36. А того не уважали, що мало сього, що тільки назваться. Бо сказано: не всяк
глаголяй мі Господи, Господи! внідеть в царство небесноє, но творяй волю Отца
Моего, іже єсть на небесіх.
37. І піддурили архиєреїв і попів, і філозофів, а ті і кажуть: “Істинно так воно
єсть, ажеж і Христос сказав: воздадите кесарево кесареві, а Божіє Богові”, а
Апостол говорить: “Всякая власть од Бога”. Так уже Господь установив, щоб одні
були панами і багатими, а другі були нищими і невольниками.
38. А казали вони неправду: хоч Христос сказав: воздадіте кесарево кесареві, а
се тим, що Христос не хотів, щоб були бунти та незгода, а хотів, щоб мирно і
люб'язно розійшлась віра і свобода, бо коли християнин буде воздавать
нехристиянському кесареві кесарево — платить податок, сповнять закон, то кесар,
принявши віру, повинен одріктись свого кесарства, бо він тоді, будучи першим,
повинен бути всім слугою, і тоді б не було кесаря, а був би єдин цар — Господь
Ісус Христос.
39. І хоча Апостол сказав: “Всяка власть од Бога”, а не єсть воно те, щоб
кожний, що захватив власть, був сам од Бога. Уряд і порядок і правленіе повинні
бути на землі: так Бог постановив, і єсть то власть, і власть та од Бога, але
урядник і правитель повинні підлягать закону і сонмищу, бо і Христос повеліває
судиться перед сонмищем, і так як урядник і правитель — перші, то вони повинні
бути слугами, і недостоїть їм робить те, що задумається, а те, що постановлене,
і недостоїть їм величаться та помпою очі одводити, а достоїть їм жити просто і
працювати для общества пильно, бо власть їх од Бога, а самі вони грішні люди і
самі послідніші, бо всім слуги.
40. А сьому ще гірша неправда: буцім установлено од Бога, щоб одні пановали і
багатились, а другі були у неволі і нищі, бо не було б сього, скоро б поприймали
щире євангеліє: пани повинні свободити своїх невольників і зробиться їм братами,
а багаті повинні наділяти нищих, і нищі стали б также багаті; як би була на
світі любов християнська в сердцях, то так було б: бо хто любить кого, той хоче,
щоб тому було так же хороше, як йому.
41. І ті, що так казали і тепер кажуть і переверчують Христово слово, ті оддають
одвіт в день судний. Вони скажуть судді: “Господи! Не в твоє ми ім'я
пророчествовахом”, а суддя скаже їм: “Не вім вас”.
42. Таким викладом зіпсували царі, пани та вчені свободу християнську.
43. Благодать дана всім язикам, а спершу коліну Яфетову, бо Симово через жидів
отвергнуло Христа. І перейшла благодать до племен грецького, романського,
німецького, слав'янського.
44. І Греки прийнявши благодать, покаляли її, бо вони прийняли нову віру і не
зовлеклись ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили при собі і
імператорство, і панство, і пиху царськую, і неволю, і покарав їх Господь; чахло
грецьке царство тисячу років, зчахло зовсім і попало до Турків.
45. Романське племено — Влохи, Французи, Гішпани — прийняло благодать, і стали
народи увіходить у силу і у нову жизнь, і просвіщенність, і благословив їх
Господь, бо лучче вони прийняли св. віру, ніж Греки, одначе не зовсім зовлеклись
ветхого чоловіка со страстями і похотями, оставили і королей і панство і
вимислили голову християнства — папу —, і той папа видумав, що він має власть
над усім світом християнським, ніхто не повинен судити його, а що він здумає, те
буде гарно.
46. І племено німецьке — народи німецькі, прийняли благодать і стали увіходить у
пущу силу і жизнь нову і просвіщенність, і благословив його Господь, бо вони ще
лучче прийняли віру ніж Греки і Романці, і з'явивсь у них Лютер, которий почав
учити, що повинно християнам жити так, як жили до того часу, коли поприймали і
попереверчували ученіє Христово царі і пани, і щоб не було неподсудимого голови
над Церквою християнською — пани, єсть бо єдян глава всім — Христос. Але і Німці
не зовлеклися ветхого чоловіка, бо зоставили у себе і королів і панів, і ще
гірше дозволили замість папи і епископів орудувать Церквою Христовою королям і
панам.
47. І сталась послідняя лесть гірша першої, бо не тільки у німців королі, але й
у других землях взяли верх над всім і, щоб удержати народ у ярмі, поробили
ідолів, одвертали людей од Христа і казали кланятися ідолам і битися за них.
Бо то все рівно, що ідоли: хоча французи були хрещені, одначе менш шанували
Христа, ніж честь національну, але такого ідола їм зроблено, а Англичане
кланялись золоту і мамоні, а другі народи так же своїм ідолам, і посилали їх
королі і пани на заріз за шматок землі, за табак, за чай, за вино, — і табак, і
чай, і вино стали у них богами, бо речено: “Іде же сокровище ваше, там серце
ваше”. Серце християнина з Іисусом Христом, а серце ідолопоклонникове з своїм
ідолом. І стало, як каже апостол, їх богом чрево.
48. І вимислили одщепенці нового бога, сильнішою над усіх боженят, а той бог
називався по французьки егоізм, або інтерес.
49. І філозофи почали кричати, що то кепство — віровати в Сина Божого, що немає
ні пекла, ні раю, і щоб усі поклонялись егоїзім або інтересові.
50. А до всього того довели королі та пани; і завершилася міра їх плюгавства;
праведний Господь послав свій меч обоюдоострий на рід прелюбодійний;
збунтовались Французи і сказали: “Не хочем, щоб були в нас королі та пани, а
хочем бути рівні, вільні”.
51. Але тому не можна було статися, бо тільки там свобода, гді Дух Христов, а
Дух Божий уже перед тим вигнали з Францевщини королі та маркизи, та філозофи.
52. І Французи короля свого забили, панів прогнали, а самі почалися різати і
дорізались до того, що пішли у гіршую неволю.
53. Бо на їх Господь хотів показать усім язикам, що нема свободи без Христової
віри.
54. І з тої пори племена романське і німецьке турбуються і королів і панство
вернули, і про свободу кричать і немає в їх свободи, бо нема свободи без віри.
55. А племено слав'янське, то найменший брат у сем'ї Яфетової.
56. Трапляється, що менший брат любить дужче отця, одначе получає долю меншу
проти старших братів, а потім, як брати старші своє потратять, а менший збереже
своє, то і старіших виручає.
57. Племено слав'янське ще до принятія віри не иміло ані царей, ані панів і всі
були рівні, і не було у них ідолів, і кланялись слав'яни одному Богу
Вседержителю, ще його й не знаючи.
58. Як уже просвітились старіші брати Греки, Романці, Німці, тоді Господь і до
менших братів Слав'ян послав двох братів Констянтина і Мефодія, і духом святим
покрив їх Господь, і переложили вони на слав'янську мову святое письмо і
одправовать службу Божую постановили на тій же мові, якою всі говорили посполу,
а сего не було ні в Романців, ні в Німців, бо там по латинськи службу
одправляли, так що Романці мало, а Німці овсі не второпали, що їм читано було.
59. І скоро Слав'яни приймовали віру Христову так, як ні один народ не
приймовав.
60. Але було два лиха у Слав'ян: одно — незгода між собою, а друге те, що вони,
як менші брати, усе переймали од старших, чи до діла, чи не до діла, не бачучи
того, що у їх своє було лучче, ніж братівське.
61. І поприймали Слав'яни од Німців королів і князів, і бояр, і панів, а преж
того королі були в іх вибрані урядники і не чванились перед народом, а обідали з
самим простим чоловіком зарівно, і самі землю орали, а то вже у їх стала пиха, і
помпа, і гвардія і двор.
62. І панів у Слав'ян не було, а були старшини, хто старіший літами і до того
розумніший, того на раді слухають, а то вже стали пани, а у їх невольники.
63. І покарав Господь Слав'янське племено гірше, ніж другії племена; бо сам
Господь сказав: “Кому дано більше, з того більше і зищеться”. І попадали
Слав'яни в неволю до чужих: Чехи і Полабці до Німців, Серби і Болгари до Греків
і до Турок, Москаль до Татар.
64. І здавалось: от згине і племено слав'янське, бо ті Слав'яни, що жили около
Лаби і Помор'я балтицького, ті пропали, так, що і сліду їх не осталось.
65. Але не до кінця прогнівився Господь на племено слав'янське, бо Господь
постановив так, щоб над сим племенем збулось писаніє: камень, його же не брегоша