Мисливці за маревом – Іван Корсак

Аби мати надалі клей, крала з подругами по¬тихеньку, вельми вдало в автобусах та церквах. Із часом Орисі й таким самим підліткам, природно, хотілося якось ліпше приодягтися, бо на собі по¬мічали не знані ще досі, якісь особливі погляди хлопчаків. Святечними дні ставали, як привозили гуманітарку, але якесь краще платтячко чи коф¬тину, звісно, вчителі здебільшого відбирали.

І тоді вона та ще двоє подруг пішли в «босоніж¬ки» – так називали дівчат на трасі, які підсідали переважно у машини далекобійників. Час від часу їх ловила міліція, тримала в арешті якусь добу, а тоді, розрахувавшись тілом та підписавши папір, що працювали на невідомого хазяїна, випурхува¬ли знову на волю.

Одинока Галина Онисимівна забрала Орисю з міліції, коли наказували їй підписатися під про¬токолом про продаж трамадолу, – нам, щиросердо пояснювали міліціянти, одного протоколу до пла¬ну якраз бракувало.

Бабуся ще довго стояла обабіч дороги, як пере¬їжджали вони в це містечко, її сухорлява постать мерехтіла в повітрі й пливла, і вже важко було роз¬різнити, чи то махає вона на прощання рукою, чи напутнього хреста посилає.

Орися по тому ні разу не запитала, чому Галина Онисимівна одинокою залишилася, а та не спіши¬ла також бодай щось розгадати в густому й непро¬никному мороці, що колихався за спиною в Ори- сі. Вони просто жили, наче поряд росли дві сосни, надломлені жорстокою бурею, але у висі десь там їхні крони спліталися і одна одну чіпко тримали, опиратись готові новим злим вітрам.

А через півроку хіба, як нагла хворість Орисю звалила, що в безпам’ятство кинула діб на три, то всі ночі й дні вона бачила над собою злегка нахиле¬ну постать Галини Онисимівни.

То вже, мабуть, на третю добу, виборсуючись щомоці з безпам’ятства, наче з в’язкої і підступної трясовини, вирвалося в Орисі оте досі не знане, таке несподіване і щемке: «Мамо…»

Орися розуміла, куди її помічник голови, наче звіра в загінці, тепер направляє, вже водила недо¬ля її тими колами немилосердними, але матір вона не здатна хижим цим залишити, душу єдину, яка відігріла її поміж життєвих льодів…

Зараз же, сидячи на краєчку стола та ногою ма¬нірно похитуючи, вона чомусь наївно вірила, що не можуть її безцеремонно отак прогнати, вони ж знають, що Бакс словом не кидається; і справ¬ді, хвилю яку повагавшись, несподівано для себе крізь зуби Денис процідив:

– На склад хіба, працівником підсобним… Там хоч якийсь толк із тебе буде.

Від того в Орисі обнадійливо серце тріпнулося, мов у рибалки, в якого по довгій тиші врешті клю¬нуло.

Коли посилав її сюди Баксів помічник Аполіна- рій, як видалося Орисі, неабиякий ще хитрюга, в якого й чорт у ступі не влучить, то напучував: «Запис і щотижневий мені дзвінок – що там ко¬їться. Ця шобла першого числа посміла Баксові не заплатити».

Не віднікувалася Орися, не бунтувала, і не тіль¬ки тому, що відмазки тут не конають, як казали в її оточенні, – їй аби матір не зачіпали. Ті й ті од¬наково для неї люди чужі, одні гроші шуфлею, певно, з магазинів щодень загрібають, а другі, на¬віть коли милостиню подають, то на відкат споді¬ваються.

Осиковим листком тремтів директор тутешньо¬го лісгоспу Нечіпайло, як переступав поріг голо¬ви адміністрації, намерзлим листком тріпотів на зимному вітрі: вчора тихцем загнав два авто дубо¬вої дошки, а з Баксом не поділився.

Ну! – гикнув звичне вітання Баксютенко, і душа директорська стрімко опускалася до пі¬дошов. – Дуба того в Заліссі, над дорогою зліва, знаєш?

Гість поспішно та згідливо закивав головою, і змерзла душа його поволечки верталась на міс¬це.

Той дуб має бути зрізаний вже наступної ночі.

Як завше? – відтанувши, перепитала душа.

Тільки зробити це має хтось із підприємства ґонорового отого Дениса Поліщука.

Із головою адміністрації так зіспівано жив ди¬ректор уже не рік. Баксютенкове найменше ба¬жання, заледве прокльовуватися лише починало, ще не вилізло, тільки-тільки шкарлупу дзьобом кришило, як директор уже безпомильно міг уга¬дати. Не тільки слова сердитого, навіть погляду скрива Нечіпайло боявся панічно, тим паче, що про той погляд між люду байки різні ходили. Пе¬решіптувалися: мовляв, рід Бакса непевний, із не-добрими силами в ньому зналися.

Зрештою, якось директор сам мав нагоду упев¬нитися, що погляд у голови якийсь особливий. Ви¬пивали вони тоді на пеньочку, дим над пригаслим багаттям струменів-мерехтів, і так само навкруж

струменіли зманливі пахощі шашлику, що собі допрівав неспішно. Раптом де не взялася миша, за три кроки з трави показала носа, запахом, напев¬не, приманена, вона зі сторожкою цікавістю крут¬нула кілька разів голівкою.

Здається, і їй шашлик до шмиги, – докинув директор.

А хочеш, фокуса покажу? – реготнув раптом Бакс.

Ну, звісно, на те і бесіда на пеньку, аби розважи¬тися та відпочити.

Баксютенко повернувся до миші й вперся у неї поглядом так, мовби вперше в житті побачив таку дивину, він не кліпнув ні разу очима, хіба злегка приплющив повіки.

Миша ще раз тривожно крутнула голівкою, а тоді поповзла на той погляд, що магнітом якимось, невидимою силою став притягати, вона саме повз¬ла, а не бігла, навіть впиралася іноді лапками, противлячись тій силі невидимій, зрештою запи¬щала жалібно, але далі повзла.

Раптом, коли крок якийсь залишався, Баксю- тенко несподівано ногою притупнув: миша, наче пружиною вистрілена, підстрибнула на півметра і стрілою метнулась у траву.

Голова переможно розреготався, директор і собі підреготнув, але Нечіпайло, миттєво згадавши байки й перешепти, піт холодний на спині відразу відчув.

Ще чував побрехеньки він, що одним поглядом Бакс, засперечавшись під великий заклад, якось сушицю-сосну підпалив.

Але в діловому житті незле вони ладили, дуетом зіспіваним поживали. Як бракувало чогось на екс¬порт, то кликали з області спеціаліста-фітопатоло- га, пхали йому в кишеньку сором’язливо парочку сотень, а Баксютенко, заплющивши очі, пальцем- бичілном тицяв на карті навгад:

«Отут хворий ліс».

Верещали, мов здичавілі, на радощах бензопи- ли, хижо гризучи деревину, падали з виляском гінкі сосни чи тихо й покірно лягали зовсім нестиг¬лі посадки, але незмінно раз у місяць Баксютенко вискакував на деньок у ближнє західне зарубіж¬жя та ужинок носив у тамтешній банк.

Пошелепати трішки більше мізками довело¬ся Нечіпайлові з Баксютенком, доки здогадали¬ся, як кремезні дуби, що на обліку особливому в Києві, у живе діло пускати. Домовлялися сперш із бувалими у бувальцях, ще й тлусті гроші дава¬ли. З лунким хряскотом та земним болісним сто¬гоном падали старезні дуби, але майже відразу за любителями хазяювати при циганському сонці бігли заздалегідь повідомлені Нечіпайлом єгері з собаками – гарчали вівчарки, аж захлинаючись, і стрімко неслися свіжим ще слідом. От тільки не брав переляк зловмисників, витрішки весело про¬даючи, вони чемно одержаним спершу в Нечіпай- ла всі браконьєрські штрафи платили. А той уже законно деревину прибуткував, наварював понад збиток, ще й із поважним гаком: четвертину собі лишав, а решта належала Баксові.

Але цього разу двом вантажникам із підприєм¬ства Дениса чомусь фарт не випав: погоня довго не ліпила горбатого. Раз ці двоє гвинта не дали, мети¬кували бувалі єгері, що вартовими в тюрмі перед цим служили, то заяча кров вони, отож на руках у затриманих відразу браслети клацнули – і посади¬ли їх у канарку тещину та в акваріум той, камеру попереднього ув’язнення, повезли.

Ще було смикнулися спіймані на гарячому до мента дільничного: «Підстава, сірий барон, в посе- луху ми не зголошувалися!»

У канарці тещиній не судилося жихарити дов¬го, дали кожному ручку та аркуш паперу.

«Пишіть, що вас по дуби посилав ваш директор Денис Поліщук».

Затялися було арештовані, не торкнулися на¬віть паперу.

Їм ламали сперш пальці, одному надірвали вухо, а тоді повели в душову. Там пов’язали, вста¬вили кожному в анальний отвір шланг водопро¬відний та під тиском холодну воду дали. Сперш кричали ув’язненні, як тріскало тіло, а тисячі голок крижаних безжально низали, та швидко у безпам’ятство падали. Коли ж понад шлангом із тіла разом із водою почала вертатися кров, таки не витримали:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: