Мисливці за маревом – Іван Корсак

Олег їхав у апеляційний суд із думкою, що бе¬тонну Феміду при вході там, папуцувату постать із зав’язаними очима та масивними, обгадженими го-робцями вагами у руках, поставили невипадково: їй по цимбалах, яка зі сторін покладе на ваги біль¬ше «зелених». І очі, а не вуха теж недарма зав’язали – інакше телефонному праву як існувати…

У суді першої інстанції він із Денисом справу про незаконність отих маски-шоу та арешту това¬ру програв цілковито, попри докази пронирливих адвокатів. Документи, що бариги, який продавав буцімто їхній контрабандний товар, у природі дав¬но не існує, на суддю Заліпу не справили вражен¬ня, швидше, обурили.

Це ж до якого цинізму треба дійти, – піднімав до небес молитовно очі Заліпа, – щоби приймати на роботу мерців.

Ваша честь, – глипнув і собі адвокат угору, мов видивитися хотів, чого там шукає високопо¬важний суддя, – то не підприємство приймало, то приписують йому.

Чесному не припишуть, – знайшовся на не¬спростовний доказ Заліпа, якому в разі чого Бак- сютенко пообіцяв поміняти суддівську мантію на куфайку.

От уже цікаво, – думав Олег, – чи бачив суддя Заліпа бодай репродукцію картини Герарда Да¬вида «Суд Камбіса», писану за Геродотом. За те, що підкуплений кимось суддя криводушну виніс ухвалу, обурений цар наказав його стратити, по-

передньо з живого ще здерши шкуру. Тою шку¬рою, ретельно видубленою, обтягнули суддівське крісло, а новим суддею був призначений син цього страченого – матиме на пам’яті, в якому віднині возсідатиме кріслі. Цікаво, в судді Заліпи – син чи дочка підростає?

Тепер вся правда і кривда була в суді апеляцій¬ному.

Адвокат Олега з обвинувачем як зчепилися в сварці ще перед початком апеляції, то не змогли спинитися, коли й судді зайшли.

Ви брехливий чоловік! – аж підстрибував об¬винувач.

А ви злодій державний!

Головуючий у суді обох зміряв поглядом:

Сторони, здається, представилися. Можемо починати.

Оповідав Олегові добрий знайомий, що в цьому апеляційному змагальний процес доволі простий: хто більше тисяч баксів запропонує, той і правий. Тож в Олега з уваги вуха аж підростали.

Державний обвинувач навів докази про кри¬мінальні діяння на підприємстві, – головуючий говорив урочисто, гордо піднявши голову, мов виголошував військову присягу. – Винуватці в такому разі мають понести тяжку кримінальну кару.

Олег обачно став відвертатися, аби іншим не видно було, і два пальці судді взявся показувати.

Між тим головуючий, глипнувши на руку Оле¬га, ще урочистіше мову повів:

Цілковиту легковажність захист при цьому

чомусь проявив. Доказів мало у нього – ще й ті да¬леко не переконливі.

Крякнувши, Олег став три пальці показувати.

Звісно, окремі докази суд не може не взяти до уваги, – видавалося, голос судді теплішав, ставав не таким уже урочисто казенним. – Але наведене захистом ще потребує посилення аргументації.

«Вдавися!» – лайнувся Олег було подумки і роз¬чепірив усю п’ятірню.

Але й те ще суддю не переконало, зрештою, дум¬ками був він уже у відпустці, ген-ген на березі Се¬редземного моря, на знаменитому доволі курорті. Завидки знайомого навіть брали: де стільки гро¬шей узяв на таку дорожнечу?

«Відпускні ось одержав», – відказав усміхаю¬чись. «Нічого собі, відпускні!» – дивувався знайо¬мий. «А це ще залежить, кого відпустити»-…

Зараз же головуючий продовжував присікува¬тися до адвоката Олега:

Ви назвали щойно державного обвинувача злодієм. Чи казали таке?

Казав.

А ще мені видалося перед тим, що шахраєм обзивали його та бандитом.

Було таке?

Не було, ваша честь. Із серця важливе щось міг і забути.

Напуджений Олег, остерігаючись нових запи¬тань судді, швиденько ще й з другої руки викинув двійко пальців.

І коли суд придивився уважно до цієї непрос¬тої справи та пильно розглянув докази, – голос го¬ловуючого звучав ще урочистіше, майже речита¬тивом, що в спів був ладен перерости, – то врешті дійшов непохитного висновку: претензії держав¬ного обвинувачення безпідставні.

Гетьман, видавалося Данилові Братковському, не до кінця з ним був відвертим, і те, мов скалка під нігтем, муляло та боліло йому. Нехай воно на¬віть не є недовірою, проста пересторога передбач¬ливого старого і хитрого лиса, однаково, проте, від нещирості чи неповної щирості, якась гірко¬та на денце душі осідала: як-не-як, на тих самих спудейських лавах Києво-Братського колегіуму сухарі премудрості гризли, зрештою, всім жит¬тям своїм довели невідступність від справи спіль¬ної.

Ні, ваша ясновельможносте, – Данилові не хотілося будь-чим виказати розчарування, проте мимоволі голос його вистуджувався. – Як би золо¬то не дзвеніло зманливо, у великому ділі воно не заступить шаблі.

Не кажіть, – дещо поблажливо всміхнувся гетьман, і брови його при усмішці поповзли злег¬ка вгору; Данило з подивом примітив у них зблиск сивини – як не чепуритиметься людина, а часу їй не здолати. – Не кажіть, ліпше згадаймо дещо з почутого нами колись у колегіумі. Карл V, як не забули, сильних суперників в особі рідного брата мав та ще короля французького – ніяка шабля тоді не могла йому в поміч стати. Але цей хитрун пози¬чив у німецьких банкірів вісімсот п’ятдесят тисяч флоринів, підкупив за них виборників і отримав срібну корону короля Німеччини, а вже згодом Папа Римський коронуватиме його на імператора Священної Римської імперії. Ріки крові могли по-

текти, натомість текли з передзвоном лише золоті струмки…

Чи він справді вірить у чудодійність підкупу, – думав між тим Братковський, – всесильність ла- пувки, як мовить поляк, хабара чи як там деінде ще звуть, чи його ясновельможність просто осте¬рігається виказати таємні плани якісь щодо Пра¬вобережної Русі-України? А якщо справді гетьман боїться, що люд мого краю швидше до Семена Па¬лія стане горнутися?

Відсунемо вбік моральність чи немораль¬ність, – Братковський вирівняв врешті свій го¬лос. – На війні не перебиратимуть вельми зброєю. Але ж різний люд сіявся світом, один, як продав душу, то й змирився з тим генделем, а інший дав ввечері слово, а досвітком раптом забрати хоче. Он Калігула яким був всесильним, навіть за підкуп, каже переказ, у сенат ввів коня свого улюбленого, а чим завершив? Тридцять ножів у тіло, нашпигу¬вали, як шинку, – от і всі пиріжки…

Якщо ви гадаєте, що я все те видумав, то по¬миляєтесь, – у голосі гетьмана кпини звучали не¬приховано майже. – Двадцять чотири століття до Різдва Христового шумерський цар Урукагин уже тужився припинити підкуп, та марне… В Англії Томас Кромвель вельми майстерно наловчився доїти казну, купляв усіх по дорозі до свого злету, допоки став канцлером казначейства і державним секретарем. Зрештою, і не таке бувало… Як убили в древньому Римі імператора Пертінакса, то за трон не мечами, а калиткою змагатися взявся Дідій Юліан супроти Сульпіціана. Останній запропону¬вав, пам’ятається з оповіді у колегіумі, двадцять тисяч сестерціїв, але його супротивник підняв над головою розчепірену п’ятірню, – мовляв, на п’ять тисяч більше даю. І нічого, проголосили його імпе-ратором, а сенат залюбки затвердив…

Дивно якось влаштований світ, – ятрили душу гіркі думки Данилові, – набіги ворожі з різних бо¬ків по Андрусівському договорі його край пусто¬шать, на очах порожніє земля, де садиби людські були, там вітер лиш попіл зі згарищ розвіює та обгоріла садовина чорними всохлими скелетами стовбурів жахає, вздовж доріг кості непохованих його земляків біліють; він же з високим паном пре¬спокійно якісь курйози минувшини перебирає. Років п’ять чи трохи більше тому самі собою в ньо¬го складалися рядки, що ввійшли в таку дорогу серцю книгу «Світ, по частинах розглянутий»:

Добачу марність значну світу цього,

Б’ють батька, стрия чи брата свойого.

Невинних кров’ю ти, лотре, торгуєш,

Кров братів помсту з небес лементує…

…Вони пригадували ще якісь історичні буваль¬щини та курйози, які не витер із пам’яті вітер де¬сятиліть, а в душі у Данила смеркалося: марне він тратив стільки часу, марне на небезпеку не раз на¬ражався, аби лише побалакати про далекі літа – не зможе, не схоче чи не під силу гетьману стати в помочі його краєві, кривди позбутись та волю здо¬бути…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: