Збірка віршів – Ліна Костенко

таке воно в світі одне.

– Я Світязь, я Світязь, я Світязь!

Невже ти не чуєш мене?!

І голосом дивним, похмурим,

як давній надтріснутий дзвін:

– Батурин, Батурин, Батурин! –

лунає мені навздогін.

Я річку побачила раптом.

Питаю: – А хто ж ти така?

– Я Альта, я Альта, я Альта! –

тонесенько плаче ріка…

Я хочу знати, любиш ти мене…

Я хочу знати, любиш ти мене,

чи це вже сон, який уже не сниться?

Моєї долі пекло потайне,

моя сама від себе таємниця!

Чи ти за мене душу віддаси,

чи розміняєш суєтно і дрібно?

Краса – і тільки, трішечки краси,

душі нічого більше не потрібно.

Чи, може, в цім калейдоскопі літ,

де все нещадно звичне і щоденне,

ти просто мені дивишся услід

і трохи любиш сни свої про мене?

Яка різниця – хто куди пішов…

Яка різниця – хто куди пішов?

Хто що сказав, і рима вже готова.

Поезія – це свято, як любов.

О, то не є розмовка побутова!

І то не є дзвінкий асортимент

метафор, слів, – на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

в якому плачуть сни мого народу.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: