Іван Корсак - Мисливці за маревом (сторінка 22)

Орися лежала на спині й незмигно дивилась у високе, незмірної голубизни передосіннє небо, де з ледь чутним посвистом крил пролітав невеликий качиний ключ; Денис потримав пальці на сонній артерії: ниточка пульсу ще кілька разів тихо озва¬лася й тихо так само згасла.

- «Беркута» сюди! - донісся від джипа роздрато¬ваний голос, що кричав у телефонну трубку. - Тут банда!

Денис зняв піджака і накрив Орисю: ти ж боя¬лася холоду, згадував, така вже мерзлячка, ти ж боялась всього на цім світі, напускною бравадою зрідка від того страху боронячись; графине моя ти уявна, з кривди людської вигадана, босоніжко з великого шляху, яку підкидали ногами й цьку¬вали усі, кому лиш не лінь; дзуськи тепер хто по¬сміє з тебе познущатися. Ми останнього разу все загадували, як майнемо на Фіджі чи оті острови Галапагоські, омріяні та не знані навіть, в якому шукати їх боці...

Він тримав Орисину руку своєю лівою, а в пра¬вій руці була рушниця, вперта прикладом у плече; він недавно її купив, хотів стати звичайним мис¬ливцем, а не оцим. Денис відчував, як тихо втікає тепло з Орисиних пальців: їх він тепер ніколи не випустить і не віддасть нікому. Бо ще треба разом майнути на ті далекі острови - Денис навіть знай¬шов їх у «Вікіпедії», архіпелаг, що загубився ген¬ген в океані Тихому, з вулканічними невелички¬ми острівцями та намитою територією. Там тепло, напевне, і він відігріє тоді ці руки тендітні, що на очах вихолоджуються. Ще взявся він пальці Ори- сині тулити до своєї щоки, спинити силячись холод безжальний, наче колись Варяг отой біля складу, в намерзле небо нічне безпомічно виючи, так хотів і не знав, як відігріти хоч трішки незрушну вже Бету. Яка печаль, - промайнула Денисові дум¬ка, - що так багато непідвладно людині, бо всього лиш людина вона...

Денис байдуже дивився, як спинились позаду джипа два автозаки і вистрибували з них чорні фігури у чорних масках, як вервечкою, пригина¬ючись, побігли вони в різні боки, оточуючи його; поспішати йому тепер нікуди, він дочекався від них першого пострілу і відразу ж навмання їм від¬повів.

Не було в нього жаху, якого недавно ще міг би очікувати, хіба жаль трішки набіг, що всміхну¬лось йому те непідробне й незвідане досі, яке ви¬глядав усе життя та розминутись остерігався. І ось прийшло нарешті воно, те єдине, що з прісного сірого світу творить отой барвистий, дзвінкий і ра¬дісний світ; те єдине, що з дикого звіра ікластого робить людину і тим же різнить її від ікластого. Прийшло в мить останню, особливо якось щемли¬во всміхнулося, зовсім так, як тоді, в час буслино¬го танцю, всміхалась Орися, коли травинкою він лоскотав її вуста жартома.

Все частіше почали стрекотати автоматні черги, і він не мовчав, аж доки не зблиснув зловісний со¬нячний зайчик: щось знайоме було в тому зблиско¬

ві, схожому на полиск дбайливо вигостреного леза сокири катівської, що рвучко злетіла над головою з таким самим знайомим обличчям. Та раптом по тому сяйнуло все навкруги, сім сонць водночас на небі зійшло, і не було більше темряви, зла та облу¬ди, світ обновився, чистим ставав і нелукавим...

За руки тримаючись із Орисею, бігли вони, ве¬село сміючись, берегом острова Галапагоського, добродушне сонце яскраво світило, голосно плюс- каючись, високо з води вистрибували грайливі дельфіни, вітаючи їх, і тепла хвиля зеленкувата безмежного океану покірно лягала та лащилась біля ніг.

ПІСЛЯСЛОВО

ЧИ МОЖНА ОСЯГНУТИ СУПЕРЕЧЛИВИЙ,

НЕРОЗУМНО ВЛАШТОВАНИЙ СВІТ?

...Історичний шлях національної спільноти ве¬ликою мірою визначається вибором героїв. Вважаю за промовистий той факт, що у нас діячам типу Івана Мазепи віддають перевагу перед такими, як Данило Братковський, - останні з їхньою мораль¬ною цілісністю та безкомпромісністю, на жаль, лишаються мало відомими, якщо не приреченими на забуття. Це не просто глибоко несправедливо, а й небезпечно для майбутнього нашого суспіль¬ства. Необхідно подбати про вшанування світлої пам’яті Данила Братковського та всіляку попу¬ляризацію його життя й творчості.

Олена Компан, доктор історичних наук, дослідниця життя і творчості Данила Братковського

Своєрідним популяризатором життя і творчості Данила Братковського став відомий український письменник Іван Корсак. Він знаний нам цілою низкою таких художньо-історичних романів, як «Гетьманич Орлик» (2006), «Тиха правда Модес¬та Левицького» (2009), «Таємниця святого Арсе- нія» (2008), «Капелан Армії УНР» (2009), «Ота¬ман Чайка» (2010), «Діти Яфета» (2010), «Корона Юрія» (2011), «Завойовник Європи» (2011), «Не- миричів Ключ» (2012) тощо. У них він мистецьки відтворив мало відомі загалу події української іс¬торії. Читач їх ковтає відразу, без отих «прочитаю пізніше», «погортаю потім», «колись перегляну».

У новій книзі автор дещо зраджує традиції свого романописання: у творі поряд із тривіковою історі¬єю, з її історичними дійовими особами ми стикає¬мося із сучасною Україною, з великими справами маленьких людей маленького містечка. Відразу скажу: чергова книга письменника має захоплю¬ючий, динамічний сюжет. У ній на тлі історичних подій розгортається сучасний детектив. Роман легко читається, читається на одному подиху, бо його мова насичена оригінальними порівняннями, авторськими метафорами, епітетами, пересипана народними приказками і прислів’ями. Запропоно¬вані дві сюжетні лінії доповнюють одна одну, зму¬шують задуматися над вічним: «У чому сенс люд¬ського буття, чим ми є у цьому світі?»

У романі фігурує велика когорта персонажів. Автор вводить на сторінки книги, окрім сучасни¬ків, багато історичних постатей - тих, хто був на верхніх щаблях тогочасного світського політику- му - українських гетьманів Івана Мазепу, Івана Виговського, наказного гетьмана Самуся, росій¬ського царя Петра І, королів Швеції Карла XII і Речі Посполитої Сигизмунда ІІІ Вази, багатьох церковних і релігійних діячів - Іпатія Потія, Йо- сафата Кунцевича. Але найбільш цікавими для нас є ті персонажі, яких першорядними в історії назвати важко. Таким насамперед виступає Дани¬ло Братковський, ім’я якого несправедливо довгий час перебувало у забутті. Майже два століття про нього ніхто не згадував. Із забуття нам його повер- нули Михайло Драгоманов та Володимир Антоно¬вич. Останній у 1865 році опублікував у журналі «Киевлянин» (№№ 91,92) велику статтю «Даниил Братковский (1697-1702)». Але в радянські часи про нього знову «забувають» - більшовикам потрібні були інші герої. І лише в часи горбачовської пере¬будови ім’я великого українця повернув відомий літературознавець Валерій Шевчук: у статті «Діа¬мант у попелі» привернув увагу українства до ге¬роїзму та творчості луцького шляхтича. Зі здобут-тям незалежності, на початку бурхливих 1990- х, одну з вулиць його рідного Луцька перейменували на його честь. Але сталося найважливіше - у 2004 році завдяки старанням голови Луцького Хресто- воздвиженського братства Андрія Первозваного Андрія Бондарчука вийшло фототипічне видання головної книги Д. Братковського - «Світ, по части¬нах розглянутий» разом із поміщеними у ній дже¬релами та науковими студіями.

Іван Корсак досить своєрідно вводить до свого роману постать Данила Братковського - одного із найяскравіших діячів доби пізнього Відроджен¬ня. Будівельники, ремонтуючи старий склад під¬приємця Дениса Поліщука, знаходять «жбан, вос¬ком ретельно залитий, з чого неабияку всі мали потіху». Проте, знявши віск, не побачили там ні срібла-злата, ні пригорщів діамантів. Натомість вийняли чималий жмут паперу, зжовтілого і цві¬лого по краях. То був лист поета і братчика Хрес- товоздвиженського братства Данила Братковсько- го до свого приятеля. Лист, написаний польською мовою, доручили перекласти місцевому історику.

Перекладені сторінки підприємець Денис Григо¬рович читає з великою цікавістю: «вчитуючись у рядки, поринаючи в текст, Денис забувався ціл¬ком, блякла і згодом згасала сьогоднішня суєта, мнимі і дійсні загрози; він переносився в три сто¬ліття назад, над ним світило тамтешнє сонце, чу¬лася тодішня говірка, а перипетії життєві склада¬лися не менш приперченими, аніж сьогодні...»

То ж хто такий Данило Братковський? Про його діяльність збереглися доволі скупі відомості. Оле¬на Компан, доктор історичних наук, дослідниця життя і творчості поета, справедливо відзначила: «щоб всеосяжно оцінити подвиг Братковського, потрібно знати, як мало людей його походження залишалося в той час із народом і захищало його інтереси...»

Данило Братковський - родовитий український шляхтич, мав високий соціальний статус. Він перебував у чині брацлавського підстолія, яким 1669 р. його удостоїв король Михайло I Корибут Вишневецький, у земському званні венденського підчашого з 1668 р., мав заслуги в дипломатичній царині, зокрема брав активну участь у підготовці Андрусівської угоди. У 1667-1669 рр. перебував у Москві на посаді секретаря посольства короля Яна II Казимира.

Рід Братковських був тісно пов’язаний із Луць¬ким православним братством. Прадід Данила Бог¬дан обстоював інтереси цього братства ще 1619 р., батько, теж Богдан, був у 1675-1677 рр. його старос¬тою. Самого ж Данила Луцьке братство разом із 33 депутатами восени 1679 р. відрядило у Варшаву до короля з протестом проти релігійних утисків і об’єднання з уніатами. У своїх соціальних ідеалах він далеко випередив час, в якому жив, виступив проти старого, що доживав свій вік, соціально-по¬літичного порядку. Братковський прагне «просві¬тити людей... цивілізувати дику країну». Устами підприємця Дениса автор роману стверджує, що «цей поет, козак і шляхтич на добрих півстоліття йшов попереду з тими ідеями, які знаменитими на віки зроблять Дідро чи Вольтера, був безперечним їхнім предтечею».

У романі Іван Корсак створив унікальний духов¬ний образ української людини доби пізнього Від¬родження, яка вимушена була жити серед магнат¬сько-шляхетської верхівки Речі Посполитої, бути до неї в опозиції і, врешті-решт, виступити проти цієї несправедливої, облудної і жорстокої системи. Він боровся проти суспільного ладу та самої вла¬ди, як низової, так і найвищої, Речі Посполитої. Данило Братковський особливо не зважав, поляк чи українець, католик чи уніат, православний той чи інший шляхтич, священик, суддя, посол до сейму - він таврував моральну ницість, сваволю, хабарництво, продажність тогочасних магнатів. Він не сприймав аморальної поведінки «вельмож¬них панів» - пиятик, свавілля, зневаги до бідних, бундючності, підлабузництва, брехні та підступ-ності... Особливо його непокоїли несправедливі гоніння і переслідування православних. Данило не просто переживав ці всі біди й напасті, а нама¬гався якимось чином зарадити лихові, висилаючи до Варшави різного роду апеляції, бо ж сподівався миром і злагодою втихомирити збурений неспра¬ведливістю гнів зневажених у своїх соціальних, національних і релігійних правах волинян.

Відчуваючи в собі поетичний дар, Данило Брат- ковський пробував осягнути суперечливий, неро¬зумно влаштований світ, розіклавши його по час¬тинах і розглядаючи кожну з них мудрим, часто іронічним, саркастичним оком. «Мінливість світу не зрозуміти», - стверджує поет, бо «усьому при¬ходить кінець», але хоч яким би був цей світ не¬досконалим, трагічним, облудним, все ж таки він дивовижний, привабливий і жаданий. Трагедію цього мінливого світу людина повинна пізнати, усвідомити і внутрішньо пережити.

Іван Корсак у новій книзі особливо широко роз¬гортає тему моральних цінностей. Читач, постійно перебуваючи в напрузі закрученим сюжетом, має можливість порівняти життя тристолітньої давни¬ни із сучасністю. В романі йде постійна боротьба добра зі злом. Носіями зла як тоді, так і тепер є осо¬би, наділені владою, ті, хто має за народні гроші служити цьому народові. Але ні. Добравшись до «тлустих корит», бюрократи сповна користаються своїм становищем, стають не захисниками народ¬ними, а народними кровопивцями, хабарниками, корупціонерами.

Чи змінилося єство людини за цей час, чи стало воно іншим - лагіднішим, добрішим, справедли¬вішим? Мабуть, ні. Прикладом цьому є колоритно змальований голова райадміністрації Авенір Бак- сютенко, прозваний Баксом, для якого корупція та хабарництво - благо. «І хай там, хто полюбляє художній свист, надалі у словесах вправляється: корупція, корупція... - розмірковує районний чи¬новник. - Тільки сліпий блага сього недобачить, найталановитішого винаходу людства», а «лапув- ка - прогресу верхівок».

Таким несправедливим порядкам завжди зна¬йдуться опоненти. Наприкінці XVII - на початку XVIII століть ним став Данило Братковський, який нещадно таврував моральну ницість, сваволю, хабарництво, продажність тогочасних магнатів. Наростання духовних, релігійних, громадських і соціальних проблем поглиблювало внутрішній драматизм долі Братковського, посилювало в ньо¬му відчуття трагічного завершення конфлікту між його поглядами і діями та цим недосконалим оточуючим світом. На початку XXI століття проти таких самих суспільних пороків повстає герой ро¬ману, зневажений, принижений важкими обста¬винами земного життя, позбавлений надії віднай¬ти справедливість і допомогу. Він один кидається у двобій із чималенькою зграєю «гончаків контро¬люючих та перевіряючих». У цій соціальній без¬виході нічого іншого не лишається підприємцеві, як кинути виклик долі, самій системі побудови світу, в основі якої закладена фаталістична при¬реченість на несправедливість і безкінечні страж¬дання. У цьому двобої він гине, але залишається непереможеним.

Триста років тому Братковському судилося жити в «лихі часи», але прагнув він утвердити благородний ідеал: «В свободі жити, тримати мир злотий». Щедро обдарований поетичним, органі¬заторським і ораторським хистом, Братковський, за визначенням козацького літописця Самійла Ве- личка, «чоловік учений, поет відмінний, святого благочестя нерушимий блюститель», позичивши гроші, видав у 1697 р. в найпрестижнішому кра¬ківському видавництві Франтішка Цезарія-молод- шого велику збірку сатиричних поезій під назвою «Світ, розглянутий по частинах». Як тоді було узвичаєно, автор присвятив свою книгу «Найясні- шому і непереможному Августові ІІ, з Божої ласки королеві польському...», можливо, певною мірою поділяючи ілюзії щодо доброчесності верховного правителя, який не відає, що іноді робиться в його державі. Наш земляк, історик В’ячеслав Липин- ський (до речі, Іван Корсак уже видав історичний роман про нього під назвою «Діти Яфета») звернув увагу на те, що ця «посвята зовсім розминається із змістом книжки. У тих коротеньких віршах, що з них вона складається, яскраво змальоване сучасне автору життя, а на тому тлі виразно бачимо його думки, його світогляд». У них український шлях¬тич поєднав бароковий гуманістичний стиль із сатиричним осмисленням реальності. Це гостра, їдка й дошкульна сатира на тогочасні порядки, на поведінку можновладців, нещадна критика шля¬хетського устрою Речі Посполитої. Будучи люди¬ною винятково гострого морального і соціального чуття, Братковський нещадно таврує зарозумі¬лість, пиху, зневагу шляхти до простолюду, сваво¬лю парламентарів сеймів, продажність урядовців. Поет сподівається привернути увагу громадськос¬ті до невимовно тяжкого становища поневоленого

українського селянства, «хлопа», намагається збу¬дити совість сильних світу цього.

Зневірившись у мирних, легальних методах бо¬ротьби за загальнолюдські ідеали братства і рів¬ності, Братковський приєднався до повстання під проводом Семена Палія, став одним із його ідеоло¬гів і натхненників. Видатний український історик Іван Крип’якевич в ілюстрованому політично-гос-подарському часописі «Новий час» ще у 1924 році писав: «Повстанцям віддав Братковський великі прислуги. Він як людина письменна помагав їм укладати зазиви і маніфести до народу і він своїм прикладом зумів притягнути до війська своїх зна¬йомих шляхтичів, що немало допомогли козакам у боротьбі як досвідні старшини. Але Братков¬ський хотів ще більше прислужитися українській справі. Він бажав поширити повстаннє далеко на захід, в ті сторони Волині, де ще були польські війська. І так він скинув шляхетське убраннє, пе- редягнувся в просту селянську одежу і тайком пі¬шов між ворожі сили. Але не повелось йому зайти далеко - польські стежі зловили його та знайшли при ньому відозви та листи до повстанців».

Автор роману крізь призму детективних перепе- тій змушує своїх героїв задуматися над схожістю обставин, в які вони потрапляють і які судилося пережити в ті далекі роки Данилу Братковському. Як тоді, так і тепер кожна людина має якісь варі¬анти вибору. Шляхтич Братковський вибір свій зробив на користь гнобленого українського право¬славного люду. Його єство постало проти неспра¬ведливості. Легальний шлях боротьби не змінив ситуації. Зрозумівши це, вибрав інше - збройний опір. Данило як людина вчена написав бунтарську відозву до шляхти, до всіх православних України. Прочитавши її, Семен Палій нібито мовив: «І сло¬во воює тепер. Для ляхів страшніше мушкетів ці твої рядки...»

За бунтарські дії Братковський опинився перед військовим судом у Луцьку. Він сміливо зізнався, що справді належав до повстання. Але суд бажав дізнатися ще щось більше і наказав віддати його на муки. Бранець міг зберегти собі життя ціною зради - каштелян Ледуховський пропонував йому своєрідний «хабар» у вигляді життя за те, щоб по¬каявся у «злочинах», зрікся переконань і прийняв уніатство. Гарантувалося зберегти не лише життя і свободу, а й усі права. Великий бунтар, повстанець зробив моральний вибір. Розумів, що конфлікт між його уявленнями про справедливість і звичаями, що побутували, інакше завершитися не міг.

Пробував він осягнути так несправедливо влаш¬тований світ, розкладаючи його «на частини». При цьому відштовхувався від філософської концепції, що «всьому приходить кінець», а людське життя занадто коротке, щоб зрозуміти мінливість цього «предивного» світу, який «ганить добрих», а «злих похваляє». В складеному у в’язниці «тестаменті» - заповіті, документі вражаючої сили людського духу й гуманізму, Братковський заповідав «синам і дочкам моїм», щоби «вони держалися тої віри, за яку я вмираю».

За вироком польського військового суду понад три століття тому, 26 листопада 1702 р., Дани¬ло Братковський «посеред ринку луцького, через ката на сім разів мордерсько зістав стятий». Муче¬ницька смерть Братковського є яскравим свідчен¬ням сили духу звитяжця і його вірності своїм пе¬реконанням. У вірші «Піднось свою душу душі на користь», маючи на увазі душу народну, поет і бо¬рець за правду писав: «За мучених я сам мучитися мушу». Його пророцтво збулося сповна. Ця явна несправедливість щодо однієї з найяскравіших постатей доби пізнього Відродження спонукає до роздумів про правильність вибору моральних критеріїв оцінки історичних діячів... Ми не маємо портрета Братковського, мало можемо говорити про його особисте життя, але твердо знаємо, що у своїх поглядах він далеко випередив час і став на¬шим моральним авторитетом.

Утім, соціальні проблеми, які так тяжко вража¬ли поета, не розв’язані й до сьогодні. Відповідаль¬ність за недосконалість людського суспільства Да¬нило Братковський покладав на кожного - ніхто, на його думку, не повинен лишатися осторонь бо¬ротьби зі злом...

Між подіями, які письменник висвітлює у цій книзі, ціла епоха - понад три століття. Герої-су- часники роману постійно в роздумах, міркуван¬нях, вони порівнюють не лише епохи, а й сутність людського буття, тому цей твір є своєрідним психо¬аналізом як окремо взятого індивіда, так і суспіль¬ства в цілому. Один із головних персонажів твору підприємець Денис Григорович, читаючи сторін¬ки перекладеного листа Братковського, роздумує: «бо ж не змінилася людина ні за століття, ані за тисячоліття... Хіба... вже перестали за хабар про¬давати душі, як узвичаїли те тепер, чи гріха убоя¬лися тим займатися генделем: хіба, йому думало¬ся, досконаліші вибори по віках, відколи в сенат, підкупивши оберемок сенаторів, Калігула вводив коня, хіба нинішні вибори чим відрізняються - та ж нічим, отака собі карикатура, доволі зла, ще й олівцем невправним мальована». Своєрідний «ро¬довід» хабара як ганебного явища відстежується й аналізується в книзі впродовж віків.

Без гідності й віри щастя не стане. Вовік не¬розгаданим лишиться Промисел, нащо Всевиш¬ній створив людину, але сама собі людина звіт має скласти: навіщо живе?

Роман Івана Корсака - данина історичній прав¬ді, цінна лепта в скарбницю духовного відроджен¬ня України. Без подвигу Данила Братковського нам важко розібратися в реаліях сучасної Укра¬їни, зрозуміти, чому й нині ми залишаємося на маргиналі європейської і світової політики.

Микола КУЧЕРЕПА,

професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

 

 

Сторінка 22 з 22 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 > У кінець >>

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_korsak_myslyvci_za_marevom.docx)Ivan_korsak_myslyvci_za_marevom.docx1137 Кб2469
Скачать этот файл (Ivan_korsak_myslyvci_za_marevom.pdf)Ivan_korsak_myslyvci_za_marevom.pdf3443 Кб2069

Пошук на сайті: