Мисливці за маревом – Іван Корсак

Ураз запала цілковита тиша, глухоніма, тя¬гуча й густа, тільки десь за стіною підвискувало свердло ремонтників.

Ось так у житті трапляється, – думав Денис, – справедливо вчинити в таких трапунках під силу хіба Соломонові, та й то ранньому, ще не осінніх літ, коли будувати жертовник язичниць¬кий жіночі спокуси звабили.

Тільки тепер йому, замороченому, нарешті ді¬йшло, чого забігала почорніла Петрівна, просила вона авансу та все балакала про землицю, що в за¬тишку отам, під явором, – папірець, у голові своє колупаючи, підписав Денис, не чуючи та не заду¬муючись.

Ще подумав було про Орисю: напівусохла душа її, життям обморожена, відновлюється начебто, затягує молода кора болісні тріщини; може, якраз ожити їй суджено.

Не міг Братковський довго всидіти вдома – злі вітри знімались над його краєм, сеймова постано¬ва року тисяча шістсот дев’яносто дев’ятого злікві¬дувала козацтво, бо як оберег від турків, мовляв, тепер уже воно не потребуватиметься; ще й віру споконвічну карнали та люд землі позбавляли прадавньої…

І заклекотіли вози Правобережжям, із сім’ями їхали, із худобою зі всіх країв, направлялись ці¬лісінькими валками до Семена Палія – того са¬мого заступника скривджених, характерника ко¬зацького, полковника, що уславився під Віднем і Ясами, Кази-Керменом і Дубосарами, на землях словацьких, турецьких, угорських, того самого Палія, що польським нахабним комісарам дав від- коша:

«Я народився у вільній козацькій Україні, на яку нема прав у Речі Посполитої, тільки я – прав¬дивий козак і гетьман мого народу…»

Бувало, Данило засне, а тоді, задовго до виспі¬вів півнячих, невидима сила розбудить – і вже годі зімкнути повіки: думка гнатиме думку, і тим забігам наввипередки не буде і до світанку кінця. Деколи набігали рядки зі своїх же поезій, тільки писані низку вже літ тому, рядки про цей химер¬ний світ:

Одним недоля, іншим щастя плужить,

Своєму брату брат, буває, служить.

Одна хоч мати, не одної долі:

Цей син веселий, тому тяжкі болі.

О світе, світе, що ти за особа:

Цьому зневага, іншому оздоба…

Так уже льос випадав, що зневага й тяжкі болі діставалися тим, хто упродовж віків на цій землі порядкував, чиє коріння куди далі пішло углиб, аніж у гінких тополь уздовж найбільших шляхів.

Але що вдіяти зможе він? Підняти тутешній люд – не вартує себе жданиками втішати, ще спо¬мини ятряться, коли тільки п’ятдесят чотири під¬писи вдалося зібрати, аби покарати зрадливих послів у сейм. Виглядати, долоню до брів прикла¬даючи, помочі якоїсь від гетьмана Івана Мазепи? А хіба то не він їздив до ясновельможного та на власні очі міг переконатися, що в того руки кріпко московитом пов’язані?

Данило наче із затуленими очима никав зачине¬ною кімнатою, спотикався і перечіплювався, нати¬кався на стіни – і не було кому погукати «Тепло!», «Холодно!» або «Тепліше»…

Він повинен таки поїхати до Палія, якщо себе поважає, якщо червоніти не хоче й на тому світі, коли судить зустрітися з предком славним сво¬їм Богданом Братковським. І так само чесно має вчинити щодо сім’ї своєї, бо недруги, заледве він за поріг, вже наступного дня все за вітром пус¬тять та розграбують. Найперш на синів, Івана та Олександра, має переписати належну йому части¬ну Свищова, іншим майном розпорядитися, – у ве¬лику бучу доведеться встрявати, і ні з якого боку не повинен ніхто його вкусити…

І коли зважився, то душа його почувалася, як ріка по скреслій нарешті кризі, вперше за остан¬ні місяці він спав, мов немовля безтурботне, що всмак підвечеряло грудьми материнськими, і те¬пер всі клопоти світу далеко десь…

Попервах усе складалося легко і вправно, мов пісня співалася. Данилів невеличкий маєток, частина села Свищова, був під заставою, тож на- шкребти необхідні кошти, аби викупити те все, вдалось напрочуд легко, без напруги особливої; навіть дарові грамоти дітям були засвідчені.

Вже як повернувся Братковський із доріг не¬близьких, старший син його Іван два документи показував. Перший із них був Іваном писаний:

«Року одна тисяча сімсот першого, у місяці квітні п’ятого дня.

На уряді гродському, в замку Луцькому його коро-лівської величності, переді мною, Адамом Немиров- ським, намісником бурграфства замку Луцького ви-ступав особисто його мосць пан Іван Братковський, син його мосці Данила Братковського, підчашія вен- денського, та від імені його мосці пана Олександра Братковського, брата його рідного молодшого, який хворіє вже 12 тижнів і не може прийти особисто, виступав проти його мосці пана Миколи Семихов- ського і скаржився на те, що: вищезгаданий його мосць пан Семиховський, отримавши певну час¬тину Свищіва від згаданого раніше його мосці пана подчашія венденського під заставу, цю частину за тих та інших обставин руйнував…»

Боже, відклав документа Братковський, та чо¬ловік мав би подякувати, що стільки часу одержу¬вав зиск від маєтку, заставу йому повернуто в пов¬ному обсязі – які там претензії?

Натомість, читав далі Данило синову скаргу, «… кіньми, худобою, свинями наше жито, у дворі за¬сіяне, Семиховський повністю знищує, огорожі ви¬палює, пасовища спустошує та інше, під час свого нетривалого управління даним майном, речі під¬даних не повертає…

Іван Братковський, своїм іменем та іменем бра¬та мого Олександра Братковського».

Тут щось не те, думалося Данилові, тут до втра¬ченої вигоди домішується, напевне, ота зненависть до «зрадника-шляхтича», що посмів за безборон¬ного хлопа перед сильними світу сього заступа¬тися та віру, в якій хрестився, відстоювати. Те ще більше поміж рядків проступало у скарзі самого Миколи Семиховського, скарзі, писаній, заледве в синовому документі чорнила висохли.

«Року одна тисяча сімсот першого, у місяці квітні шостого дня.

На уряді гродському, в замку Луцькому його королівської величності, переді мною, Адамом Немировським, намісником бурграфства зам¬ку Луцького, виступав особисто пан Мико¬ла Семиховський від свого імені та імені пані Мар’яни Вольської-Семиховської, своєї дружини, скаржився та маніфестував проти його мосці пана Данила Братковського, венденського под- чашія, власника частини маєтку Свищіва, в такий спосіб і про таке: що його мосць пан вен- денський подчашій порушив підписану ним уго¬ду, засвідчену його мосцю паном Томашем Хула- ницьким, писарем гродським генеральної ради воєводства київського, на суму дві тисячі поль¬ських злотих, заставним способом передавши право власності на частину маєтку села Сви¬щів маніфестанту і її мосці пані дружині його, а також надавши свою гарантію в Луцьку дня чотирнадцятого місяця лютого року одна ти¬сяча сімсот першого…»

Знов по рибу гроші – вже не дивувався і не сер¬дився Братковський, просто втомленим поглядом біг рядками:

«…На противагу викладеному вище, так ба¬гато раз будучи прошеним маніфестантами, за будівництво нового двору, що побудований за власний кошт маніфестанта, не дав ніякої вина¬городи, оплачені маніфестантами в такі тяжкі часи податки, що належали за підданих, не повер¬нув, великі кошти за підданих, маніфестантами заново надбаних, ніяк не задовольнив, і усім цим суперечив своєму запису та асекурації, маніфес¬тантів з їх власного будинку викинув, до Палія поїхав, кому іншому майно передав…»

Грішне й праведне ти, чоловіче, тут намішав, не стримався від усмішки врешті Братковський. Ремонтувати й утримувати належно приміщення угода за тобою передбачала, і так само ніхто за тебе права не має платити податки… Делікатно мовле¬но «кому іншому майно передав», тож не віриться, що не знав: синам своїм передав. Але шило таки вилізло з мішка – «до Палія поїхав».

То був донос звичайнісінький, і Данило його ще не раз на собі відчує.

Оповідав Братковському син Іван, щосидів на суді він так, мов під ним була не звичайна лава, а черінь розпечений. Мордувань душі додавали також розмови напівпошепки знаючого люду пе¬ред процесом, що окрім обурення та поширення чуток, правдивих і не зовсім, завбачливий Семи- ховський ще й долоні не забув суддям поважним позолотити.

То чого ж тепер має очікувати він незабаром в тяганині судовій?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: