99. Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котора не пам’ятуєть зла і
любить сестру свою, так як би нічого не було між ними.
100. І голос України одозвався в Московщині, коли після смери царя Олександра
хотіли прогнати царя і панство і установити Річ Посполитую, і Слав'ян поєднати,
по образу іпостасей божественних нерозділимо і незмісимо; а сього Україна ще за
двісті років до того хотіла.
101. І не допустив до того деспот, одні положили живот свій на шибениці, других
закатували в копальнях, третіх послали на заріз Черкесові.
102. І панує деспот кат над трьома народами Слав'янськими, править через Німців,
псує, калічить, нівечить добру натуру слав'янську і нічого не робить.
103. Бо голос України не затих.
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів своїх Слав'ян,
і почують крик її, і встане Слав'янщина, і не позостанеться ні царя, ні
царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сиятельства, ні
превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в
Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у Хорутан, ні у Сербів, ні
у Болгар.
104. І Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі Слав'янськім.
Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде
намальована Україна: “От камень, него же не берегоша зиждущиї, той бисть во
главу угла”.