливці за маревом – Іван Корсак

– Вірую в Єдину, Святу, Соборну й Апостоль¬ську, – повторив ще тихіше ієромонах.

Куди менше літ шелестіли стиха за спиною в Йова Кондзелевича, аніж у Братковського, Йов на¬певне вже знав, чув душею й очима, як створити ікони чи іконостаси, не бачені та не знані досі на руській землі, але не завжди знаходив він слова, аби переконати гостя з душею, лещатами пересу¬дів кріпко затиснутою; будучи православним, ні¬коли Йов скоса не дивився в бік унії, бо щиро вва¬жав, що творена вона не до чвар, а до примирення.

Але й для Данила слова ті не пропадали марно, не струхлявіли, як безплідно пролежале зерня в пересушеній та зневодженій піщаній землі, бо не міг викинути просто так їх Братковський, вимес¬ти, як поточене мишами із засіки; ні, з часом зер¬няті неминуче давали бліді та несмілі паростки, з яких здатне здійнятися дуже і ніяким вітрам не підвладне стебло.

Вони не бачилися так багато літ, що навіть по¬рахувати їх було лячно.

І все ж Братковський впізнавав того давнього Івана Мазепу: по мові, по манері викладу думки, доволі стриманій, навіть дещо обачній, але послі¬довній завше; то таки той самий Іван Степанович, хоч вибілило голову передзим’я і літа невидимими лантухами на плечах зсутулили колишню струн¬ку статуру.

Товариство львівське та лучеське вже давно ра¬дило Данилові Братковському до лівобережного гетьмана Івана Мазепи у Батурин гайнути, про¬сити його до помочі долучитися: допоки земля руська, земля вкраїнська Дніпром буде розрізана, допоки гідність і віру люду нашого чужа підошва топтатиме? Щоправда, думки товариства тут роз¬чахнулися. Одні радили добиватися тільки унеза- лежнення цілковитого свого краю, інші вагалися у власній силі й Правобережжя, що під польською займанщиною лишалося, бачили об’єднаним з Україною лівобережною підцарем московським, аби лиш вольності колишні пожалували. На те Братковський дивився скрива, от і в книзі «Світ, по частинах розглянутий», що накладом поверх чотирьох тисяч примірників видрукував у Крако¬ві року 1697-го, вже на початку подав вірш «Мос¬ковське пожалування»:

Недобрий звичай, я з нього кепкую,

Дав москалю щось, він каже – жалую.

Все він жалує: дає чи збиває,

Від тих жаловань, буває, вмираєш.

Посилаючи до Мазепи з проханням помочі Брат- ковського, товариство мало на увазі одну, далеко не другорядну обставину. До Луцького братства Воз- движення Чесного і Животворного Хреста Господ¬нього, до якого належав Данило, входили в різні роки митрополит Київський Петро Могила, геть¬ман Іван Виговський, одна із засновниць Київсько¬го братства та братської школи Галшка Гулевичів- на, а ще матір Івана Мазепи – Марія Магдалина, в дівоцтві Марина. Може, й ця обставина, гадали братчики, пом’якшить серце суворого гетьмана.

Довга й іноді плутана розмова з Іваном Мазепою була у Братковського.

– То не життя в нас – барвінок не вінок, а полин не віник… Та ми, ваша ясновельможносте, не хоче¬мо сидіти, чинно руки склавши, ми тими руками прагнемо змін дістати, – Данило не мав потреби критися перед Іваном Степановичем і щось недо¬говорювати, бо вже низку років надсилав таємно Мазепі листи зі своїм баченням ситуації в краї. – Хоча інколи ті руки опускаються мимоволі… Ма¬лувато у Речі Посполитій такого люду, як Кази¬мир Беневський, ви знавали його. То Беневський ще коли застерігав: «Хіба не відштовхнули ми від себе козаків, збудувавши Кодак; хіба не грабували ми їх самі, коли Конституцією 1638 року довели їх дійсно до розпачу?» Словом, справи наші, як у приказці: були на масниці вареники, та в піст на вербу повтікали.

Гетьман ні разу не перебив несподіваного гостя, нехай виговориться, йому на душі полегшає, і са¬мому Іванові Степановичу простіше буде відповідь скласти. Гетьманові ці болі добре знані були з чис¬ленних листів фастівського полковника Семена Па¬лія, якими той засипав Мазепу і в яких теж напо¬лягав Правобережжя під руку царя московського взяти. Іван Степанович десь глибоко у душі не смів полковникові перечити, бо сусід зліва і справа, а чи з півночі або півдня волів би бачити землю цю рад¬ше пусткою. Гетьман пам’ятав настирну засторогу Бахчисарайського трактату 1681 року: «…от Кіева до Запорог по обі стороны Дніпра городов и город¬ков не ділать». В угоді «вічного миру» 1686 року інші воріженьки переспівували: «О… разоренных городіх и містіх, которіе от містечка Стаек вниз Дніпра по ріку Тясму были… Ржищеів, Трахтеми- ров, Канев, Мошны, Соколня, Черкасы, Боровица, Бужин, Воронков, Крилов и Чигирин… договорили и постановили, что ті міста оставатись иміт пусти так, как ньіні суть» (п.7). Пустеля ця в ро¬сійських і польських очах вельми втішено бачила¬ся своєрідною «подушкою» між обома державами, а ще Туреччиною і Кримом, а найбільше сусідські душі гріли роз’єднані частини України… Бив себе лунко в груди окольничий Леонтій Неплюєв, права рука князя Голіцина, мовляв, то його заслуга, що «Задніпровская страна без остатку запустоше- на, для которого запустошенія в Малороссійском краю и до днесь иміетца тишина».

Всього цього не міг не бачити й не знати геть¬ман.

Але, але… Палій занадто пошанований тамтеш¬нім козацтвом, – хтозна, чи такого пошанування йому, Іванові Степановичу, вділить той вередли¬вий козацький народ. Було ж не так уже давно, як вертався Палій із походу під Аккерман, то ре- ґіментар Дружкевич навперейми польський загін послав разом із козацьким полком Апостола-Щу- ровського схопити непокірного. Під Паволочем перестріли вони Палія, однак трапилося неперед- бачуване командуванням польським: козаки вби¬ли Апостола та приєдналися до Палія, а польські вояки чимдуж повтікали.

Зрештою, думав Іван Степанович, навіть якби й на це не зважати, то самому йому не під силу дві України з’єднати, а Москва… Звідти ухильні лис¬ти приходять, конче наказують Палію не помага¬ти, хоча й не відштовхувати його. Між тим, якось по-злодійському, таємно навіть від Івана Степано¬вича, в останні часи Семенові Палію доволі тлусту платню з Москви посилали.

Нам і з того, і з другого боку пече, – озвався нарешті гетьман. – Але який дідько печений, та¬кий і варений.

Чи ми не з того борошна зліплені? Вирвіть¬ся хоч ви, ваша ясновельможносте, з московської пащі, – то й нам поможете. Власне, за цим я і при¬їхав.

Мені легше відкупитися, аніж шаблею відби¬тися…

«Що з ним відбувається: з гетьмана, наче з ли¬чинки, гендляр вилуплюється?» – подивована думка в Данила промайнула зляканою ластівкою.

А таки золото здебільшого дужче найтверді¬шої криці, думав своє Іван Степанович. Він не раз мав нагоду в цьому переконатися, позірно зовсім м’якенький жовтий метал, бувало, виручав його там, де найтвердіша криця безсила. Найперше спало на гадку, як у Москві, коли молодий цар Пе¬тро по державному переворотові відправив Софію в Новодівичий монастир і сам став монархом, злі хмари зависли над ним, уже й наступника почали Мазепі швиденько шукати. Як ніколи, став у на-годі тоді ораторський хист та придворний вишкіл, а найперш дарунки вельми багаті: ваговитий золо¬тий хрест, всіяний діамантами, рідкісна, розкіш¬но оздоблена шабля та золоті обручі для царської родини.

– Хабар не заступить шаблі, – неголосно, але з паузами між словами вимовив Братковський, ви¬мовив якось так, наче з підсвистом розсікаючи простір, рубонув тою шаблею.

Мов приску гарячого хто сипонув у душу, геть¬ман рвучко з нестачі раптової заковтнув повітря, але стримався-таки, не дав вихопитися образі. Легко тобі говорити, чоловіче добрий, коли зараз ти сам за себе лише відповідаєш, іншої заспівав би, якби на плечі свої долю краю всього звалив…

Ще тільки Іван Степанович обирався гетьма¬ном, то Московщина весь скарб військовий козаць¬кий намірилася заграбастати, але дав начальнико¬ві Посольського приказу князю Василю Голіцину за кілька рипів хабара в сімнадцять з лишком тисяч рублів – і половина скарбу була врятована. Починається зараз Північна війна, ніде дітися, у

далеку Лівонію маєш посилати і своїх вояків, але черговий хабар таки применшує невситимі апети¬ти московські; там на чолі козацьких полків став¬лять німця або москаля, і їм не щемітиме серце, скільки в землю в бою козаків покладуть – і поло¬вину було, і дві третини сягало…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: