зиждущії, той бисть во главу угла.
66. По многих літах стало в Слав'янщині три неподлеглих царства: Польща, Литва і
Московщина.
67. Польша була з Поляків, і кричали Поляки: “У нас свобода і рівність!” Але
поробили панство, і одурів народ польський, бо простий люд попав у неволю, саму
гіршу, яка денебудь була на світі, і пани без жадного закону вішали і вбивали
своїх невольників.
68. Московщина була з Москалів, і була у їх велика Річ Посполита Новгородська,
вільна і рівна, хоч не без панства, і пропав Новгород за те, що і там завелось
панство, і цар московський взяв верх над усіми москалями, а той цар узяв верх,
кланяючись татарам, і ноги ціловав ханові татарському бусурману, щоб допоміг
йому держати в неволі неключимій народ московський християнський.
69. І одурів народ московський і попав в ідолопоклонство, бо царя своєго нарік
богом, і усе, що цар скаже, те уважав за добре, так, що цар Іван в Новгороді
душив та топив десятку тисяч народу, а літописці, розказуючи те, звали його
христолюбивим.
70. А в Литві були Литвяки, та ще до Литви належала Україна.
71. І поєдналась Україна з Польщею, як сестра з сестрою, як єдиний люд
слав'янський до другого люду слав'янського, нерозділимо і незмісимо, на образ
іпостаси Божої нероздільної і незмісимої, як колись поєднаються всі народи
слав'янські поміж собою.
72. І не любила Україна ні царя, ні пана, а скомпонувала собі козацтво, єсть то
істеє брацтво, куди кожний пристаючи, був братом других — чи був він преж того
паном, чи невольником, аби християнини, і були козаки між собою всі рівні, і
старшини вибирались на раді і повинні були слуговати всім по слову Христовому, і
жадної помпи панської і титула не було між козаками.
73. І постановили вони чистоту християнську держати, тим старий літописець
говорить об козаках: “Татьби же і блуд неможе іменуються у них”.
74. І постановило козацтво віру святую обороняти і визволяти ближніх своїх з
неволі. Тим то гетьман Свирговський ходив обороняти Волощину, і не взяли козаки
миси з червонцями, як їм давали за услуги, не взяли тим, що кров проливали за
віру та за ближніх і служили Богу, а не ідолу золотому.
А Сагайдашний ходив Кафу руйновати і визволив кільканадцять тисяч невольників з
вічної підземної темниці.
75. І багато лицарів таке робили, що не записано і в книгах мира сього, а
записано на небі, бо за їх були перед Богом молитви тих, котрих вони визволили з
неволі.
76. І день одо дня росло, умножалося козацтво, і незабаром були б на Вкраїні усі
козаки, усі вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана,
опріч Бога єдиного, і дивлячись на Україну, так бк зробилось і в Польщі, а там і
у других слав'янських краях.
77. Бо не хотіла Україна іти услід язиків, а держалась закону Божого, і всякий
чужестранець, заїхавши в Україну, дивовався, що ні в одній стороні на світі так
щиро не моляться Богу, ніде муж не любив так своєї жони, а діти своїх родителей;
а коли пани та єзуїти хотіли насильно повернуть Україну під свою власть, щоб
Українці-христяни повірили, буцім справді усе так і єсть, що папа скаже, — тоді
на Україні з'явилися братства так, як були у перших християн, і всі записуючись
у братство, був би він пан чи мужик, називались братами. А се до того, щоб
бачили люди, що в Україні істинная віра, і що там не було ідолів, тим там і
єресі жадної не з'явилося.
78. Але панство побачило, що козацтво росте, і всі люди стануть скоро козаками,
єсть то вільними, заказали зараз своїм крепакам, щоб не ходили в козаки, і
хотіли забить народ простий, як скотину, так щоб у йому не було ні чувствія, ні
розуму, і почали пани обдирати крепаків, оддали їх жидам на такую муку, що
подобную творили тільки над першими християнинами, драли з їх з живих шкури,
варили в котлах дітей, давали матерям собак грудьми годувати.
79. І хотіли пани зробить із народа дерево, або камінь, і стали їх не пускать
навіть в церков хрестить дітей і вінчатися, і причащатися, і мертвих ховати, а
се для того, щоб народ простий утеряв навіть і стать чоловічу.
80. І козацтво стали мучить і нівечить, бо таке рівне братство християнське
стояло панам на перешкоді.
81. Але не так зробилось, як думали пани, бо козацтво піднялось, а за їм увесь
простий народ; вибили і прогнали панів, і стала Украіна земля козацька вільна,
бо всі були рівні, але не надовго.
82.І хотіла Україна знову жити з Польщею по-братерськи нерозділимо і незмісимо,
але Польща жадною мірою не хотіла одректись свого панства.
83. Тоді Україна пристала до Московщини і поєдналась з нею, як єдиний люд
слав'янський з слав'янським нерозділимо і незмісимо, на образ іпостасі Божої
нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються усі народи слав'янські між
собою.
84. Але скоро побачила Україна, що попалась у неволю, бо вона по своїй простоті
не пізнала, що таке було цар московський, а цар московський усе рівно було, що
ідол і мучитель.
85. І одбилась Україна од Московщини, і не знала бідна, куди прихилити голову.
86. Бо вона любила і Поляків і Москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними
розбрататися; вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ
слав'янський з другим народом слав'янським, а ті два — з третім, і було б три
Речі Посполиті в однім союзі, нерозділимо і незмісимо по образу Тройці Божої,
нерозділимої і незмісимої, як колись поєднаються між собою усі народи
слав'янські.
87. Але сего не второпали ні Ляхи, ні Москалі. І бачуть ляцькі пани і
московський цар, що нічого не зроблять з Україною, і сказали поміж собою: “Не
буде України ні тобі, ні мені, роздеремо її по половині, як Дніпро її
розполовинив: лівий бік буде московському царю на поживу, а правий бік польським
панам на поталу”.
88. І билась Україна літ п'ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за
свободу, яка тільки єсть в історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке
тільки можна найти в історії.
89. І вибилась з сил Україна; і вигнали Ляхи козацтво з правого боку Дніпрового
і запановали пани над бідним остатком вольного народу.
90. А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму
неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній
цар московський і первий імператор петербургський положив сотні тисяч в канавах
і на костях їх збудував собі столицю.
91. А німка цариця Катерина, курва всесвітна, безбожниця, убійниця мужа свого,
востаннє доконала козацтво і волю, бо, одобравши тих, котрі були в Україні
старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і
поробила одних панами, а других невольниками.
92. І пропала Україна. Але так здається.
93. Не пропала вона; бо вона знати не хотіла ні царя, ні пана, а хоч і був цар,
та чужий, і хоч були пани, та чужі, і хоч з української крови були ті вирідки,
одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не
називали українцями, а істий Українець хоч будь він простого, хоч панського роду
тепер, повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам'ятовати одного
Бога Іисуса Христа, царя і пана над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
94. І Слав'янщина хоч терпіла і терпить неволю, то не сама її сотворила, бо і
цар, і панство не слав'янським духом сотворено, а німецьким, або татарським. І
тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не Слав'янин, а Німець, тим і
урядники його Німці; оттого і пани хоч єсть в Росії, та вони швидко
перевертуються або в Німця, або в Француза, а істий Слав'янин не любить ні царя,
ні пана, а любить і пам'ятає одного Бога Іисуса Христа, царя над небом і землею.
Так воно було прежде, так і тепер зосталось.
95. Лежить в могилі Україна, але не вмерла.
96. Бо голос її, голос, що звав всю Слав'янщину на свободу і братство розійшовся
по світу слав'янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли 3 мая
постановили Поляки, щоб не було панів, а всі були б рівні в Речі Посполитій а
того хотіла Україна ще за 120 літ до того.
97. І не допустили Польщу до того і розірвали Польщу, як прежде Україну.
98. І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою.