Мисливці за маревом – Іван Корсак

«Ми всі, нижче підписані особи релігії старо¬житньої грецької східного православ’я, обивателі воєводства Волинського, котрі тут часто буває¬мо і справи свої маємо, де прав та вольностей на¬ших перестерігаємо. А місця на те особливого не

маючи, де б набоженство своє, відповідно до старо-житності предків наших, відправлялося б, з тієї міри поглядаючи на інші міста, де братства ма¬ють свої фундації та порядки, так само й ми, іду¬чи за патріаршим благословенням і за привілеєм короля, його милості, спершу заклавши Братство милосердя, котре за собою тягне всі добрі вчинки, хочемо старатися, аби хвала Божа в його церкві була відправлена і аби також шпитальне убозт¬во слушне виховання мати могло. Тобто догляну¬ли собі на те особливе місце, де б церкву, і школу, і шпиталь, відповідно до можливостей наших, по¬будувати, уфундувати і всілякою оздобою прикра-сити. А що самі в тім місті зараз не мешкаємо і через віддаленість нечасто буваємо, то доручає¬мо той догляд і працю та й покладаємо на мен¬ших панів братії нашої, панів міщан луцьких, аби вони, як до того належні, на місці нашому працю та всілякий нагляд чинили й урядження всіляко¬го доглядали і нами, як старшими, покликалися. А ми також при них, як старші молодших, повинні згадувати, заступати й боронити на кожному місці і в кожній справі. На що й руки наші підпису¬ємо, і печатки свої прикладаємо.

Діялось у замку Луцькому, місяця вересня, 1 дня, літа після народження Ісуса Христа, Сина Божого, 1619-го.

Димитрій Балабан; Юрій зі Збаража Воронець- кий; Олександр Зубчевський, мостовничий луць¬кий; Єзекиїл Курцевич, архімандрит трахтеми- рівський; смиренний ієромонах Ісакій; Григорій Ушак Куликівський, підсудок кременецький; Кос-

тянтин Хорошко; Криштоф Єловицький; підсто- лій землі Волинської; Філон Єловицький; Іван Мар- ковський; Іван Виговський; Олександр Пузина; Юрій Пузина; Лаврентій Деревинський, чашник волинський; Абрам Грабовецький; Михайло Гуле¬вич Воютинський, підсудок луцький; Криштоф Кольчицький, скарбник воєводства Чернігівського; Юрт Кульчицький; Павло Вишборський; Павло Друцький Любецький, суддя гродський луцький; Тома Гуляницький; Іван Ісайковський; Яцько Гу¬левич Воютинський; Іван Банковський; Микола Нападовський; Олександр Немирич з воєводства Київського; Олександр Волковський; Семен Гуле¬вич Воютинський; Іван Гулевич; Федір Гулевич Воютинський; Іван Волковський, підчесник; Гри¬горій Черняк, коморник; Роман Гулевич; Петро Гулевич; Григорій Баковецький; Михайло Мишка Холоневський; Григорій Жабокрицький; Адам Сві- щовський; Петро Сурин; Михайло Садимонтович Кропивницький, підсудок; Павло Щольген; Богдан Братковський; Андрій Саватський; Григорій Сен- ницькип; Федір Кузьмич».

Луцьких братчиків доля розносила по світах, але вони люду свого і своєї землі не цуралися, з роду Гулевичів славна Галшка Києво-Могилян- ський колегіум фундуватиме, шлях славетний та водночас тернистий, шлях трагічний в Івана Ви- говського, справ ваговитих немало в братчиків ін¬ших, при тім числі в предка його Богдана Братков- ського. Ці люди з пліч не скидали невдячний тягар відповідальності: щоби дозвіл мати на будівництво храму, оповідали братчики, до яких сам належав, мусили хабарі возити і королю у Варшаву, і патрі¬архові вселенському – хіба надією себе тішили, що Всевишній простить їм мимовільний цей прогріх.

…Тиша у кам’яниці, вселенська тиша і, вида¬ється, всі пригоди уже позаду, лиш очікування тривожне перед собою. Але якось дивно з ним по¬велися, допитували для годиться швидше, а далі тижнями чогось чекали, найімовірніше, гадав Братковський, рішення з неблизької Варшави.

Аж одного дня скрипнули двері й на порозі по¬став вартовий над ним:

Ви не впізнали мене, пане Братковський? – пе¬репитав напівголосом, якось, видавалося, винува¬то.

Братковський обличчя це бачив колись, він си¬лився і не міг пригадати, тим паче, непросто роз¬гледіти в напівсутінках підземельних.

Ви мене, якщо пам’ятаєте, зі скрути виручи¬ли, – мовив притишено вартовий. – Тепер я виручу вас.

Село Свищів, частиною якого володів Братков¬ський, недалечко було від Олики, і до нього різний люд із сусідніх сіл за поміччю інколи йшов – він згадав цього чоловіка врешті.

А ще за півгодинки Братковський був уже в сід¬лі й, подумки проказавши вдячну молитву, завер¬шив її неспростовним та віковічно чинним: «Не- сповідимі шляхи твої, Господи…»

Вже за версту, коли й Олика ледве видніла- ся, промайнула у думці перша олицька пригода, коли за хабар у сторожі пильної сам себе викупив: «Знатно склалося, пане Братковський. Вельми

пікантно після диспуту із Мазепою, коли ти про-повідував неморальність лапувки. Зрештою, тепер хоч знаєш напевне, скільки вартує присяга його милості польському королю…»

Біда біду знайде, коли й сонце зайде, – не марне мовиться, таки не сховаєшся від набридливої, хоч у піч замажся.

Заледве Денис з Олегом поповнили склад, як погостювали так розкішно в них міліційні маски- шоу та погромники, коли ж знову поцілило життя під дихавку – на складі нестача.

Очі в Олега іскрами сипали, мов від точила, коли гострять сокиру:

Здаваймо завскладом Петрівну ментам. Не бу¬ває помилок такого обсягу.

Нагодилась на ту мову Орися, що привидом у дверях замерехтіла:

Вона прийде сама попроситися… Не чіпайте зараз її, якщо можна. Думала вона крадене плат¬нею своєю до ревізії якось залатати.

Денис тільки скрива поглядом низонув, наче швайкою:

Захисниця, нівроку. Забула вже, як Петрівна до тебе все чіплялася, стукала та наговорювала?

Те Орися пропустила повз вуха, наче заблука- лу осу, яку не дражнити ліпше. Натомість пере¬казала від самої Петрівни почуте, коли та з добра дива розревілася зранку, без видимої якоїсь на те притичини, ревнула з нутряним та щемливим ви¬дихом, як з великого болю здатна хіба скривджена звірина.

Семирічний син її Данилко одного дня раптом затемпературив, скаржився на животика: гаятися мама не стала, відразу в лікарню. Лікар десь ви-

йшов на хвильку із кабінету, та медсестра заспо¬коїла:

Зараз за лікаря його халат. Он він у кутку ви¬сить.

Петрівні не треба було повторювати, і вона, зов¬сім не криючись, шихнула в кишеньку халата па¬рочку сотенних.

Оглянувши Данилка, прослухавши серце та животика прощупавши, лікар узявся рвучко пи¬сати, і Петрівна ніяк не могла вгадати, чи латиною він оце користується, чи якоюсь іншою, досі не знаною ще в тутешніх краях загадковою мовою.

Харчове отруєння. Ось рецепт, на аналізи на-правлення, а вдома зробите клізму.

Вона заїкнулася було про лімфовузли малого, які її непокоїли, та лікар мовчки зробив жест обо¬ма долонями, наче котив щось перед собою, дово¬лі важке та незграбне, і тоді якась невидима сила стала підштовхувати її до дверей і врешті зовсім за поріг нахабно виштовхнула.

Вдома Данилкові стало легше, навіть м’яча ганяв, але вже під вечір знову рум’янець від температури на щоках шарів, а лімфовузли ще загрозливіше видніли- ся. Петрівна спитала своєї бабусі, що фельдшерувала піввіку, чи не може то бути бідою, про яку їй думати навіть моторошно. Бабуся, ховаючи очі, не стала пере-чити, тільки силилася заспокоїти, що схоже в хлоп¬чака може трапитися навіть від звичайного протягу.

Чорний здогад нічний сон виштовхав так, як лікар із кабінету матір, і вже наступного ранку, хоч була неділя, погнав Петрівну з малим знову в лікарню. Чергового лікаря десь вхопило, та сотен¬ний папірець враз його повернув. Відвертаючись, аби не так чутно було, чим закусював, спитав, чи робили малому клізму.

Треба ще зробити кілька разів, – радив пова¬гом, облизуючи пересохлі вуста.

Покласти в лікарню Данилка, на жаль, не вда¬лося:

Не кровить, своїми ногами прийшов, чого ж тут…

Зате видерти, шихнувши ще асигнацію, вдало¬ся направлення на нові аналізи.

У понеділок Петрівна насамперед кинулася до дільничного педіатра, та тут чекала невдача:

А ви без талончика.

Зате в дитячому відділенні лікарні образилися на неоковирну спробу шихнути в халат чергову сотню і невідкладно виписали направлення в об¬ласну лікарню.

Малого завезли тиждень тому, але було вже запізно, – Орися чомусь до вікна відвернулася. – Зранку потелефонували, що хлопчик помер. На довершення, ще й без перепустки на той світ не по¬трапити – за нормальне місце на кладовищі чима¬лий хабар ниньки належить.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: