Мисливці за маревом – Іван Корсак

Розгубилися навіть найгарячіші голови, але все ж двоє знайшлося, хмелем запаморочених: один палицею вдарив архієпископа, а другий ру¬бонув сокирою… В сутичці кривавій мало хто й спам’ятатися здатен, ще живому архієрею про¬стрелили голову, понівечене тіло у бочку поклали й спустили в Двину…

…Як же воно так у світі ведеться, – роздуму¬вав дорогою додому з Батурина Данило Братков- ський, – що віра, замість єднати людей, раптом сім’ї роз’єднує, батька сварить із сином, люди, що Книгу найголовнішу однакову мають, те саме Святе читають Письмо, раптом із сокирою одне на одного чомусь кидаються. Де і коли вони відсту¬пили від Слова Спасителя? А ти хочеш від гетьма¬на, – сам на себе звертав Данило власну невдачу поїздки, – аби він самотужки сточив так зі злістю та підступом розрубане і роз’єднане.

Танула гіркота, наче ласівці на вікні від тепла у хаті, лише як згадував Братковський доброду- хів-братчиків, таких як бібліотекар Філарет Горо- дельський. То він встановив порядок зразковий у книгозбірні, де вишикувалися фоліанти грецькою і церковнослов’янською, польською і латинською мовами. А ті книги сюди втрапили з рук Галшки Гулевичівни і Петра Могили, Івана та Самуїла Ви- говських і шляхтича Олександра Пузини, Йова Кондзелевича і Марії Мазепи, інших братчиків і сестер. Їхні імена, думалося Данилові у дорозі, не згаснуть у часі, як можеслабосилу свічку зга¬сити вітер, що ввірветься раптово у дім. Ці люди приходили в братство не тільки з книгами, вони, на відміну від тих, хто в потаємних шпаринах ко¬рисливої душі таїв вигоду, дарували братствові немалі кошти чи інші статки. Ян Гуляницький і Олександр Яловицький, Варвара Лозчанка і Пав¬ло Русинович, Гальшка Гулевичівна і Юрій Пузи- на, Катерина Смиковська і ще низка славетних і безкорисливих…

Із неблизької Греції привела доля Олександра Мозеллі у Луцьк, у Чеснохресне братство, якому подарував маєток у Бродах, чимало майна і по¬над сімдесят дві тисячі злотих – неймовірно вели¬кі кошти на ті часи. А Галшка Гулевичівна сперш принесе до київського магістрату фундуш «право¬вірним і благочестивим християнам народу русь¬кого… тим, котрі в благочестивій Східній Церкві тривають і тривати будуть». Даруватиме вона київському братству «дім із землею, з усім до того двору… пожитками, різними належностями, нічо¬го собі самій ані нащадкам моїм не залишаючи. Все сіє – на монастир чину Василія Великого, також і на школи, також шляхетським, як і міщанським, і на кожний інший чин богоугодного життя, задля спасіння християнського». До презенту цього пре-щедрого додала вона ще й десять тисяч злотих…

Через сімнадцять років на дарованому постане 1632 року Києво-Могилянська колегія, що виви¬щиться згодом в академію славетну. А коли сувора і зовсім для Галшки нещедра доля поверне її знову на Волинь, то обдаровуватиме вона тепер Луцьку братську церкву, монастир і шпиталь, не скупити- меться на пожертви Чернчицькому монастирю та священикам.

Ось уже котре десятиліття при братстві незле почувається школа, де граматику вчать, піїтику та риторику, діалектику й арифметику, науку про святих тут викладають, церковного співу навча¬ють та святого письма. Хто до науки уподобання має, повинен триденний іспит складати та в касу шкільну посильних цілком чотири гроша сплати¬ти.

.І коли ці думки набігали Братковському, то не так уже гірчив полин зустрічі з гетьманом, вида¬валося, навіть коні, весело збруєю побрязкуючи, прудкіше бігли додому – таке-бо життя, в якому химерно тасується світле з чорнізним, із втіхою лихо, з сумом жалким та безпросвітним межує не- очікувана, негадана радість.

Лунко гриміли громи, і злі блискавиці змигува- ли.

Громи в голосі Баксютенка то затихали, то рап¬тово виляскували в найнеочікуваніші моменти, а блискавиці, метаючись, готові були ось-ось поці¬лити в самісіньку маківку винуватця.

Підполковник Кошлатий! – вигукнув голова адміністрації тоном, яким перед рингом оголошу¬ють боксера, і міліційний підполковник прудко схопився, тільки рядочок його медалей жалібно брязнув на грудях, мов мідяки в жебраковій шап¬ці.

Суддя Заліпа! – виляснуло знову, і настраха¬ний суддя поспіхом пропихав огрядного живота між столом і масивним, під старовину вирізьбле¬ним дубовим стільцем, відсунути який було йому несила.

Блискавиці з-під густих брів Баксютенка били по черзі то підполковника, то суддю, а решта ра- йонового керівництва за довгим полірованим сто¬лом принишкло голови втягувала в плечі, аби блискавка чергова по комусь із них часом не зри- кошетила.

Я вам кожному дав поважне крісло й держав¬не авто під розповнілі ваші зади, – обурення роз¬пирало легені районного голови, і він обома рука¬ми вхопився за кришку стола, аби часом у повітря не знятися. – А ви справитися не здатні з отим ви- шкребком й стервом Денисом Поліщуком, що не визнає нашої рідної влади.

Ще підполковник було рота відкрив, силячись слово вимовити, та виляск головиної долоні по сто¬лу знову його у правець ввігнав:

Нишкнути! Нічого мені парафінку травити та хльобало розкривати. Кіпішного бродягу – в бара- ній ріг, його і всю його шоблу та кентів його всіх. Ця гнида козирна назавше має усохнути.

Підполковникові таки вдалося вставити слово:

Браткам його здам… Якраз один підвернувся.

Знать не знаю! – як виляском батога. – Щоб я цього жмурика не бачив більше ні на цьому світі, ані на тому! Деталі – на нараді в Аполінарія Апо- лінарійовича.

«Знов усе лайно мені, – промайнуло в поміч¬ника, як перейшли усі в його кабінет. – І відпо¬відальність також». Він ненавидів Баксютенка з такою самою потугою, як і служив йому; рівно¬великим цим величинам був ще страх нутряний, що підживлювався переданням, яке інколи на¬півпошепки шелестіло поміж старожилами: мов¬ляв, хтось із предків Баксютенка в давнину слу¬жив катом.

Пришити, – не вагавсь підполковник, побряз- куючи медалями.

Неправильно, – заперечив суддя. – Як нам на¬казано: щоб ні на тому світі, ані на цьому…

Хрінзна-що і бантик збоку, – буркнув підпол¬ковник. – Як у казці – іди туди, не знати куди.

Може, порожню труну закопати і хрестик по¬ставити з написом: «Упокоївся раб Божий Денис. Вельми за ним сумуємо»? – подумав уголос Апо- лінарій.

Виявиться швидко. Скандал буде розкіш¬ний, – спробував передбачити події все ще насу¬плений підполковник.

Належить усе по закону робити, – нарешті полишив Заліпу недавній переполох, мов його ворожка яйцем викачала, і суддя знову набрав поважного, відповідного його становищу вигля¬ду. – Спершу пропоную цього жмурика майна позбавити повністю. Робиться просто: виготовля¬ється нелегально печатка його підприємства, пи¬шеться протокол зборів засновників, де всі майно¬ві та інші права, аж до продажу чи перереєстрації, доручаються у відання, скажімо, мого троюрідно¬го брата. На протоколі ставиться свіжа печатка, завіряється у нотаріуса, і реєстратор нову фірму фіксує – весь товар і майно відтоді вже не Полі- щукове.

У мене теж троюрідний брат є, – промуркотів Аполінарій, але на те не звернули уваги.

Підполковник, що досі сидів зі скислим об¬личчям, раптом переможно медалями забряжчав. «Напевне, йому якась думка прийшла у голову, але так і не достукалася, не застала нікого вдо¬ма», – згадав роздратований Аполінарій від ко¬гось почуте.

У такому разі ще по-іншому можна по закону чинити, – підполковник випростався за столом, мов його збиралися якраз на дошку пошани фо¬тографувати. – Першого-ліпшого бомжа, що вмре десь у підворітні, занотуємо, як небіжчика Дени¬са Поліщука, випишемо свідоцтво про смерть і все інше, як книжка законодавча каже. Вказівка на¬

шого високоповажного голови в разі такому буде виконана повністю: майна і товару цього жмурика ще раніше позбавили, а тепер його документально на цьому світі нема, нема і на світі тому, бо фізич¬но він все-таки тут… Років два йому доведеться в судах доказувати, що він то є він, а не мрець із мо¬гили піднявся. Ще й аби вклався у два…

– Не переймайтеся, тут уже я потурбуюся, – засміявся суддя, погладивши лагідно себе по об’ємному животові, що побуркував стиха, нага¬дуючи про близький обід. – Але в цьому криється ще одна закарлючка хитра…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: