Рід Братковських був тісно пов’язаний із Луць¬ким православним братством. Прадід Данила Бог¬дан обстоював інтереси цього братства ще 1619 р., батько, теж Богдан, був у 1675-1677 рр. його старос¬тою. Самого ж Данила Луцьке братство разом із 33 депутатами восени 1679 р. відрядило у Варшаву до короля з протестом проти релігійних утисків і об’єднання з уніатами. У своїх соціальних ідеалах він далеко випередив час, в якому жив, виступив проти старого, що доживав свій вік, соціально-по¬літичного порядку. Братковський прагне «просві¬тити людей… цивілізувати дику країну». Устами підприємця Дениса автор роману стверджує, що «цей поет, козак і шляхтич на добрих півстоліття йшов попереду з тими ідеями, які знаменитими на віки зроблять Дідро чи Вольтера, був безперечним їхнім предтечею».
У романі Іван Корсак створив унікальний духов¬ний образ української людини доби пізнього Від¬родження, яка вимушена була жити серед магнат¬сько-шляхетської верхівки Речі Посполитої, бути до неї в опозиції і, врешті-решт, виступити проти цієї несправедливої, облудної і жорстокої системи. Він боровся проти суспільного ладу та самої вла¬ди, як низової, так і найвищої, Речі Посполитої. Данило Братковський особливо не зважав, поляк чи українець, католик чи уніат, православний той чи інший шляхтич, священик, суддя, посол до сейму – він таврував моральну ницість, сваволю, хабарництво, продажність тогочасних магнатів. Він не сприймав аморальної поведінки «вельмож¬них панів» – пиятик, свавілля, зневаги до бідних, бундючності, підлабузництва, брехні та підступ-ності… Особливо його непокоїли несправедливі гоніння і переслідування православних. Данило не просто переживав ці всі біди й напасті, а нама¬гався якимось чином зарадити лихові, висилаючи до Варшави різного роду апеляції, бо ж сподівався миром і злагодою втихомирити збурений неспра¬ведливістю гнів зневажених у своїх соціальних, національних і релігійних правах волинян.
Відчуваючи в собі поетичний дар, Данило Брат- ковський пробував осягнути суперечливий, неро¬зумно влаштований світ, розіклавши його по час¬тинах і розглядаючи кожну з них мудрим, часто іронічним, саркастичним оком. «Мінливість світу не зрозуміти», – стверджує поет, бо «усьому при¬ходить кінець», але хоч яким би був цей світ не¬досконалим, трагічним, облудним, все ж таки він дивовижний, привабливий і жаданий. Трагедію цього мінливого світу людина повинна пізнати, усвідомити і внутрішньо пережити.
Іван Корсак у новій книзі особливо широко роз¬гортає тему моральних цінностей. Читач, постійно перебуваючи в напрузі закрученим сюжетом, має можливість порівняти життя тристолітньої давни¬ни із сучасністю. В романі йде постійна боротьба добра зі злом. Носіями зла як тоді, так і тепер є осо¬би, наділені владою, ті, хто має за народні гроші служити цьому народові. Але ні. Добравшись до «тлустих корит», бюрократи сповна користаються своїм становищем, стають не захисниками народ¬ними, а народними кровопивцями, хабарниками, корупціонерами.
Чи змінилося єство людини за цей час, чи стало воно іншим – лагіднішим, добрішим, справедли¬вішим? Мабуть, ні. Прикладом цьому є колоритно змальований голова райадміністрації Авенір Бак- сютенко, прозваний Баксом, для якого корупція та хабарництво – благо. «І хай там, хто полюбляє художній свист, надалі у словесах вправляється: корупція, корупція… – розмірковує районний чи¬новник. – Тільки сліпий блага сього недобачить, найталановитішого винаходу людства», а «лапув- ка – прогресу верхівок».
Таким несправедливим порядкам завжди зна¬йдуться опоненти. Наприкінці XVII – на початку XVIII століть ним став Данило Братковський, який нещадно таврував моральну ницість, сваволю, хабарництво, продажність тогочасних магнатів. Наростання духовних, релігійних, громадських і соціальних проблем поглиблювало внутрішній драматизм долі Братковського, посилювало в ньо¬му відчуття трагічного завершення конфлікту між його поглядами і діями та цим недосконалим оточуючим світом. На початку XXI століття проти таких самих суспільних пороків повстає герой ро¬ману, зневажений, принижений важкими обста¬винами земного життя, позбавлений надії віднай¬ти справедливість і допомогу. Він один кидається у двобій із чималенькою зграєю «гончаків контро¬люючих та перевіряючих». У цій соціальній без¬виході нічого іншого не лишається підприємцеві, як кинути виклик долі, самій системі побудови світу, в основі якої закладена фаталістична при¬реченість на несправедливість і безкінечні страж¬дання. У цьому двобої він гине, але залишається непереможеним.
Триста років тому Братковському судилося жити в «лихі часи», але прагнув він утвердити благородний ідеал: «В свободі жити, тримати мир злотий». Щедро обдарований поетичним, органі¬заторським і ораторським хистом, Братковський, за визначенням козацького літописця Самійла Ве- личка, «чоловік учений, поет відмінний, святого благочестя нерушимий блюститель», позичивши гроші, видав у 1697 р. в найпрестижнішому кра¬ківському видавництві Франтішка Цезарія-молод- шого велику збірку сатиричних поезій під назвою «Світ, розглянутий по частинах». Як тоді було узвичаєно, автор присвятив свою книгу «Найясні- шому і непереможному Августові ІІ, з Божої ласки королеві польському…», можливо, певною мірою поділяючи ілюзії щодо доброчесності верховного правителя, який не відає, що іноді робиться в його державі. Наш земляк, історик В’ячеслав Липин- ський (до речі, Іван Корсак уже видав історичний роман про нього під назвою «Діти Яфета») звернув увагу на те, що ця «посвята зовсім розминається із змістом книжки. У тих коротеньких віршах, що з них вона складається, яскраво змальоване сучасне автору життя, а на тому тлі виразно бачимо його думки, його світогляд». У них український шлях¬тич поєднав бароковий гуманістичний стиль із сатиричним осмисленням реальності. Це гостра, їдка й дошкульна сатира на тогочасні порядки, на поведінку можновладців, нещадна критика шля¬хетського устрою Речі Посполитої. Будучи люди¬ною винятково гострого морального і соціального чуття, Братковський нещадно таврує зарозумі¬лість, пиху, зневагу шляхти до простолюду, сваво¬лю парламентарів сеймів, продажність урядовців. Поет сподівається привернути увагу громадськос¬ті до невимовно тяжкого становища поневоленого
українського селянства, «хлопа», намагається збу¬дити совість сильних світу цього.
Зневірившись у мирних, легальних методах бо¬ротьби за загальнолюдські ідеали братства і рів¬ності, Братковський приєднався до повстання під проводом Семена Палія, став одним із його ідеоло¬гів і натхненників. Видатний український історик Іван Крип’якевич в ілюстрованому політично-гос-подарському часописі «Новий час» ще у 1924 році писав: «Повстанцям віддав Братковський великі прислуги. Він як людина письменна помагав їм укладати зазиви і маніфести до народу і він своїм прикладом зумів притягнути до війська своїх зна¬йомих шляхтичів, що немало допомогли козакам у боротьбі як досвідні старшини. Але Братков¬ський хотів ще більше прислужитися українській справі. Він бажав поширити повстаннє далеко на захід, в ті сторони Волині, де ще були польські війська. І так він скинув шляхетське убраннє, пе- редягнувся в просту селянську одежу і тайком пі¬шов між ворожі сили. Але не повелось йому зайти далеко – польські стежі зловили його та знайшли при ньому відозви та листи до повстанців».
Автор роману крізь призму детективних перепе- тій змушує своїх героїв задуматися над схожістю обставин, в які вони потрапляють і які судилося пережити в ті далекі роки Данилу Братковському. Як тоді, так і тепер кожна людина має якісь варі¬анти вибору. Шляхтич Братковський вибір свій зробив на користь гнобленого українського право¬славного люду. Його єство постало проти неспра¬ведливості. Легальний шлях боротьби не змінив ситуації. Зрозумівши це, вибрав інше – збройний опір. Данило як людина вчена написав бунтарську відозву до шляхти, до всіх православних України. Прочитавши її, Семен Палій нібито мовив: «І сло¬во воює тепер. Для ляхів страшніше мушкетів ці твої рядки…»