І я раптом розумію, що це ж не могили. Це окопи. Це ті мертві, що тримають лінію оборони.
А живі мітингують. Борються за крісла. Проводять конгреси, брифінги, прес-конференції. Закликають одне одного сісти за стіл переговорів.
Для мене це все одно, що шарудіти в сіні.
У поштову скриньку щодня вкидають якусь макулатуру. То агітаційні рептильки, то рекламу, то брошурки несосвітенного змісту. Сьогодні хтось вкинув «Конституцію Статистичного Всесвіту, аргумент 9-й». В цьому аргументі 9-му сказано, що Сонце — потужне джерело Пропорційної Атомної Радіації, і якщо на нього подивитися крізь призму інфрачервоних променів, то наша Земля схожа на апельсин. Далі берете апельсин і обштрикуєте його 22-ма довгими пластиковими канцелярськими кнопками. «Затим треба уявити, що кожна така кнопка — це Ракетне Сопло, а Бренд Всесвіту — Сонце в мініатюрі». І якщо на кожне Сопло подати атмосферний тиск в 1 кг, то зрозуміло, що такий Атомний Статистичний Двигун не здатен переміщатися в просторі.
«Таким чином Сонце зупинилося над Києвом, а не над Ґаваоном».
Душно. Погано. Здається, я теж «підчепив тут одну хворобу. Нею можна пишатись. Вона психічна», як сказав поет.
Дружина каже, що мені треба відпочити. Борьчина мати запрошує на свою дачу. Але мені підкреслена російська мова цієї Ґламур теж набридла. І навіть її бездоганна стильність у сіро-бузковій гамі кольорів. Це таки дуже стоїть між людьми — чиясь нелюбов до чиєїсь мови. А Ґламур явно не любить українську, тільки що вміє чемно це приховати. Для нас вона робить виняток, ми їй симпатичні, але за великим рахунком це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну. Зробити з мови політику, за мовною ознакою дискримінувати націю — та розкажи це кому нормальному, не зрозуміє. Зрештою, я хочу, щоб мій син не мав цих проблем, а він їх має, і в школі з дітьми, і з Борькою. Борька нахабний, і наш малий піддається, мимоволі переходить з ним на російську, інакше це убоїсько з глибоко прихованим потенціалом обсміє його і задражнить.
«Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка», — сказала перша леді Росії.
Отже, кордон російського світу проходить через кухню нашого президента, по коридорах влади, і по нашому коридору теж.
А де ж наш український світ? Де в Україні наш український світ?!
Хіба що під час футбольних матчів. Спортивний патріотизм у нас є. Одна якась перемога на футбольному полі — і вчорашні ненависники всього українського уже скандують на весь стадіон: «Ук-ра-ї-на! Ук-ра-ї-на!» Вимахують прапорами, підскакують, і в пароксизмі національної гордості ідентифікують себе саме з цією державою.
Перемоги піднімають на дусі, поразки знікчемлюють. А в нас уже стільки тих поразок, — навіть перемоги обертаються на поразки, як от наша омріяна Незалежність, яку ми зґавили і тепер почуваємось у своїй державі, як меншина у резервації.
Щоправда, останнім часом доля нам трішечки усміхнулась, кутиками вуст. Наша Руслана перемогла на Євробаченні у Стамбулі, і тепер співає скрізь, дивуючи світ енергетикою своїх «Диких танців». І вже анонсує наступний кліп — «Танці серед вовків». Дуже слушна метафора з огляду на наш історичний і особистий досвід.
Олімпіада в Афінах теж надихає. Дев’ять разів піднімався наш прапор і звучав наш оптимістичний Гімн, звістуючи світу, що Україна ще не вмерла.
Відкриття Олімпіади було грандіозне. Грецька співачка виходила, як із піни морської, у хвилях синьосріблястої сукні, і співала античним голосом. Пройшли спортсмени всіх континентів, усіх рас і народів, кожен під своїм прапором, у ритмах свого темпераменту.
Ішли Кірибаті, Комори й Мальдіви. Йшли Федеративні Штати Мікронезія. Йшов Барбадос, Гамбія і Габон. Ерітрея, Вануату і Сенегал. Замбія, Тонго і ҐвінеяБісау. Я люблю ці далекі, мало нам відомі держави. Люблю ці маленькі народи, їхню екзотичну одежу, їхні стрункі, прогартовані сонцем постаті. Відчуваю в цих людях якусь первозданну вроду. Може, ми всі родом з Африки, тільки потім вицвіли.
Наша делегація була численна, в одежі стримано уніформній і, як завжди, з баластом чиновників, неавантажних для Олімпійських ігор.
На жаль, я не встиг розгледіти, чи були Канари? Те плем’я, що пересвистується, воно ж, мабуть, усе спортивне. Втекти від цивілізації — то неабиякий спринт.
Наш прем’єр, що не збирався у президенти, теж приїхав на Олімпіаду. Помолився на горі Афон, підтримав олімпійців своєю присутністю, і зі всім своїм почтом, як і належить прем’єру великої і заможної країни, зупинився у найдорожчому готелі на пароплаві «Роттердам». Пароплав м’яко похитувався на воді, світився вечірніми вогнями своїх респектабельних ресторанів і кают. А я чомусь подумав про того багатодітного батька, котрий, щоб самосиалитись, позичив десять гривень на каністру з бензином.
Ну, що — розмінялись в історії? За що ж віддав своє життя і той мій дід, що загинув на фронті, і той, що загинув на Колимі?
У Сумах збунтувалися студенти. У нас була революція на граніті, у них революція на траві. Місяць жили в наметах, а оце вже третій день пішки ідуть на Київ. Міліція їх переймає, б’є кийками. Суд забороняє їм іти. Кількох заарештували. А вони йдуть. Протестують проти об’єднання трьох вузів.
Я думаю, що це протест узагалі.
Київські студенти виходять їм назустріч. Житомирські оголосили акцію мобільної непокори. Львівські з ними солідарні. Та й не лише студенти.
Щось нуртує в цьому суспільстві, шукає виходу і вдаряє в глуху стіну.
7 серпня на Хмельницькій атомній станції відкрили й освятили компенсуючу потужність, 2-й блок. А вже за тиждень — три аварійні зупинки. Однак запевняють, що ситуація штатна, зупинки планові, небезпеки нема.
А ще ж відкриють і на Рівненській, де вже й так постчорнобильські села живуть під страхом генетичних ушкоджень. Недавно на тій станції виявили фахівців з липовими документами, порушено десять кримінальних справ. Але наших співгромадян це не хвилює. їм утовкмачили і вони вірять, що компенсуючі потужності компенсують нестачу електроенергії, що без них нам ніяк не можна, бо інакше поринемо в темряву.
Потім забудуть і сам цей термін — компенсуючі потужності і, як кров у наших жилах, цей струм у наших дротах любісінько продаватиметься за кордон. І ніхто нам не компенсує відмерлих зон України і вже непозбутнього страждання втрати Малих Батьківщин.
І що воно таке? Компенсуючі потужності нічого не компенсують. Гарантуючі гаранти нічого не гарантують.
У степах вже було вщухло. Коли ж раптом один снаряд як сказився — влетів прямо в село. Військові запевняють, що не знають, як це сталося. Я їм вірю. Бо якби вони знали, то цього б не сталося.
І загинув ще один наш миротворець. Пішов набрати води з біблійної річки, а воно й пальнуло. На березі був установлений радіокерований фугас.
Взагалі наша дійсність — це колосальний детектив з елементами фантасмагорії. Можна обстріляти села своїми ж снарядами. Можна послати хлопців на чужу сумнівну війну. Можна не платити зарплату робочим людям. У законодавчому органі може засідати кримінальний авторитет. У виконавчій владі угніздитись корупція. У православному монастирі оселитися тамплієри. Так досі й невідомо громадськості, що то за мігруючі тамплієри і яке вони мають відношення до давно неіснуючого французького ордену. Недавно вони знову раптом вигулькнули, у Кам’янець-Подільському. Придивлялись до старої фортеці, хотіли взяти в оренду, і знову зникли.
Втім, громадськість не дуже й запитувала. У громадськості в одне вухо влітає, в друге вилітає. Схоже, на цю аудіотурбулентну властивість нашого слуху влада і розраховує, коли сьогодні говорить одне, завтра інше, а позавтра вже й зовсім протилежне.
Святкуємо. Цього разу — день народження президента. Дата не кругла і навіть не квадратова, але еліта мистецька, і всяка, рвонула у його кримську резиденцію «Мухолатка» засвідчити своє шанування. Видно, думають, що піде на третій термін. Бо вже Конституційний Суд шляхом казуїстичних маніпуляцій винайшов для нього таку можливість — вважати третій термін за другий, бо перший пройшов не за цієї Конституції, через те допустимі будь-які реституції. Тим паче для нації, звиклої до профанації. Особливо, якщо попросить народ.