Мисливці за маревом – Іван Корсак

Податкова міліція при черговому рейді вже ви¬являла на складі Д.Поліщука серйозні порушення чинного законодавства, які він, проте, намагався безуспішно оспорити у суді. Проте наш суд спра¬ведливий, він не підтримав шахрайських фанта¬зій.

Натомість Д.Поліщук, аби приховати кінці у воду та уникнути відповідальності за свої про¬типравні дії, організував «напад» на власне під¬приємство. Слідство не підтвердило цих хитрих домислів, водночас звернувши увагу на халатне

ставлення до охорони та збереження матеріальних цінностей.

А недавно він такого викинув коника, до яко¬го не здатен додуматися і сам Остап Бендер. Аби не платити податків, Поліщук «документально» влаштував… власну смерть. Фотокопію свідоцтва про це нижче друкуємо.

Отож, шановні земляки, як побачите на вулицях нашого міста підприємця Поліщука, не лякайтесь, будь ласка, то не мрець піднявся із могили, то но¬вітній Остап Бендер гасає на модерній «Шкоді».

Добре, що хоч підприємство його перейшло у пристойні руки.

Слід сподіватися, що шахрайство самопального комбінатора, дотепна форма ухилення від подат¬ків дістануть належну оцінку наших славних пра-воохоронних органів».

Олег зателефонував Денисові.

Там у районовій газеті западло чергове. Прочитай-но, бо щось заковиристе вигадали знову проти нас.

Бачив я їх у тапочках відомого кольору, – буркнула невдоволено слухавка. – Аби озеро, а жаба знайдеться, щоб кумкати. Я читаю переклад листа Братковського, то неспівмірно достойніша трата часу.

Наступного ранку, ледве прочинивши чомусь не замкнені двері свого кабінету, Денис приріс до по¬рога.

В його кріслі сидів незнайомий молодик зі стриже¬ною головою і поглядом молодого удава натщесерце.

Ви… хто? – долаючи раптово набіглу гикавку, перепитав Денис.

Я тут директор тепер, – розпливалася плото¬любна посмішка на м’ясистому лиці. – А ти що за підер? – і він неспішно почав набирати номер на власному мобільнику.

Вже як сідав у свою десятирічну «Шкоду», на яку такі завидки брали автора районової публіка¬ції, то почув Денис сирену міліцейського авто, що швидко наближалося: він різко розвернувся і, до¬давши газу, рвонув у протилежному напрямку.

Олега взяли просто на вулиці: з істеричним галь¬мовим виском, лякаючи перехожих, спинилась ав- тівка, двоє міліціянтів на нього впали шуліками, хіба крила не лопотіли; ті самі руки мішком кар¬топляним пожбурили його в камеру, і він, переко¬чуючись, боляче вдарився в протилежну стіну.

Майор із недбало приклеєною, для показу підсо-лодженою усмішкою, зайшов майже відразу:

У вас та ще однієї дами є відомі вам диски чи флешки. Віддаєте – і двері звідси відчинені.

А в міліціянтів справді з металу кігті, повору¬шив Олег зболеними плечима, кривлячись та роз¬минаючи тіло:

Не знаю ніяких дисків…

Ви не цнотлива дівка, і ніхто вас умовляти не стане. Пошкодуєте.

По майорові на хвилю запала тиша, а тоді щось гримнуло над головою, затріщало та заверещало. Від несподіванки аж пересмикнуло Олега, доки не втямив, що то на всю міць верещить невиди¬мий звідси динамік. Бряжчала і пританцьовувала чайна ложка в казенній алюмінієвій кварті, стіни двигтіли, видавалося, що не витримає і почне си¬патись штукатурка; єдино, на кого не діяла та го¬лосна музика, то на тарганів, якихось особливих, тарганів-мутантів, що втішено виповзали десь з-під плінтуса і пересувалися шеренгою, як ви- муштрувані солдати.

Олег, затуливши долонями вуха, очима шукав і не міг знайти того горластого динаміка, аж доки

не здогадався, що дикі звуки ці вириваються з-під решітки на стелі, схожої на вентиляційну.

Динамік горланив пісню: Олег колись чув уже її, чув у машині – всміхнувся було і перемкнув тоді хвилю; зараз же не перемкнути, металева горлянка потойбіч бетонної стелі; чи мембрана ди¬наміка відійшла, чи спрацьована просто, тільки вона деренчала так, що майже забивала мелодію. Але слова здебільшого можна було розрізнити, прокурений із хрипотою жіночий голос нарікав на зрадливість коханого, картав його і тішився інте¬лігентною карою, достойною такого ніжного і тре¬петного почуття:

А я его по морде чайником…

Пісня завершувалася і починалася знову і знову із першої строфи, тож Олег поспіхом відірвав знизу шмат сорочки та позатикав вуха, але те не сповна рятувало. Дикі звуки, наче голками, впивалися в кожну клітину, всього його немов обмолочували. Олег розумів, що про полегшення марно благати, чи буде він бити у двері, чи ні – однаково його не почують, швидше, навпаки, як буде можливість, то гучності хіба додадуть. По годинах кількох він почав боятися, що збожеволіє; наприкінці дня у видінні він уже бачив себе десь у краях африкан-ських: б’ють голосно бубни, він голісінький весь, тільки з пов’язкою на стегнах, навколо багаття ви¬танцьовує з десятком інших, таких, як сам, чор¬ношкірих – зриваються викрики несамовиті час від часу під бубнів акомпанемент.

Пізно ввечері було наче заснув, насправді ж впав у безпам’ятство. Наглядач, що незмигно спостері¬гав у вічко, хлюпонув на обличчя відро води. Вже під досвіток він не міг навіть пальцем поворухну¬ти, стан амеби, протоплазми кілограм сімдесят – все частіше втрачав свідомість і частіше з відром з’являвся в камері наглядач.

Майор зайшов зі знайомою вже приклеєною усмішкою, в якій зараз у домішку було трохи єхидства, а більше все ж торжества:

– Тепер пригадав, де диски?

Втомленим, як випраним та ретельно викру¬ченим, Денис повертався з неблизького рейсу і на місці, де втрапив у аварію, сперш притишив з обачності хід, а врешті й зовсім спинивсь на обо¬чині. Йому хотілося просто, поклавши голову на кермо та скло дверцят опустивши, на хвилю роз¬слабитися, скинути напругу, як скидають із пліч за раптового потепління вже не потрібну, на очах обважнілу одежину. Хвостатою кометою, то на¬ближаючись, то по витягнутій дузі віддаляючись, кружляла думка, як висмикнути Олега з пазурів СІЗО. Він підсилав до слідчого кілька разів надій¬них людей, і ті, прослуховування остерігаючись, малювали на папері круту цифру з рядочком апе¬титних нулів, але слідак, облизуючи з жалістю спраглі та пересохлі губи, тільки головою журно крутив, упівголоса видихнувши: «Бакс»…

Раптом хтось постукав по капоті авто, і Денис підняв голову: біля машини стояв чоловік у яко¬мусь дивному одязі. В довгому, аж за коліна темно- червоному кунтуші з сукна недешевого, з коміром відкладним та рукавами прорізними незнайомець у першу мить видався навдивовиж знайомим – Де¬нис тільки спантеличено повіками кліпав, доки не спала відгадка, раптова й жаска, від якої спина враз похолола. То був наче він сам, точнісінько ген такий, якби в дзеркало на себе дивився, тільки в цьому незвичному, певно, давньому одязі.

– Нащо ти тут? – раптом спитав чоловік, питав швидше сумом в очах, ніж голосом.

Що те значити має – розгубився було Денис, нащо спинився тут, за словами Олега, в просторі цьому химерному, багатовимірному, в загадково¬му вельми, де крізь стіни можна проходити, як фантазують бородаті вчені, де віддаль долають думкою, а в часові мчать, як у метро, на потрібних спиняючись станціях; чи нащо на світ з’явився, що йому дати повинен, змінити або вберегти?

– Чи ужинок є добрим? – знову питав чоловік, роззирнувшись на стерінь пшеничну, яка вилис¬кувала обабіч під сонцем, що на осінь хилилося.

І знову не міг Денис втямити, чи то врожаєм чо¬ловік переймається, чи ужинком за ті літа і століт¬тя, що пролягли між ними.

Про ужинок з полів він небагато може сказа¬ти, бо не тим клопочеться ділом, а ще менше про жниво минулих століть… Чи ним засіки вщерть виповнили, чи, перестигле, осипалось зерня вже почорнілим або трухлявіло і пліснявіло ще в ко¬лоску – чого було більше? Він, звісно, мав свою думку, що профукано ті століття і марне тицяти пальцем у сусіда зліва чи справа, мовляв, жа¬дібність їх заважала тому жнивові дати лад, то вони, безсердечні, столочили лан. Чому тоді з ціпком у руках на межі не стояли чи з косою або просто з кілком – побоявся би зайда. Неправда, ніколи в душі у нього не буде певності, бо силу природа дає тому, хто боронить нажите своїм горбом.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: